Погляд iз боку на те, що всі знаємо: Україна за корумпованiстю — на 144–му місці із 176 країн (Росія поруч). За оцінкою Світового банку, ми скотилися на 152–ге місце щодо сприятливості ділового середовища (гірше тільки в країнах Африки). За конкурентоспроможнiстю ми на 82–му місці у рейтингу країн світу, на 69–му — за індексом розвитку людського потенціалу, на 83–му — з туристичної привабливості й серед останніх — з інвестиційної. У нас ручне управління економікою: монополія ринків, немає єдиних «правил гри», вибіркове і несправедливе правосуддя. Ми на 164–му — (із 183) за рівнем економічної свободи, на 130–му — за рівнем свободи преси (поруч iз Південним Суданом). Ми — світовий лідер (разом із Росією) за темпами зменшення населення та в десятці країн за кількiстю засу­джених до позбавлення волі.

Я багаторiчний читач «України молодої». Водночас iз державною роботою брав участь у рiзних спортивних змаганнях, навiть у свої 60 рокiв, грав у волейбол за свiй географiчний факультет КНУ iм. Тараса Шевченка, нинi менi йде вже 80–й рiк. Хвилює мене не лише спорт в Українi, а й її багатостраждальна доля взагалi. Та вирiшив написати про футбольно–комерцiйний ажiотаж в Українi. Ще з 80–х аспiрантських рокiв минулого столiття я вболiваю за футбольну гру. Спочатку вiдвiдував стадiон, а пiзнiше i донинi дивлюся по ТБ, читаю пресу. Люблю цю гру за динамiку, високу технiку володiння м’ячем, за повну вiддачу сил гравцями i, звичайно, за чесний позитивний результат.