Андрій Куликов: Яскраву картинку створюють слова, а не бійки і рояль

01.03.2013
Андрій Куликов: Яскраву картинку створюють слова, а не бійки і рояль

Андрій Куликов. (з сайта ictv.ua.)

З нового року на загальнонаціональних каналах стало вдвічі менше політичних ток–шоу. Залишилися без об’єктивних обговорень у прямому ефірі «Республіки з Анною Безулик» глядачі «5–го каналу». Натомість кілька випусків нової «Справедливості» з, беззаперечно, однією з кращих ведучих вийшли на «Інтері», з екранів якого спочатку зникла «Велика політика з Євгенієм Кисельовим», а минулого тижня там з’явився «Шустер Live» — проект, який два роки був на державному Першому Національному. «Свобода слова» з Андрієм Куликовим виходить на каналі ICTV з 2007 року. З ведучим телепроекту–старожила (з 2005 по 2007 рік ведучим був Савік Шустер) ми пробуємо розібратися, чи потрібні глядачам політичні ток–шоу взагалі, якщо вони не в змозі об’єктивно відображати процеси, які відбуваються у суспільстві.

«Треба пробувати організовувати ділове обговорення»

— Пане Андрію, чи погоджуєтеся, що на нинішньому етапі маємо загальну кризу жанру «суспільно–політичне ток–шоу»?

— Щоб казати, погоджуюся чи ні, треба визначити, що таке «криза суспільно–політичних ток–шоу».

— Криза — це коли телепрограми вже не здатні об’єктивно відображати процеси, які відбуваються у суспільстві, показувати правильну картинку суспільно–політичного буття.

— Тоді не погоджуюсь. Бо те, що правильним може видаватися мені, для більшості ­аудиторії може видаватися неправильним. І навпаки. Через суспільно–політичні ток–шоу вдається поширити інформацію, яка цікавить значне коло людей. І тому треба пробувати організовувати ділове обговорення важливих питань. У результаті не завжди, але вдається зрушити окремі теми і проблеми. Я прихильник практики постійних копітких зусиль, які згодом, через рік, а може, й два, спричиняють помітні якісні зміни. Усвідомлюю, що «Свобода слова» не в змозі вирішити глобальні проблеми українського суспільства. Це не під силу всім суспільно–політичним ток–шоу разом узятим. Але ці телемайданчики для обговорення мають бути.

— Разом узятих ток–шоу залишилося разом із вашим лише два...

— ...на загальнонаціональних каналах. Ми майже ніколи не згадуємо про проекти, які показують регіональні телекомпанії. В областях багато якісного телепродукту виробляють навіть ті, хто має слабке технічне оснащення. За наповненням їх можна називати кращими, за європейськими стандартами.

— На центральних каналах до нового року виходили чотири суспільно–політичних ток–шоу, а тепер залишилося лише два. Чи стало вам працювати простіше? Наприклад, чи простіше стало запрошувати гостей?

— Зміни із запрошенням гостей в ефір почалися значно раніше. Точка відліку — прихід до влади Партії регіонів. Реагуючи на політику владної команди, опозиція також змінила правила спілкування з журналістами. Якщо раніше можна було напряму працювати з багатьма політиками з будь–якого табору, запрошувати їх і часто отримувати згоду прийти на ефір, то тепер запрошення гостей майже завжди узгоджуємо з прес–службами партій, уряду, адміністрації Президента. З одного боку, це обмежує нас. З іншого — я часто знаходжу і в негативі позитив. Ті люди, які приходять на ефіри тепер, майже завжди, можна вважати, висловлюють офіційну точку зору або тих, хто при владі, або тих, хто з ними змагається.

Про спокусу зробити більше шоу

— На один з недавніх ефірів ви не узгодили із захисником Юлії Тимошенко, народним депутатом Сергієм Власенком прихід його колишньої дружини Наталії Окунської. Це викликало роздратування гостя. Була якась реакція з боку опозиція після програми?

— Ми не відчули ніякої реакції ні з боку опозиції, ні з боку влади. Але для мене це був момент, скажемо так, неприємний. Вважаю, з редакторського погляду, це було не до кінця продумане рішення, недоробка, за яку відповідаю насамперед я. Хоча можу аргументувати присутність Окунської у студії: того дня Власенко першим почав розмову про те, що його екс–дружину використовують для того, щоб організувати його переслідування. Втім, якби я не піддався спокусі зробити більше шоу, думаю, ефір би був трохи іншим.

