Якщо «Вічник» Мирослава Дочинця став два роки тому рішучим кроком автора з популярної публіцистики у жанрову літературу, то минулорічний «Криничар» свідчить про успішне обживання й окультурення письменником новонабутих теренів із прозорим наміром сягнути попінтелектуального рівня — недарма рецензіями пішло гуляти порівняння Дочинця з Пауло Коельо.
На двох останніх міжнародних симпозіумах кераміки у столиці українського гончарства — селищі Опішня на Полтавщині — журі присуджувало гран–прі та перше місце роботам художника–кераміста Юрія Мусатова. За словами Юрія, всерйоз він почав займатися керамікою як «вільний художник» тільки з 2008 року. За цей час, крім «класики жанру», опанував і кераміку промислову та архітектурну, порцеляну, промисловий дизайн, скульптуру. Постійно «мігрує» навіть у просторі. Донедавна його представляли як львівського художника, тепер нагадують про конотопську прописку. То «чий» він?
Цей веселий і жвавий фарс має відверто розважальний характер. Постановник вистави Михайло Резнікович відмовився від хрестоматійного прочитання і створив власну сценічну версію п’єси. Він поглибив деякі акценти у розвитку сюжету і характери персонажів, що надає виставі більше людяності й актуальності. У спектакль стрімко уриваються музичні, ліричні і драматичні новели. В основу зонгів, які органічно вплетені в канву вистави, покладені вірші авторів різних часів і країн — Війона, Беранже, Верлена, Бальмонта, Євреїнова, Аскіназі, Сороки.
