Віктор Ющенко: Є проект національної гідності

23.08.2012
Віктор Ющенко: Є проект національної гідності

Віктор Ющенко.

Третій Президент України не втомлюється переконувати, що і на 21–му році Незалежності влада має робити все задля соборності нації, а не роз’єднувати українців технологічними законами про мову чи червоний прапор. Із позицій фінансиста, Віктор Ющенко наполягає, що підняти реальну економіку неможливо без радикальної зміни політичного курсу країни і наголошує, що соціальний популізм влади може дорого коштувати стабільності національної валюти. Ініціатор створення патріотичного об’єднання «Наша Україна» (окрім партії Ющенка, до нього увійшли УНП, КУН та понад 30 громадських організацій), яке йде на вибори під №14, заявляє, що патріоти ні на чиї голоси не претендують (як про це кричать їхні опоненти), а лише пропонують українцям альтернативу у вигляді національної «третьої сили». На його думку, боротьба на знищення двох потужних партій влади і так званої об’єднаної опозиції нічого доброго не дасть. Тоді як Віктор Андрійович та його однодумці воліють не воювати, а змагатися за прихильність і симпатії українців, не ділити країну на фронти за принципом «свій — чужий», а пропонувати суспільний діалог.

Незалежність є, соборності немає

— Вікторе Андрійовичу, завтра — 24 серпня. Напередодні 21–річчя Незалежності якими є ваші відчуття щодо майбутнього держави: тривожні чи оптимістичні?

— Безсумнівно, як би хто не ставився до 24 серпня 1991 року, але за останні 300 років це найвизначніша подія в житті української нації. Ми ніколи стільки не жили у суверенітеті, як за останній 21 рік. Ніколи не мали стільки років для осмислення своєї національної сутності, формування своєї держави і вирішення актуальних національних завдань. 24 серпня я згадую про те, що лише у ХХ столітті наша нація шість разів проголошувала державну незалежність і п’ять разів втрачала її через зовнішні причини. Звідси моє ставлення до цієї великої дати. Збулася мрія наших пращурів про незалежну Україну. Звісно можна говорити і про поточні негаразди, але це iнша тема. Саме тому сьогодні я вітаю українську націю з тим, що вже 21 рік, попри колосальні труднощі, ми відбулися як суверенна нація.

Щодо моїх відчуттів, то дійсно, є виклики, якi породжують досить скептичні емоції і оцінки. Чи це проблема певних персон чи нації в цілому? Я особисто відчуваю найбільший дискомфорт від того, що за останні роки ми стали менш інтегровані всередині української нації. Низка політичних сил педалює на речах, які нас сварять і роз’єднують. Коли аналізуєш цю політику глибше, то розумієш, що це не лише політика влади чи певних осіб, які так легко маніпулюють нацією. Адже і нація перебуває на шляху становлення, тому нас легко розвести по тих питаннях, з якими інші нації вже давно визначилися.

— Як ви оцінюєте зовнішньополітичне становище України?

— Це друга тривога. Адже ми прийшли в зону досить серйозної міжнародної ізоляції, чого не було ще три роки тому. У 2005 році я очолив державу, яка не приймала іноземних делегацій, а на міжнародних конференціях шукали такий алфавіт, щоб Україну десь у сінях посадити, тільки б не за головним європейським столом. Щось подібне відбувається зараз. У нас меншає друзів, ми звикаємо до того, що влада нас потихеньку штовхає в сюжет із робочою назвою «Білорусь–2». Нас тягнуть у вчорашній день — в азійський простір, подалі від європейських інтеграційних процесів. Ми спинилися у досить чутливий момент, дещо підсумковий: коли Україна вступила в Болонський процес, вступила у СОТ, добилася скасування поправки Джексона–Веніка, лібералізувала візові відносини з Євросоюзом. Лишалося тільки асоційоване членство України в ЄС. А зона вільної торгівлі — це ж окремий приз для України був!