— Майже крилатою стала фраза ведучого «Великої політики» Євгенія Кисельова: «Рояль усіх дражнить, а це означає, що він має залишитися». Дуже часто робить у першу чергу шоу Савік Шустер. Хто у нас законодавець моди перетворювати телепроекти на шоу: суспільство, яке хоче видовищ; власники каналів, у яких є бажання робити аполітичним телебачення?..

— Свої правила диктують умови, в яких існує українське телебачення. Втім, необов’язково сприймати слово «шоу» як «видовище»: боксерські рукавички, концертний номер, білий чи чорний рояль, бійка. В англійській мові радіопрограма називається «радіошоу». Здавалося б, абсурд: радіо людина взагалі–то тільки слухає. Але це означає, що в уяві слухача почуті слова мають створити яскраву картинку. Шоу — це не стільки «видовище», як «показ» — з допомогою слів у першу чергу.

— Чи були для «Свободи слова» конкурентами інші суспільно–політичні ток–шоу, зараз — одне?

— Я не вважав конкурентами інші суспільно–політичні ток–шоу. Ми змагаємося. Кожна програма має свою ­цільову аудиторію. Свого часу, коли я прийшов працювати у «Свободу слова», я переживав через те, що від нас пішла­ частина глядачів. Бо комусь цікавий Савік Шустер. Частина аудиторії пішла,­ бо мовою проекту стала українська. (Так само, я думаю, не вмикали «Інтер» налаштовані тільки на російську мову глядачі, коли там з’явилася «Справедливість» з україномовною Анною Безулик).

Коли маємо в Україні велику кількість каналів — 12 чи 15 загальнонаціональних великих і трохи менших, які більш–менш постійно дивляться, — вважаю, і суспільно–політичних ток–шоу має бути більше. На 46 мільйонів населення було замало чотирьох великих ток–шоу, не кажучи вже про два, які лишилися. Інший аспект — на моє глибоке переконання, у нас дуже багато каналів, що заважає розвитку якісного телебачення. Бути їх повинно принаймні вдвічі менше. На мою думку, об’єднання так званих нішевих каналів було б комерційно вигідним для їхніх власників.

— Зараз Анна Безулик, Євгеній Кисельов і Савік Шустер, які донедавна всі були ведучими суспільно–політичних ток–шоу, працюють на «Інтері». Вас місяці три–чотири тому не сватали на цей канал?

— Не сватали. Нікуди не сватали. Хоча пару разів мені казали, не буду уточнювати хто, про те, що, коли, бува, втратиш роботу, приходь. Поки є умови, я працюю на ICTV.

— На який термін зараз підписано договір про співпрацю з каналом?

— Останнім часом підписуємо договір на рік.

— На вашу думку, на «Інтері» вийде ток–шоу з Анною Безулик?

— Мені б дуже хотілося, щоб вийшло. Але боюся, що моє передбачення справдиться — і проект Анни глядач «Інтера» більше не побачить.

Про професіоналізм Безулик, Шустера та Кисельова і бажання говорити з Президентом тет–а–тет

— Концентрація ведучих ток–шоу на «Інтері», на ваш погляд, це випадковість чи спосіб обмежити майданчики, де могли б говорити хоча б частково об’єктивно про нинішню реальність?

— Я не відкидаю припущення, яке ви зробили. Воно виглядає логічним, якщо проаналізувати все те, що відбувається в Україні останні 2–3 роки. З іншого боку, ймовірним є і бажання «Інтера», нових керівників і власників каналу позбутися конкурентів. Якщо на «Інтері» працевлаштовані Безулик, Кисельов і Шустер, це означає, що вони не з’являться на інших каналах. Я завжди казав: із чотирьох ток–шоу, які донедавна були в ефірі, «Свобода слова» — найкраща; а з чотирьох ведучих найкраща — Аня Безулик. На мою думку, «Республіка», яку вона робила на «5–му каналі», камерність проекту, — це був формат, в який органічно вписувалася Анна Безулик. Неймовірно велика студія з ускладненими декораціями, акцент на хронометражі у «Справедливості» на «Інтері», мені здається, були для того, щоб «потопити» ведучу, навіть якби там не змінилися власники. Хоча, можливо, мені так тільки здається. У будь–якому випадку зараз, думаю, відбуватиметься агресивне нарощування рейтингів «Інтера», робитимуть це з використанням усіх можливих методів, можливо, навіть за рахунок малих каналів групи. Найімовірніше, на головному каналі сконцентрують усі телепроекти, які є кращими чи вважаються такими. «Інтер» планує відновити якщо не авторитет, то вплив, який мав раніше, на загальний телевізійний процес в Україні.

