Ксеня і Кирило Стеценки: «Нам усе дається легко, синхронно — як іскра»

22.02.2013
Ксеня і Кирило Стеценки: «Нам усе дається легко, синхронно — як іскра»

Кирило та Ксенія Стеценки. Фото Миколи ПАЛІТРИ.

Якщо вірити, що на дітях геніїв природа відпочиває, то творча династія Стеценків — категоричний виняток із цього правила. Протягом чотирьох поколінь у цій родині народжуються талановиті композитори й музиканти. Улюбленим інструментом Стеценків є скрипка, тож поява в програмі концерту «Скрипковий всесвіт», організованого нещодавно Національною радіокомпанією України, імені відомого скрипаля і композитора Кирила Стеценка нікого не здивувала. Інтриги додало інше — разом iз Кирилом на сцену вийшла його 14–річна донька Ксеня, яка уже є дипломантом і лауреатом кількох престижних міжнародних конкурсів. На сцені столичного Будинку звукозапису дівчина разом з батьком виконала першу частину концерту ре–мінор Баха для двох скрипок з оркестром. Скориставшись нагодою, «УМ» запросила родинний дует для ближчого знайомства.

 

«Із Стеценків можна скласти цілий ансамбль»

— Пане Кириле, вас багато хто знає як музиканта, композитора і внука свого знаменитого діда. Про інших представників династії Стеценків відомо менше. А скільки загалом налічується Стеценків–музикантів?

Кирило: — Насамперед мій тато, Вадим Стеценко, був скрипалем, педагогом, методистом і дослідником скрипкового мистецтва, тривалий час очолював кафедру скрипки у Київській державній консерваторії. Є ще мої молодші сестри–близнючки Леся і Ліна — скрипалька і піаністка. Колись ми грали разом, їздили з гастролями Україною ансамблем, який називався «Тріо Стеценків». Леся тепер мешкає у Торонто, а Ліна викладає у консерваторії на Мадейрі. Її син Денис як скрипаль теж працює в Португалії — концертує з камерними ансамблями, диригує молодіжним оркестром. Крім того, існує ще американська гілка роду. У Міннеаполісі мешкає Кіра Петрівна Ціреградська (донька брата Кирила Григоровича Стеценка. — Авт.) — вона також скрипалька, чудова камерна співачка та хоровий диригент. Їй уже 82 роки, дай Боже здоров’я! Сестра мого батька Олена Степанова має доньку Таню, яка стала лауреатом першої премії Всеросійського конкурсу піаністів. Зараз вона в Чикаго. Якщо зібрати всіх активних тепер музикантів, може вийти доволі цікавий ансамбль із чотирьох скрипалів та двох піаністок. Мій син Максим грає на гітарі, правда, більше для себе. Ну і Ксеня робить уже перші кроки на великій сцені.

— Ксеню, у цьому концерті ти була наймолодшою учасницею. Не було страшно виходити на одну сцену з Мирославою Которович, Богданою Півненко, Анатолієм Баженовим?

Ксеня: — Для мене участь у такому концерті — велика честь і великий шанс. Було дуже цікаво.

Кирило: — У Ксені була дуже відповідальна роль. Вона сама обрала партію другої скрипки. Від неї багато залежало, бо вона за собою вела всі другі скрипки. Ксеня задавала пульс і тон концерту.

— Не важко грати разом? Тато не давить авторитетом?

Ксеня: — Ні, навпаки. Він вчить мене багатьох речей. Коли ми граємо удвох, у нас є якийсь контакт. Може, це родинне.

Кирило: — Інтуїтивно нам дуже легко. Ксеня дуже швидко ловить суть — мені це сьогодні після концерту навіть диригент сказала. Ми взагалі одне одного дуже відчуваємо. Це — з першого дня. Так склалося, що коли народилася Ксеня, я перший місяць нею опікувався. І от перший день, коли побачив її очі, я відчув цей контакт, цю глибину. Нам усе дається легко, синхронно — як іскра.

«У п’ять років я сказала, що гратиму на скрипці»

— Захоплення скрипкою — це данина родинній традиції?

Ксеня: — Я вибрала скрипку, звичайно, під впливом тата й мами. Я й не уявляла, що можу чимось іншим займатися. Але усвідомлене рішення прийшло після одного концерту. Тоді, пам’ятаю, хтось запитав, чи хочу бути музикантом, і я відповіла: «Так, хочу грати на скрипці».

Кирило: — Це був 2004 рік, у Львівській музичній академії імені Лисенка відбувся концерт до 90–річчя Вадима Стеценка, мого батька. Ксені в той день якраз виповнилося п’ять років, коли вона сказала оту сакраментальну фразу.

— Ксеню, ти — лауреат першої премії конкурсу «Vivaldi»–333 у Польщі, дипломант міжнародного конкурсу «Таланти для Європи». Що дають такі конкурси?

Ксеня: — Це великий досвід. Конкурси завжди піднімають рівень гри.

Кирило: — Останній конкурс «Таланти для Європи», який проходив у Словаччині, цікавий іще й тим, що там була онлайн трансляція всіх конкурсів і заходів — можна було в інтернеті подивитися всі виступи і в прямому ефірі, і в записі. Тому щодо об’єктивності журі питань не було. І четверте місце Ксені на цьому конкурсі — великий успіх.