Так, українське питання завжди буде питанням №1 у зовнішньополітичній діяльності сусідньої Росії. Бо жоден російський проект без участі України ніколи не буде комплектним, ефективним. Тож Україна продовжує перебувати на розтяжці: чи ми будемо у панєвропейській демократичній політиці, чи, навпаки, працюватимемо не на демократію. У цьому вимірі стало більше емоцій.

Нехай та «руїна» повториться

— Як фінансист, як ви оцінюєте економічну ситуацію в державі?

— Частина економічних характеристик досить негативна. Колосальними темпами зменшився притік іноземних інвестицій, ми втрачаємо валютні резерви країни, маємо тотальний дефіцит бюджету, торговельного і платіжного балансів. Світ починає характеризувати Україну, як одну з проблемних економік, яка перебуває у переддефолтному стані. Отже, перед Україною піднято жовту картку. Зауважу, що успішність економічної політики так само, як і засади економічної деградації, завжди пов’язані з траєкторією політичного курсу.

— Отже, щоб підняти реальну економіку, потрібно змінити політичний курс?

— Безумовно. Наведу приклади: за тринадцять років незалежності (1991—2004) Україна як держава, як ринок отримала приблизно 7 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій. А от до світової кризи у 2004—2008 рр. ми отримали 30 млрд. доларів. Є різниця? Лише за чотири роки ми отримали в чотири рази більше, ніж за попередні тринадцять. Як видумаєте, що у першу чергу сприяло цьому? Було чимало чинників, але в основі був політичний курс Президента Ющенка, який дав потужний сигнал для бізнесу. А серцевиною курсу були демократизація, українське відро­дження і євроінтеграція.

Відтак зараз також треба радикально змінити політичний курс країни. Так, ця відповідь на ваше питання не повна, але вона накриває суть проблеми. В економіці дуже тісний причинно–наслідковий зв’язок, її часто називають «лінійною наукою». Бо вона пропонує критичний набір дій, які потрібно зробити, щоб уникнути негативних наслідків. І якщо ви знаєте, як мобілізувати інвестиції в економіку, то ви вже на дві третини знаєте, як створити робочі місця, як підвищити наповнення бюджету, як підняти соціальну сферу. Але за останні 11 місяців від нас «втекло» 5 млрд. інвестицій, а прийшло удвічі менше. Це явний сигнал до влади: ваша політика дефектна, бізнес її не вітає. Але сигнал не почуто. Щодня їду на роботу і на кожному перехресті бачу політичні лозунги: «Руїну подолано — стабільність досягнуто!».

— До речі, про руїну. Чи знаєте ви, що одним iз найпопулярніших питань до Президента Януковича в середовищі iнтернет–користувачів є запитання: «Чи не могли б ви повернути нам ту руїну, яку подолано?».

— Це гарний жарт (сміється). Коли ми жили в тій «руїні», то середні темпи приросту ВВП становили 7,5%. І це були найбільші темпи економічного зростання у Європі. А у 2012 році, коли «стабільність досягнуто», маємо, за офіційними даними, лише 2% (за неофіційними даними, які мені повідомили днями, взагалі йдеться вже про 0,8%!). Довідка про бюджет: у 2004 році він становив близько 90 млрд. грн. А у 2009 р. — уже 270 млрд.! За п’ять років ми збільшили національний бюджет утричі! Я хотів би, щоб така «руїна» повторилася. Далі. У 2006 роцi ми вперше отримали вищі показники повернення робочої сили в Україну, ніж показники трудової міграції з України. Щороку ми створювали близько 1,2 млн. робочих місць. Бо в економіку щорічно «заходили» 11 млрд. доларів іноземних інвестицій. Завдяки такій економічній політиці ми вперше за роки незалежності досягли того, що мінімальні пенсія і зарплата дорівнювали прожитковому мінімуму (детальніше порівняльну характеристику показників за часів президентства Ющенка та Януковича дивіться у таблиці. — Ред.).

Гривня в небезпеці

— Влада мотивована виборами. Чи є ­загрози для гривні після цих перегонів?

