Із Долини дотягнувся до зірок

04.01.2013
Із Долини дотягнувся до зірок

Іван (ліворуч) серед учасників олімпіади в Кванджу. (з особистого архіву Івана Ільницького.)

Звістку про «бронзу» юного земляка, здобуту в жовтні 2012–го на Міжнародній олімпіаді з астрономії у південнокорейському місті Кванджу, мешканці прикарпатської Долини сприйняли спокійно, як цілком прогнозований успіх. Старшокласник місцевого природничо–математичного ліцею Іван Ільницький уже призвичаїв долинян до своїх гучних перемог на престижних турнірах знавців фізики й астрономії. Ще позаторік із дебютного для себе змагання юних зорезнавців світу Іван повернувся «зі щитом» — міжнародне «срібло» увінчало його природні здібності й наполегливість в освоєнні наук.
«Усвідомлюю, що це — певні досягнення, кроки до успішності в майбутньому, проте ставлюся до них без надмірних емоцій, — стверджує міжнародний призер. — Жодних ознак «зірковості» в мені, здається, помічено не було. Це підтвердять і мої друзі та однокласники».

Астрономія «з прискоренням»

Як не дивно, зважаючи на підкорені Іваном олімпіадні вершини, астрономія — аж ніяк не найулюбленіший його шкільний предмет. Мама долинського розумника, математик за педагогічним фахом, ще з юних літ розгледіла в синові схильність до точних наук і ненав’язливо заохочувала до їх вивчення.

Народився Іван у розташованому неподалік райцентру Долина селі Мала Тур’я. Шкільна наука від початків давалася йому легко, проте серйозних успіхів досягнув дещо пізніше, коли перейшов до ліцею. Навчатися там почав із сьомого класу, а в дев’ятому — вже посів тріумфальне перше місце на всеукраїнській олімпіаді з фізики. Власне, добротні знання з цього предмета, здобуті під керівництвом талановитого долинського педагога Мирослава Горазда, допомогли Іванові опанувати курс астрономії ще за рік до його офіційного вивчення в школі. «Коли в десятому класі випала нагода спробувати свої сили на всеукраїнській олімпіаді, ми з Мирославом Степановичем взялися, так би мовити, прискорено освоювати цей предмет. І зусилля не минули намарно».

У Львові Іван посів друге «астрономічне» місце і ввійшов до складу української команди з п’яти вітчизняних вундеркіндів, яка готувалася до випробувань в Алмати. Там з–поміж сотні учасників iз двадцяти країн світу посланець Івано–Франківщини найкраще виконав теоретичні завдання, проте трохи підвела «небесна механіка», позаяк доторкнутися до справжнього телескопа йому пощастило лише на зборах у Криму, незадовго до поїздки в Казахстан. Хай там як, та за підсумками трьох турів змагання з Алмати Іван несподівано для всіх привіз додому срібну медаль.

У південнокорейському Ква­нджу долинський ліцеїст хоча й перемістився нижче на одну сходинку п’єдесталу, та це — не менш вагоме досягнення. Принаймні, крім Івана Ільницького, на Прикарпатті ще ніхто не спромігся стати двічі призером міжнародних олімпіад. І на всю Україну таких успішних — по пальцях можна порахувати.

«Всі мої однокласники — здібні люди»

— Після здобуття світових «срібла» і «бронзи» ти, напевно, став популярною особою не лише в ліцеї, а й у і цілій Долині, де мешкає не більше 20 тисяч осіб?

— Ніякого такого ажіотажу не спостерігається. Це — особисті здобутки. Крім того, всі мої однокласники — здібні люди. Вони теж перемагають на різних олімпіадах і роблять упевнені кроки для самореалізації.

— Завдяки астрономії тобі вдалося і світ побачити, й поспілкуватися з іноземними ровесниками. Життя за кордоном і рівень освіти дуже відрізняються від українських реалій?

— Із Казахстаном, де провів тиждень, великої різниці не помітив. Щодо Південної Кореї, то там справді — інша культура, менталітет, вищий рівень економічного розвитку. Це відчувалося навіть під час екскурсій та прогулянок.