— Класична музика, м’яко кажучи, не належить до сфери особливих захоплень сучасної молоді. Не відчуваєш себе серед однолітків такою собі «дивачкою»?

Ксеня: — Та ні. Серед моїх друзів багато музикантів, творчих людей. Для нас це — норма.

Кирило: — Не треба забувати про середовище, у якому живе Ксеня. Львівська середня спеціальна музична школа імені Соломії Крушельницької збирає дітей особливих. У цій школі зберігається і культивується як український дух, так і європейський. Це все позначається на вподобаннях дітей, на побуті, стилі життя. У Львові, незважаючи на те, що відбувається зміна поколінь — стара інтелігенція відходить, а на її місце приїжджають люди з провінції, які не мають таких стійких культурних традицій, — все ж присутній дух академічної міської культури. Тому я не думаю, що Ксеня ізольована від сучасного життя. Тут усе органічно.

— І все ж, як молодь можна привернути до класики, зробити її популярною?

Ксеня: — Не знаю. Мабуть, це реалії часу — після епохи класики і бароко прийшла епоха пост­модернізму. Але на таких музикантах, які стояли сьогодні на сцені, на музиці, перевіреній часом, тримається нинішня культура. Ця музика вічна.

— Сама писати музику не пробувала?

Ксеня: — Пробувала. Я є вже учасником музичних зустрічей української і польської молоді — це такий фестиваль, у якому беруть участь талановиті композитори та виконавці. Спершу я була лише виконавцем, а потім почала презентувати і власні твори. Моїм викладачем із композиції є відома львівська композиторка Богдана Фроляк.

— Це класичні п’єси чи музика до пісень?

Ксеня: — Переважно це класичні твори. Останній твір я написала для струнного оркестру, називається «Очікування». Епіграфом стали рядки з однойменного вірша Івана Малковича. Ще є п’єса для фортепіано і віолончелі та п’єса для фортепіано. А перший твір називався «Сніжинка». Зараз я дивлюся — він такий легесенький…

— Поезію любиш?

Ксеня: — Дуже. Малкович — один з моїх улюблених поетів. До речі, під час перебування в Києві ми з мамою завітали до нього у видавництво, він подарував мені серію поетичних збірок. А ще я нещодавно відкрила для себе Миколу Вінграновського та Тараса Мельничука.

«Виховання — це не повчання, а партнерство»

— Зараз у моді поєднання стилів, різні творчі експерименти. Кирила Стеценка ми знаємо не лише як класичного скрипаля, а й як рок–музиканта, одного з фундаторів легендарного гурту «Еней». А ти не пробувала експериментувати зі скрипкою?

Ксеня: — Я одного разу спробувала зіграти з молодою львівською рок–групою «Червоне» на благодійному концерті для дітей–сиріт. Ми поєднали класику і рок — було цікаво. Подобаються різні стилі. Але класика — це моє. Тому поки що це лише експерименти.

Кирило: — Мені подобається, що Ксеня органічно і різнобічно обдарована, її цікавить життя. Навіть її сторінка, яку вона «Вконтакте» «пасе», має назву «Жити цікаво».

— А що за сторінка?

Ксеня: — Ми намагаємося показувати людям, як багато цікавих речей можна зустріти в житті. Один із останніх флеш–мобів, які ми організували у Львові, — символічне прощання з літом. В останній день літа — нас було двадцятеро — вийшли у центр міста і пускали мильні бульбашки. Було дуже весело, особливо дітям.

— Кириле, ви живете в Києві, донька — у Львові. Не відчувається дефіцит спілкування, батьківського виховання?

Кирило: — Я не прихильник виховання в тому суворому значенні, щоб у чомусь обмежувати дитину, повчати. Виховання мусить бути на рівні партнерства, обміну інформацією, досвідом.. А взагалі я вдячний Мар’яні (дружина Кирила Стеценка — Ред.) за те, що вона допомогла Ксені стати тим, ким вона є.

— А де продовжуватимете навчання: у Києві чи Львові?

Ксеня: — Для мене це поки що дуже болюче питання. Я ще не вирішила. У мене ще є три роки в запасі.

  • Диригент невидимого часу

    Сергій Лазо — людина-оркестр: він і поет-пісняр, твори якого виконують відомі співаки Василь Зінкевич, Віктор Павлік, Оксана Пекун, гурти «Світязь», «Менсаунд», «С.К.А.Й» >>

  • Братолюбча різанина:

    Люди наймають політиків для фахового творення соціальної гармонії в державі. Порозуміння і примирення — найвагоміший капітал: аби його набути, еліті будь-якого суспільства потрібно докласти чималих зусиль. >>

  • Пригоди синього кольору

    Рятуючись від злого чарівника Гаргамеля, крихітні анімаційні смурфики опиняються за межами рідного села. Зі свого чарівного світу вони потрапляють у Центральний парк Нью-Йорка, у світ людей. >>

  • Підтримай піаніста

    Учергове може не відбутися Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця . За роки існування проекту організатори самотужки знаходили кошти та сплачували внесок у міжнародні асоціації конкурсів — 3,5 тис. доларів. >>