Кава з піском

10.04.2013
Кава з піском

Олександр Вальд та його роботи.

Львів’янин Олександр Вальд започаткував і вже майже 15 років творить картини з кави та піску. Сам він працює у львівському цирку сантехніком, хоча за освітою є квітникарем–декоратором. Майстерня художника розташована в готелі для артистів цирку. Там пахне лаком і, звичайно, кавою. На стінах майстерні висять його роботи: портрети знайомих і зірок естради, пейзажі та навіть біблійні сюжети. На столі лежать необхідні для роботи інструменти та скляночки з кольоровим піском.

«Ось остання робота, — показує художник кольоровий пейзаж. — Ще лак остаточно не висох, тому запах трохи неприємний, але до ліній уже можна торкнутись. Бачите, сніг вийшов такий крупний і пухнастий. Це перетертий мармуровий пісок. Його крупинки завеликі для картин, тому доводиться додатково перетирати. У мене для цього є навіть старий електромлинок для кави». І хоча піщинки здаються крихкими, малюнок залишиться стійким ще довгі роки.

 

Випадкове хобі

До творчості Олександра Вальда спонукало свого часу дитяче завдання зі школи. Він зробив картину «Пори року» з різного зерна, яке було вдома. Проте такий матеріал художнику здався не придатним для того, щоб відтворити найменші деталі обрису.

«Вперше я спробував малювати кавою ще тоді, коли працював в охороні і на якомусь чергуванні вирішив намалювати автопортрет, — продовжує майстер і знімає зі стіни свою першу роботу. — Тут ще все не зовсім чітко. Світлі відтінки — це будівельне сміття: пісок, крейда, вапно... Що на будівництві знайшов, те й використав. А от темного відтінку ніяк не міг знайти, аж раптом побачив чашку з кавою. Робота така, що спати не можна, тож кавою рятувався. Спробував — сподобалося, з того часу і малюю».

Точної кількості своїх робіт Олександр не знає, бо ніколи їх не рахував, проте переконаний, що за роки творчості їх назбиралося вже понад півтисячі! Його роботи висять у фойє цирку, і відвідувачі часто задивляються на чудернацькі картини. Проте, за спостереженнями самого автора, люди часто думають, що його роботи — вишивка. Воно й не дивно, адже здалеку чорно–білі лінії полотен чимось і справді схожі на вишиті.

Чашка кави — продукт безвідходний

«Нитками» для «вишивок» майстра є кава різних відтінків. «Я помітив, що відтінок залежить від сорту кави, — усміхається майстер. — Матеріалом забезпечує одна жінка, якій свого часу сподобались мої роботи. Вона приносить каву. Багато, мішечками, тож матеріалу вистачає. Я їй за це вдячний».

Не підходить для картин розчинна кава, вона розмивається, а тільки заварна. Щоб запастися потрібним матеріалом, Олександр Вальд збирає кавову гущу та просушує її. В нього чашка кави — продукт безвідходний.

Також майстер працює з піском. Його в художника — сила–силенна. Він, власне, й надає картинам кольору. На чорно–білих малюнках майстер змішує різні види піску для специфічного відтінку, а для кольо­рових картин пісок фарбує. «Я його розводжу у воді, зафарбовую, він стоїть, «натягує» колір, далі висушую, — пояснює художник. — Саме в такий спосіб отримав різні відтінки синього кольору».

Підходимо до столу, і пан Олександр демонструє пісок, яким малює. І якого тут тільки нема: морський з крихтами мушель, темний будівельний, світлий, дрібний, крупний, просіяний і непросіяний. «Тут у мене дев’ять видів піску, — показує автор. — Ось кварцевий порошок, купив його свого часу, а тепер такий важко знайти».

З допомогою дикобраза

У своїй роботі майстер використовує звичайну гуашеву фарбу чи акварель. Процес створення картини простий, але водночас і дуже копіткий. Спочатку автор наносить контури олівцем, далі накладає клей ПВА і засипає кавою чи піском. Коли ж робота висихає, її покривають лаком.