— Дам обережну оцінку: сьогодні по відношенню до гривні є три–чотири точки великого тиску. Це треба визнати. Багато залежить від того, як уряд дасть відповідь на обслуговування своїх зовнішніх боргів, включаючи тему платежів за газ. Я розумію, що частина проблем зав’язана на поверненні кредитів — більше 5 млрд. доларів. І якщо влада не знайде ресурси на міжнародному фондовому ринку, якщо деякі зовнішні партнери не відгукнуться, на нас чекають великі проблеми. Думаю, найскладнішою темою буде обслуговування тих боргів, які сформувала Україна ще за попереднього уряду, коли під 27—28% були запозичені кошти під розміщення державних цінних паперів. Саме тоді була сформована колосальна загроза для стабільності державних фінансів. Додайте сюди проблеми сьогоднішнього урядування: починаючи від дефіциту, незбалансованих соціальних витрат та завершуючи негативним платіжним балансом, серйозними диспропорціями у торговій політиці.

Важливо, якою буде кон’юнктура світових ринків, особливо по експортній позиції. Зараз, дякувати Богу, змінюється кон’юнктура ринку металу і диспропорції, характерні ще три–чотири місяці тому, зменшуються. Чи вдасться у 2012 році вийти з невисоким рівнем торговельного дефіциту — це теж запитання до уряду. Наскільки його зовнішня і внутрішня політика стимулює експортні залежні галузі і наскільки ці галузі дадуть поповнення в іноземній валюті. І або знімуть тиск, або посилять його на національні гроші. Знайде уряд інструментарії заохочення іноземних інвестицій, як у фондовій портфельній, так і у прямій частині — значить, є третина відповіді щодо курсу гривні.

Те, що за останні 11 місяців валютні резерви НБУ вперше дійшли до рівня меншого, ніж сумарний об’єм державних боргів і боргів центробанку — це симптом серйозний. Наші резерви за 11 місяців скоротилися з 37 до 29 млрд. дол. А сумарний борг держави і банку є більшим за цю суму. Так можна дуже швидко дійти до психологічного рівня, коли від гривні будуть позбавлятися. Це вже питання довіри суспільства до національного курсу через гроші.

Я не хочу вправлятися у песимістичних варіантах, адже влада має розуміти, що вона живе не лише до 28 жовтня, що вона має провести демонтаж тих проблем, які породжені її політичним курсом, провалами бюджетної та економічної політики. Треба дивитися у корінь, і не варто через маніпуляції, через колосальні зовнішні запозичення гасити окремі соціальні проблеми.

Дешеві маніпуляції від влади

— Я так розумію, ви говорити про соціальні ініціативи влади, зокрема про тисячу Ощадбанку, яку раніше називали Юлиною, а нині Вітіною. Ці виплати — також передвиборчі технології?

— На жаль, у внутрішній політиці ми повертаємося до часів демагогії, популізму навколо дешевих програм Ощадбанку. Я розумію, що є категорія людей, які давно чекають подібного роду рішень. Я добре пам’ятаю, як в середині 90–х років комуністи і соціалісти досягли політичного рішення про компенсацію внесків Ощадбанку СРСР. Хоча ні в Росії, ні в Білорусі такою дорогою щодо суті і механізмів компенсацій не пішли. Тоді нарахували рівень компенсації 135 мільярдів гривень, що приблизно в півтора раза було більше внутрішнього валового продукту. Я тоді очолював Національний банк і запитував: для чого ви це робите? Ви знаєте, що у вас немає ресурсу на 90% запиту, який ви зараз затвердили законом? Взяти рівень інфляції з 91 року по 97 рік, це декілька тисяч відсотків, бо тільки у 93 році у нас було 10182% інфляції. А від інфляції страждає кожен — і той, у кого були вклади в Ощадбанку, і той, хто отримав зарплату через емісійне джерело, і через три дні ціна на хліб чи на сир піднялася в 3–4 рази, і він платить із тієї ж фіксованої зарплати більшу ціну. Виникає питання: чому не корегувати знецінену пенсію пенсіонерам, чи студентську стипендію, чи зарплати бю­джетникам? Адже всі працюють з одним гарячим інструментом — грішми. А так виходить, що тільки одна категорія компенсацію отримує, а 12 категорій — ні.

