Щебінь «наркоборці» вивезли практично весь. (автора.)
«Була друга ночі. Я ходив територією з ліхтариком. Коли чую — сигналять біля воріт, — розповідає про події тієї ночі охоронець МПМК–35 Петро Хуторнюк . — Я туди. Там людина у формі. Показав мені посвідчення, я і прізвища не встиг прочитати. І каже мені: «У вас наркотики тут зариті, зараз будемо шукати». Невдовзі виявилося, що наркотики «міліціонер» приїхав шукати не сам. Коли на його вперті вимоги Петро Іванович ворота таки відкрив, на територію заїхали два ЗіЛи, екскаватор і кілька самоскидів.
«Ті хлопці на техніці були кремезні — людей шість було, я б нічого не зробив би, — каже сторож. — Міліціонер одразу забрав телефон, вимкнув його. Не дав ні начальнику подзвонити, ні жінці — нікому. Сказав, що будемо каву пити, і повів мене на робоче місце, на КП, у «будку».
«Кавування» тривало більше двох годин. У цей час на території тріщали шибки, гурчали екскаватори та самоскиди, а «міліціонер» не випускав охоронця на територію, запевняючи, що «ви своє зробили, а далі і без вас розберуться». Вже як почало сіріти і вся техніка виїхала, «міліціонер» випустив сторожа. А скоро начальник МПМК–35 Микола Аліфанов не дорахувався практично всього щебеню, що був на базі — близько 100 «кубів», 50 метрів мідного кабелю, двох акумуляторів, 3 кубів вагонки, прожектора. Двері та вікна побили в приміщеннях їдальні, столярного цеху, пекарні. Крім цього, «шукачі наркотиків», очевидно, потурбувалися і про відзначення свого успіху — забрали трьох овець із підсобного господарства. Мабуть, на шашлички.
Міліція, попри винятково зухвалі дії зловмисників, досі не повідомила керівництво МПМК–35 та громадськість ні про версії, які перевіряються, ні про хід слідства. Показово, що головного свідка — сторожа — взялися допитувати через кілька днів після інциденту. Крім цього, виходить, що зниклий щебінь і не шукають — його проби правоохоронці, зі слів працівників МПМК–35, не брали. До того ж, «УМ» щиро здивувала поведінка начальника райвідділу Олега Петренка. Після кількох телефонних дзвінків він таки взяв трубку, але, вислухавши наше прохання дати коментар щодо справи, просто вимкнув телефон.
Водночас у цій історії є одна переконлива версія. Микола Аліфанов у своєму зверненні до голови Київської держадміністрації Анатолія Присяжнюка наводить наступне: «за неперевіреною інформацією (зі слів мешканців міста), викраденим щебенем тієї ж ночі було засипано ями на дорозі одного із районів міста Березань, нібито на виконання передвиборчих обіцянок».
Нам удалося без проблем знайти свіжий щебінь на вулиці Горького, що проходить неподалік. На неї вказали городяни. Марія Іванівна, одна з мешканок Березані, розповіла: вона із сусідами вже давно вимагала у міськради заасфальтувати вулицю чи принаймні позасипати ями. І особисто мер Анатолій Дунаєнко обіцяв вирішити проблему. За свідченнями людей, щебінь з’явився на вулиці у ніч із 7 на 8 вересня.
Однак такі припущення мешканців Березані — визнаємо, лише версія. Будемо сподіватися, правоохоронці знайдуть можливість і сміливість знайти винних. У розпорядження «УМ» потрапив документ, який підтверджує: напади і рейдерство для мера Дунаєнка — річ буденна і знайома.
Члени Партії регіонів з Бородянського району, дізнавшись, що Анатолій Євгенович став міським головою Березані, написали звернення до обласної організації Партії регіонів. У ньому просять виключити Дунаєнка з лав партії. Підписанти наводять «один із епізодів життя Дунаєнка», який свого часу працював головою Бородянської райдержадміністрації.
«20 листопада 2003 року стався рейдерський напад житомирських бандитів на чолі з Мазнєвим на Бородянський райСТ, який курував Дунаєнко А. Є, — йдеться в листі. — Всіх працівників тримали в заручниках, примушуючи віддати правовстановлюючі документи та печатку. Людей били, залякували, міліція та прокуратура ніяк не реагувала. Анатолій Євгенович дав усну команду міліції та прокурору не втручатися». «Колишній голова правління та віддані йому працівники хотіли все ж таки домогтися правди, та коли Семківа Б. І. (голову правління. — Авт.)» виписали з лікарні, до нього додому прийшов перший заступник Дунаєнка, який повідомив: якщо ти не хочеш, щоб тебе знайшли в житомирських лісах, а твоїх дітей — у Дніпрі, відступися», — читаємо у зверненні.
Та все ж дуже хотілося б вірити, що ні мер Березані, ні його наближені не мають стосунку до грабунку МПМК–35. Але поки що мовчання правоохоронців змушує думати інакше. Мешканці ж вчергове сподіваються на ретельне розслідування справи та покарання винних.
Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>
Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>
Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>
Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>
Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>
Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>