«Остаточний колір картина проявить тільки тоді, коли оброблю її лаком», — пояснює автор. Пан Олександр бере аерозолевий лак та бризкає на картину з зображенням Чарлі Чапліна. Колір і справді змінюється, частини, намальовані кавою, темніють, а подекуди проявляється навіть червонуватий відтінок, якого досі не було. Коли картина висохне, колір залишиться таким же.

Картина, до слова, виконана на гіпсовій поверхні. Майстер зізнається, що постійно шукає способи вдосконалення своїх робіт. Поруч стоїть незавершена картина клоуна, що визирає з–за штори. «Крім уже традиційних кави і піску, на картині буде справжня тканина на місці штори, рукавиця клоуна також буде зроблена з якогось матеріалу, але наразі ще не придумав з якого», — ділиться задумом автор.

Цікаво, що клей на картину автор наносить... голками дикобраза. Для різних ліній має різні за розміром голки. На робочому місці їх дві: одна товща, друга тонша. Для тих, хто, як і автор статті, ніколи до того не тримав у руках голки дикобраза, наголошу — вона легка, чимось схожа на стержень від кулькової ручки, тільки з загостреним кінчиком.

«Перші роки користувався зубочисткою чи загострював сірники, — розповідає художник. — Але їх, по–перше, важко в руках втримати, по–друге, ламаються під час роботи. Потім випадково знайшов у цирку голку дикобраза. Вона достатньо товста і довга, щоб її було зручно тримати в руці, і досить гостра, щоб наносити контури клеєм».

Нікулін у каві

У колекції автора — портрети не лише його знайомих і друзів, які часто просять про оригінальний сувенір, а й кавові картини зірок. На стінах його майстерні висять портрети Валерія Леонтьєва, Володимира Зеленського та Богдана Ступки. Львівський співак Левко Дурко свій кавовий портрет отримав від автора в подарунок. А Юрія Нікуліна художник зобразив одразу в кількох картинах.

«Фотографії зірок я шукаю в інтернеті й пробую їх намалювати, — пояснює Олександр Вальд. — Але це буває важко, адже відтворити унікальні риси обличчя, не бачивши людину вживу, буває досить важко. От, скажімо, портрет Володимира Зеленського я п’ять разів переробляв».

У майстра часто замовляють портрети його знайомі чи друзі. «У мене багато таких робіт, — усміхається пан Олександр. — Нещодавно робив весільний портрет. Молодятам сподобалось...»

Оригінальні картини — це завжди чудовий подарунок. Тож роботи пана Вальда часто опиняються за кордоном. Люди замовляють незвичну картину, аби здивувати. Його картини є в Ізраїлі, Греції, Польщі та Литві.

Для ікони треба настрій

За словами автора, найважче малювати ікони. «Робота і без того копітка, але ікону зробити найважче, — пояснює художник. — Відтворити ікону візантійського стилю важко, тому що там обличчя «нерухомі». Тобто в них немає емоцій, немає виразу обличчя, навіть тіні немає. Через це більше люблю католицькі ікони, там обличчя живіші. Але в будь–якому випадку, аби зробити ікону, треба мати специфічний настрій, музу чи натхнення. Ікона — річ особлива, до неї готуватися треба».

Свої роботи автор не продає. Здебільшого просто роздаровує. Хто хоче подякувати, той купує майстрові клей чи лак, які йому потрібні для роботи.

«Якось мене через інтернет знайшов один чоловік і запропонував продавати свої роботи в інтернет–магазині, — розповідає пан Вальд. — Робити їх треба було б на замовлення. Але я відмовився. Бо, по–перше, не хочу перетворювати улюблене хобі на роботу, а процес — на «штамповку». По–друге, я не роблю навіть двох однакових картин. І навіть якби хотів, то вони відрізнятимуться. Якось пробував зробити ще одну копію ікони. Але, незважаючи на те, що малював з однієї й тієї ж ікони, друга копія вже відрізняється від першої».

Воно й не дивно, адже робота і справді дуже копітка. Не в кожного вистачить терпіння. Але в пана Вальда є навіть один учень, його колишній начальник. Чоловік вийшов на пенсію і вирішив навчитися цікавому ремеслу.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>