Від самого початку ця програма була політизована і несправедлива для значної частини суспільства. Але залишилася популярною. Свого часу «Батьківщина» перед виборами обіцяла за два роки все виплатити. Але кожен, хто береться, розуміє, що ресурсів немає. Після виплат у першому кварталі 2005 року Україна заплатила 16% інфляції тільки за один квартал, а це означає десятки соціальних програм обкрадених не на тисячу гривень — на мільярди гривень. Але, ті, хто це затіяв, отримують політичний ефект. Загалом на 30 млрд. грн. оголошений соціальний пакет Януковича, але ніхто не почув, яким є ресурс цих ініціатив. Це якусь неадекватність нагадує. Хоча я за те, щоб соціальні програми ефективно працювали. Але я категорично проти таких легких дешевих маніпуляцій. Якщо влада за чужий рахунок, за ваш рахунок, через втрату платоспроможності вашої країни пропонує такого роду дешеві програми — це говорить про те, що вас не поважають, вас обдурюють!

«Нашу Україну» хотіли вибити з гри

— Розпочалася виборча кампанія. З різних таборів лунають закиди на адресу об’єднання «Наша Україна». Мовляв, це непрохідний проект, щоб відібрати голоси в опозиції тощо.

— У мене є дві відповіді. Одна адресується владі, а друга — начебто об’єднаній опозиції і всім іншим, у кого таке запитання є. Я бачу дві загрози, які стоять перед нацією. Є дві сили у вищій лізі, які мають спільну мету, але досягають її різними методами. Партія влади вчить мою націю ігнорувати все українське, бо таким чином вони сподіваються мобілізувати частину своїх прихильників у тих регіонах, де створена російська Україна. Інша авторитарна сила не шанує демократію, але працює на маніпуляціях. Ця сила може підписати московську газову угоду економічного геноциду України, але при цьому надягнути вишиванку і з галицьким акцентом стверджувати, що вона опозиційна. А закон про мову хто забезпечив? Партія регіонів? Ніколи в неї не було 226 голосів. Допомогли перебіжчики, 30 легіонерів iз БЮТ, які потрапили до Ради під демократичними гаслами у 2007 році. Хіба ми забули, як ці дві сили, нині непримиренні, у вересні 2009 року пропонували проект Конституції від «ширки», бажаючи поділити владу на двох.

І від часу трагедії виборів 2010 роцi нас привчають жити у системі координат зла. І підштовхують, мовляв, ви з лінійкою на вибори прийдіть та вирахуйте, якого зла менше. Це все веде країну до авторитарного розподілу. Тому я впевнений, що БЮТ ніякою об’єднаною опозицією не є. За останні роки в політиці появилося багато політичних приймаків, які зі своїми статутами та офісами як окрема партія нічого не представляють. «Наша Україна» багатьох iз них проводила до парламенту, вони ніколи не були самостійними гравцями, а нині мігрували до політики БЮТ.

Коли оголосили вибори–2012, самостійно на них пішла «Свобода», УДАР Кличка, а від БЮТ відкололася сила Королевської. А «Наша Україна» перебувала у довгому переговорному процесі з людьми, які називали себе опозицією. Ми ініціювали проект Комітет опору диктатурi (КОД), який мав стати майданчиком для консолідації громадських сил і не міг бути приватизований будь–якою партією. Але за два місяці цей проект колонізує і політизує «Батьківщина», а потім оголошує, що на його базі утворилася так звана об’єднана опозиція. Коли стало зрозуміло, що суть цього проекту полягає у тому, щоб вибити «Нашу Україну» з гри, дати за це двом «нашоукраїнцям» місця в списку об’єднаних, я десятки разів переконував соратників, що це не просто антипартійний проект, а проект «ширки». З яким нам не по дорозі. Казав, що на вас не має гріха, який вам приписують, ми не підписували ганебних угод, наша економічна політика була успішною тощо. Мені чинили багато перешкод, щоб я не зібрав політичну президію, бо багатьом уже пообіцяли місце у списку. І мета цих об’єднаних була, щоб «Наша Україна» не пішла на вибори.