Порівнювати системи освіти навряд чи доречно. Якщо українські школярі повертаються з міжнародних змагань призерами, то наш рівень знань принаймні не гірший. Хоча підтримка обдарованих дітей у розвинених країнах значно серйозніша. Наскільки я зрозумів, у Південній Кореї талановитих дітей забирають із сімей уже в п’ятирічному віці й навчають за спеціальними програмами, формуючи майбутню, передусім технічну, еліту нації.

«Опіка батьків у молодших класах — це плюс»

— Твоїм батькам, напевно, вже немає потреби контролювати процес навчання?

— Коли був меншим, то перебував під невсипущим їхнім наглядом. Тоді не завжди міг зосередитися — до пізнього вечора просиджував над шкільними підручниками, та не завжди виконував завдання належним чином. Вважаю, що опіка батьків у молодших класах — це плюс, бо на цьому етапі формуються певні рефлекси самоконтролю. Інакше в подальшому важко буде правильно керувати своїм часом.

— Мабуть, розпорядок дня в тебе продуманий до дрібниць.

— Основну роботу з прогнозованими результатами справді намагаюся ретельно планувати. Вже давно помітив, що за таких умов для себе залишається більше вільного часу. Один мудрий чоловік мені якось порадив на щодень планувати навіть відпочинок. Так і роблю. Із задоволенням займаюся волейболом, баскетболом, настільним тенісом, шахами. Граю на гітарі. Інколи просто гуляю з друзями містом. Недалеко від Долини починаються Карпати, хоча для себе я ще не відкрив привабливість гір. Може, це станеться дещо пізніше.

— Щось ще читаєш, крім спеціальної літератури?

— Раніше читав більше. Серед улюблених письменників — Фенімор Купер, Артур Конан Дойл і Марк Твен.

— На зоряне небо дивишся лише з наукової точки зори чи можеш пофантазувати на тему неземних цивілізацій? До речі, нескінченність Всесвіту легко вкладається в твоїй голові?

— Важко, напевне, знайти людину, яку б не захоплювала таємничість і краса зоряного неба. У дитинстві подобалися ще фільми про зоряні війни, проте з часом інтерес до них зник цілковито. Як носій конкретного мислення, я більше схильний уявляти певну межу, ніж повну її відсутність. Хоча, чесно кажучи, в цю проблему не заглиблювався. Та й астрономія нині відійшла на другий план. До випускного залишилося кілька місяців, а я ще остаточно не визначився зі своїм майбутнім фахом — ніяк не виберу між фізикою, математикою та інформатикою. Де вже тут перейматися нескінченністю Всесвіту.

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

«Добре пам’ятаю, як батько (між іншим, теж фізик за фахом), привів ще малого Івана до ліцею і попросив, аби я звернув на нього увагу, — пригадує Мирослав Горазд. — Невдовзі стало зрозуміло, що хлопчина — дуже здібний, все схоплює на льоту. Я побачив, що мої педагогічні зусилля по­траплять на благодатний ґрунт — і результати не змусили себе довго чекати. Крок за кроком Іван почав перемагати на районних, обласних, всеукраїнських олімпіадах з фізики. А потім він успішно впорався з відповідальною місією в Алмати та Кванджу. Таке досягнення — особлива радість для вчителя».

 

АЛЬМА–МАТЕР

Долинський природничо–математичний ліцей заснований у 1992 роцi як навчальний заклад для обдарованих дітей Бойківщини, зокрема народжених у гірській місцевості. Нині тут навчається 250 ліцеїстів із кількох районів Івано–Франківщини та Львівщини.

«За два десятиліття з нашого освітнього закладу вийшло 1250 випускників, і всі до єдиного вони стали студентами престижних вітчизняних вишів, — розповідає директор ліцею Михайло Чміль. — Чимало з них присвятили себе науці: 49 захистили кандидатські дисертації, двоє — докторські. У майбутнє теж дивимося з оптимізмом, позаяк і тепер щороку від п’яти до десяти наших учнів стають переможцями всеукраїнських олімпіад, а завдяки Івану Ільницькому ліцей успішно заявив про себе й на міжнародному рівні».

 

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>