Навіщо студентам культура?

— Пані Ярино, викладачеві помітно, коли студент «вчиться» не своєю працею?

— Так, це видно. Загалом, зараз актуальною є проблема плагіату. Найжахливішим є плагіат студентів перших курсів. Бо це період, коли вони мають на­вчитися опрацьовувати літературу для отримання знання. Проблема в тому, що вони не працюють зі справжньою науковою літературою, науково виваженими словниками, енциклопедіями, а ці «знання» беруть в інтернеті. Причому ще й на сайтах рефератів, де інформація неперевірена.

— Можна сказати, що таким чином переривається природна тяглість наукового процесу?

— Поміркуймо, як це має бути в ідеалі. Студент отримує завдання, іде в бібліотеку, шукає кілька книжок і наукових статей на свою тему. Якщо не надто ерудованому студентові до рук потрапляє книжка, то він хоча б читає її зміст. А поки гортає книгу, його око мимоволі затримується ще на чомусь. А тепер — увів у пошуковик ключові слова, скачав, роздрукував просто перед парою і відразу зачитує в аудиторії такий от «реферат».

— Які цікавинки при цьому можуть прозвучати?

— Це не лише якісь кумедні мовні ляпи чи перекручені слова, а й «надзвичайні відкриття». Одна студентка, описуючи пам’ятки Києва, розповіла, що «в Київський оперний театр влучила атомна бомба». З’ясувалося, що дівчина, хоч і писала сама, та інформацію для нього шукала тільки в інтернеті. І проблема не лише в тому, що у студентки цілковита довіра до всього, а в тому, яка в неї середня освіта. Бо ж усі старшокласники мали б знати, що в світі було скинуто всього дві атомні бомби, наприкінці Другої світової війни — на Хіросіму й Нагасакі.

— Виходить, діти, провчившись 11 років, не знають якихось елементарних речей?

— Так, це видно передусім із того, наскільки грамотно студенти пишуть. У мене зберігаються листи родичів ще з ери «твердого листування» — мої тітки, маючи семирічну освіту, писали напрочуд грамотно. Нині ж першокурсники часто не вміють кілька слів без помилки написати. Я вже не кажу про суржик. Вони не знають шкільної програми, не знають широковживаних термінів іншомовного походження. Скажімо, питають, що таке «нівелювати»? Буває, не можуть розрізнити поняття «авторитарний» і «авторитетний». А викладач навіть не здогадується, що студенти його не розуміють. Чому це так? Бо їм нізвідки поповнювати словниковий запас — не з телешоу ж! Через такий «інформаційний продукт» знижується культурний рівень, аби споживачами було легше маніпулювати й викачувати з них гроші. Бо ж людина мисляча не змагатиметься із собі подібними, «в кого блискучіший діамант». Причому це не залежить від статків. Якщо олігархові муляє, що в когось на кілька метрів довша яхта, ніж у нього, то студенти пильнують, у кого більше пам’яті на мобільному телефоні.

— Відомо, що не завжди до ВНЗ потрапляють найрозумніші й найталановитіші. Чи ЗНО, на вашу думку, якось змінило ситуацію?

— Як кажуть самі студенти і чимало викладачів, ЗНО допомагає талановитим випускникам поступати до вищих навчальних закладів без хабарів. З іншого боку, при цьому важливо тестувати студентів ще й на логічне мислення, здатність шукати й аналізувати інформацію. Можливо, студент на якийсь момент не пам’ятає якоїсь дати чи не розуміє якогось слова чи факту, втім варто знати, що він загалом може пам’ятати, мислити і розвиватися. Тобто має бути оцінений потенціал до навчання. Таке вдосконалення тестів мають продумати науковці–психологи.

— Відомо, що творча діяльність навчає продуктивно використовувати свій час, розширює світогляд, збагачує ерудицію. Як у ВНЗ можна сприяти розвитку креативності студентів?

— У нас на кафедрі культурології завдяки позиції керівництва Національного університету біоресурсів і технологій природокористування є важливі дисципліни — культурологія, історія української культури, культура сім’ї і побуту та інші. Ми даємо студентам не лише знання, а й навички — як це застосовувати в житті. Скажімо, на практичному занятті з української народної культури студенти не лише дізнаються про традиційну іграшку, а й за 10—15 хвилин роблять ляльку–мотанку в народному стилі. Якби ви бачили їхні обличчя! І коли питаєш: «А в кого найкраща лялька?», виявляється, що в кожного. У котроїсь — гарна зачіска, в іншої — очіпок, кожна лялька унікальна. І тут важливо, щоб затерта теза «кожна людина унікальна» ставала для молоді осмисленою, пережитою на власному досвіді. Тепер вони зможуть навчити цього своїх дітей.

— Ви ще й керуєте художньою студією для студентів. Чи можна навчити малювати в дорослому віці?

— У нашому університеті діє багато відомих колективів, що мають звання народних, — народний хор «Колос», танцювальні ансамблі. А завдання нашої студії «Голосіївська палітра» — дати студентові змогу, навіть не відвідуючи студію регулярно, створювати картини чи вироби, які можна подарувати другові чи повісити вдома на стіні. Це формат майстер–класів.

От монотипія — проста, доступна техніка, вона розвиває фантазію і радує. Коли даєш завдання щось створити, дехто каже: «А я не вмію». Я тоді вкотре розповідаю історію, як ведмедя навчили їздити на велосипеді. А людина ж здатна досягти набагато більшого. Це теж проблема школи, де не навчають розкривати здібності, опановувати доступні мистецькі техніки.

Студенти чомусь вважають, що малювання — це заняття лише для малюків у садку чи в перших класах школи. І це небезпека. Бо для людини в сучасному тиску споживацького суспільства не надається адекватних форм проведення вільного часу і самореалізації. А творча діяльність допомагає людині ефективно відпочити. Коли я попросила студентів розповісти про своє хобі, одна дівчинка сказала, трохи соромлячись: «Хоч це зараз і непопулярно, я полюбляю в’язати». Я була вражена. Адже жінка у свій час була просто зобов’язана опанувати якесь рукоділля. Вона шила–перешивала, власноруч оздоблювала свої вироби. А тепер вона той час, що могла б спілкуватися з дітьми за в’язанням чи вишиванням, витрачає на пошуки одягу в бутіках.