Але на вибори ми йдемо. Бо інакше патріотичний спектр національних цінностей може бути не представлений в українській політиці. Лише маніпулянти не допускають до політичного змагання інших. Гасло одних iз них: хто не з нами, той проти нас. Гасло інших: хто не з нами, той проти України. Вибачте, я за Україну боровся, ще, коли вас у політиці не було. І я не зробив жодного кроку, за який би мені було соромно щодо національних інтересів. І чути від них, що той, хто не йде в їхній табун, той виступає проти України, мені просто смішно.­

Квиток на війну отримати просто

— Як ви оцінюєте шанси очолюваного вами Союзу патріотичних сил на цих виборах? За останніми соціологічними дослідженнями, в Україні зростає кількість патріотів...

— Дійсно, днями дізнався про це опитування. Приємно, що патріотами України себе вважають 82% респондентів. Якщо ж говорити про вибори, виходжу з того, що сьогодні 14% виборців планують голосувати проти всіх, а 16% ще не визначилися. Третина нації за два місяці до виборів не знає, кому віддати перевагу. Думаю, це саме час для появи в українській політиці патріотичної сили, яка на засадах українського відро­дження, демократії і європейського вибору сформувала б проект завтрашнього дня для України. Переконаний, такий план ні «регіони», ні БЮТ не подадуть. Бо їхня логіка — це протистояння, наголос на вадах поганих опонентів. Але не варто персоніфікувати проблеми України з Януковичем, Азаровим чи Табачником, бо складеться ілюзія, що вирішити їх можна за допомогою кількох кадрових кроків. Адже, змінивши одне ім’я на інше, можна отримати Януковича–2 чи Табачника–7.

Тому поява проекту патріотичних сил є об’єктивною. Це не претензія на чиїсь голоси. Я не хочу чути, що голоси людей два роки тому хтось розписав і не лишив ­виборцю вибору. Я хочу змагатися, я хочу сказати, що політичні ідеї «Нашої України» є незамінними. Звертаючись до українців, скажу так: якщо ви хочете нові обличчя, а не новий курс, тоді слухайте ці обличчя. І не наступайте, будь ласка, на граблі, не зраджуйте націю, державу навіть у симпатіях.

Ще одне: мені не подобається, що в українську політику заходить мілітарна термінологія. У нас уже кажуть не про політичні змагання, а обов’язково про війни. Одні закликають мобілізувати сили проти інших і навпаки. Вища ліга з двох гравців, я переконаний, щодня втягує націю у протистояння, яке дорого обходиться для наших перспектив. Це не політика, це маніпуляція політикою. І за це в мене серце болить, бо я не хочу звикати до політичної війни, до фронтів, до ударів... І найбільше болить від того, що війна ця ведеться між українцями. Коли політики діляться на фронти, то в першу чергу вони українців ділять. Відтак політичні відносини формуються дуже примітивно. Бо квиток на війну отримати просто. Ще легше намалювати чорно–білу картину: коли є янголи, в яких крильця ледь не прорізаються, а з іншого боку є вороги. Та набагато складнішою є справжня політика, коли через діалог, через стіл перемовин партії пропонують нації краще вирішення поточних проблем. Бо політичне життя передбачає змагальність, а місія політичної сили полягає у пропозиції власного плану завтрашнього дня для України, а не у закликах до мобілізації. Чому ж тоді окремим партіям iз різних таборів потрібне протистояння? Бо в діалозі, в чесному змаганні вони заслабкі.