— Ви ніколи не вітали присутність у вітчизняному інформаційно–політичному мовленні легіонерів. Чи не перебільшується роль Савіка Шустера, Євгенія Кисельова у формуванні українського ТБ?

— Роль власне цих ведучих, мабуть, перебільшується. Але програми, які вони робили і роблять чи в яких виступають як провідники, дійсно впливають на свідомість мільйонів глядачів. Я вже неодноразово казав, що найпростіше у програмі замінити ведучого, бо не один ведучий робить проект. За Кисельовим і Шустером стоїть або їх підтримує (і ставить на телевізійний п’єдестал) велика машина. За моїми оцінками, Шустер у кадрі працює краще за Кисельова.

— З одного боку, медіа в Україні нібито залишаються четвертою владою. Але насправді, якщо проаналізувати ситуацію з продажем «Інтера» і, зокрема, закриттям після кількох ефірів проекту «Справедливість», можна казати, що для власників медіа–активи — це інструмент для вирішення своїх власних інтересів.

— Не думаю, що роль медіа інформувати зміниться. Якщо умовно вимірювати рівень свободи в Україні: свободи нам бракує. Зокрема й тому, що ринок і галузь нездорові. Не може бути нездорове вільним. А тільки вільне може бути сильним. Але навіть якщо неповністю, але надходить із телевізора до суспільства інформація — функція частково зберігається. Взагалі, я проти визначення «четверта влада», особливо у нинішніх українських умовах. Якщо більшість людей, за результатами соціологічних опитувань, не довіряє жодній владі, то навіщо медіа так називатися?!

— Чим досвідченішим стає журналіст, тим активніше спрацьовує внутрішній цензор. Як часто вам його доводиться переборювати?

— Треба розрізняти самоцензуру і редакційне су­дження. Наприклад, від мене часто вимагають, щоб я оприлюднив свої політичні погляди. Але моє редакційне судження таке: поки я є ведучим політичного ток–шоу, я не можу казати, за більшовиків я чи за меншовиків, щоб не провокувати недовіру у певної частини гостей студії і глядачів.

— Ви були одним із журналістів, яких пустили до Віктора Януковича у «Межигір’я» у 2011 році, але у нещодавньому «Діалозі з країною» ICTV представляла Олена Фроляк. Це звичайна ротація, чи вас почали вважати «неблагонадійним» після не надто зручного для Президента питання і виступу про потребу присутності «всіх кольорів на телебаченні і в країні» на врученні «Телетріумфу»?

— До речі, про кольори на «Телетріумфі». Багато хто трактував непотрапляння моїх слів у телеверсію церемонії нагородження як прояв цензури. Можливо, так і є. Але я схильний вважати, що це було непрофесійне редакторське рішення. Бо не було у моїх словах чогось уже такого, що варто було цензурувати. Навпаки, професійний редактор вхопився би за нестандартну цікаву промову.

Стосовно «Діалогу...» — це звичайна ротація. Я хотів би робити інтерв’ю з Президентом у прямому ефірі сам на сам.

ДОСЬЄ «УМ»

Андрій Куликов, 55 років

Народився в Києві.

Закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права КДУ ім. Тараса Шевченка за спеціальностями «фахівець з міжнародних відносин; референт–перекладач англійської мови».

1979—1992 р. — кореспондент, заввідділу, заступник головного редактора газети News from Ukraine (Київ).

1992—2007р. — працював, зокрема, продюсером, старшим продюсером Української служби Бі–Бі–Сі (Лондон); заступником директора «ТСН» («1+1»); шеф–редактором «Нового каналу».

З 2007 р. — ведучий «Свободи слова» на ICTV. Проект у 2009, 2011 і 2012 отримав «Телетріумф», відповідно, як краще ток–шоу, соціально–політичне і політичне ток–шоу. У 2011 за версією членів журі телепремії Андрій Куликов став кращим ведучим ток–шоу.

 

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>