Антиукраїнські сили у Раді зупинять лише патріоти

— На вашу думку, що означає 28 жовтня для України? У чому суть вибору?

— Говорячи про перспективу жовтня 2012 року, звернуся до українців із такими словами: найголовніше питання не те, кого ви обираєте, а що ви обираєте. Яку систему вартостей ви визначаєте, щоб вирішити питання, які турбують вас. Ваше бачення має бути ідеологічним: яким бути українському курсу — чи національним, чи консервативним, чи ліберальним, чи соціал–демократичним, чи комуністичним. Будь ласка, виберіть. Щойно ви це зробите, шукаєте тих, що по цій дорозі йдуть. Якщо ви обираєте українське відродження, свободу — у вас буде хліб, пенсія, робоче місце, інвестиції і зарплати. Якщо ви обираєте меркантильні пропозиції, обіцяний хліб, iз чим йдуть дві мегапартії, то у вас не буде хліба, не буде стабільності. Згадаймо, яке покращення нам три роки тому обіцяли? Що обіцяли «чорнобильцям» та іншим? Немає обіцяного хліба... Бо хліб дає не політика популізму, а політика національного становлення і консолідації. Єдність дає сили для реформ, і як наслідок — успіх.

Я на сто відсотків переконаний у своїх словах, хоча припускаю, що більшість може мене не зрозуміти. Як це було три роки тому. Але це не свiдчить того, що я не правий. Просто я не хочу гратися в політизацію. Я не хочу зараз аналізувати відсотки. Скажу так: об’єднання «Наша Україна» — це проект нашої національної гідності, і я переконаний, що він має бути. Всі решта проектів — вони також є. Майте розум відрізняти одних від інших.

— Вікторе Андрійовичу, із засадами все зрозуміло. Але з якою метою «Наша Україна» все ж таки йде до Верховної Ради?

— Мета патріотичних сил набрати ту кількість голосів підтримки, якої було б достатньо, щоб зупинити антиукраїнський політичний курс в країні. В нас має бути критична кількість мандатів, яка б не дозволила авторитарним силам (які, очевидно, наберуть більшу підтримку, ніж ми) вести себе розв’язно, понижувати рівень демократії чи формувати політику міжнародної ізоляції України, не допустила політику зради національних інтересів. Це все можливо для нашої сили, яка ставить за мету зберегти Україну і все українське. Це наше покликання.

ЗА ЮЩЕНКА БУЛО КРАЩЕ

Порівняння соціально–економічних показників

 

Президент
Віктор Ющенко (2005—2010)

Президент
Віктор Янукович (з 2010)

1.Індекс сприяння корупції
(за даними Transparency International)

134–те місце (2010 р.)

152–ге місце (2012 р.) — падіння на 18 позицій

2.Свобода преси (за даними
«Репортерів без кордонів»)

89–те місце (2009 р.)

131–ше місце (2011 р.) — падіння на 42 позиції

3. Темпи зростання ВВП

7,5% на рік (2005 р.)

2% (2012 р.) — зниження темпів майже в 4 рази

4. Темпи зростання

середнього розміру

місячних пенсій

194,2 грн. (2004 р.) — 1039,6 грн. (2010 р.) — зростання більш ніж у 5 разів, або на 100% щороку

У 2011—2012 роках — зростання на 10—12% на рік

5. Темпи зростання
мінімальної зарплати

237 грн. (2004 р.) — 907 грн. (2010 р.) — за п’ять років зросли у понад 4 рази, або на 80% щороку

922 грн. (2010 р.) — 1134 грн. (2012 р.) — зросли за два роки лише на 22%

6. Темпи зростання

прожиткового мінімуму
(загальний показник)

362 грн. (2004 р.) — 875 грн. (2010 р.) — зростання за п’ять років у 2,5 раза, або в середньому на 50% щороку

875 грн. (2010 р.) — 1095 грн. (заплановано на кінець 2012 р.) — зростання в середньому на 10 % щороку

7. Українська книга

На Державну цільову програму популяризації вітчизняного книговидання виділялося: 235,9 млн. грн.. (2008 р.), 251,5 млн. грн. (2009 р.), 264,9 млн. грн. (2010 р.)

У 2011 р. уряд відхилив програму популяризації української книги.

 

 

ПРО МОВУ І «НАЦІОНАЛЬНИЙ ХРЕБЕТ ЯНУКОВИЧА»

— Ви вважали, що з часом у вашого наступника — Віктора Януковича — «виросте національний хребет». Після підписання так званого «мовного» закону на подібних сподіваннях щодо влади можна «ставити хрест»?

— Якщо говорити про реалізацію владою «мовного» закону, то я не думаю, що це її альфа чи омега. Звісно, я не бачу, щоб Прем’єр–міністр, міністр освіти чи взагалі Партія регіонів ставилися до українського мовного питання як до питання державоутворюючого, питання нашої національної ідентифікації. Мені здається, що найбільше, на що вони клюють, так це винятково на виборчі технології. Я не бачив глибоко інтелектуальної аргументації світил від влади щодо мовного питання, спроб докопатися до істини. Тим більше, що в цьому законі нічого спільного з Європейською мовною хартією немає. Є підміна цілих категорій, адже тільки аборигенні мови можуть бути віднесені до регіональних. Хочу анонсувати частині суспільства, яка ще живе на мертвих ідеях комунізму, слова Карла Маркса: «Національною мовою не спілкуються лише окупанти, раби і дурні».

Якби сьогоднішню державну політику породжували тільки Табачник чи Колесніченко, то це була б гарна новина. Бо, на жаль, окрім цих двох, ми маємо декілька мільйонів людей, які близькі до таких позицій. І тому Партія регіонів, ініціюючи це питання, спирається саме на них. Вони є причиною, а не наслідком. Є мільйони людей, які ставляться до української мови, до нашої пам’яті так само, як і нинішня влада. А влада є породженням запиту цих мільйонів українців. Я не поділяю цей запит, але констатую, що і такі українці є. Експеримент, який пережила Україна за останні 70 років колонізації, коли 172 рази різні «валуєви» мову забирали, коли виховано п’яту колону малоросів і хохлів, які втратили пуповину зі своїм національним, вочевидь дав свої плоди. Чим швидше ми збагнемо, що ми українці і в нас єдина мова, національна культура, історія, що у нас є свої національні герої, тим швидше ми станемо єдиною нацією. А політика малоросійства, я переконаний, щодня втрачає прихильників.

Зрозуміло, що це проблема національного діалогу одних мільйонів українців з іншими мільйонами. Але такого діалогу ніхто не пропонує. Більше того, цю тему партія влади використовує як виборчу технологію, добре розуміючи, що саме на питанні мови можна найбільше поляризувати націю. Тож, отримавши внутрішню дезінтеграцію, влада отримує можливість додаткової інкасації декількох мільйонів голосів, якихось відсотків рейтингової підтримки під час виборів.

Для мене ж є очевидним: саме мова робить націю соборною. Програти мову — значить програти націю.

— Кілька регіонів уже оголосили російську мову регіональною. Виходить, що ми програємо націю?

— Не думаю. Дійсно, сьогоднішня політика влади є політикою, яка руйнує українське. Влада просто не розуміє наслідків. Тому я прогнозую, що розв’язка буде така сама, як із законом про червоний прапор. Пам’ятаєте, тоді також були запеклі сварки політиків, бійки на вулицях, але за кілька місяців просте і формальне рішення знайшлося в Конституційному Суді. Не виключаю, що питання мови також розв’яжуть через Конституційний Суд після виборів. Тим більше, що ревізію цього питання можуть провести і нові сили, які пройдуть до парламенту. Мовна дискусія сколихнула мільйони людей, тому я вважаю, що цю дискусію ми обов’язково виграємо! І все це буде ще одним уроком для нації. Адже нація не вчиться заочно, або на вечірньому факультеті, вона через усі виклики має пройти усвідомлено.