Світло і тінь в одному флаконі

24.04.2012

Заступаючи в листопаді минулого року на посаду головного хореографа Національної опери, Денис Матвієнко пообіцяв, що вже у квітні балетний репертуар театру поповниться двома модерновими одноактними балетами. І обіцянку свою виконав — 20 і 21 квітня на суд глядачів було винесено дві вистави — «Клас–концерт» та «Радіо і Джульєтта».

«Клас–концерт» важко віднести до жанру сучасної хореографії. Швидше, навпаки — це оспівування класики в її найкращому вигляді. А ще — гімн важкій праці, що є незмінною супутницею балетного артиста і майже завжди залишається «поза кадром». (Для необізнаних: «класом» у балеті називається щоденне заняття, що включає спеціальний комплекс вправ (екзерсис). А також — приміщення, де проходять ці заняття). «Клас–концерт» дає нагоду побачити (хай і в дуже прикрашеному варіанті) балетні залаштунки...

Уперше балет iз такою назвою було поставлено в московському Большому театрі ще в 1963 році. Автор хореографії — Асаф Мессерер (1903 — 1992). У 2007 році виставу в БТ поновив племінник Асафа — Михайло Мессерер. До речі, в розмові з кореспондентом «УМ» Михайло Мессерер високо оцінив загальний рівень підготовки артистів НОУ, зауваживши, що театрів, котрі мають настільки сильну балетну трупу, у світі не так уже й багато... Додам, що серед тих, хто в поставновці НОУ демонстрував клас (у прямому і переносному значенні), був і сам Денис Матвієнко...

Музичною основою «Клас–концерту» є композиція Олександра Цейтліна, скомпонована з творів Рубінштейна, Лядова, Глазунова і Прокоф’єва. Єдиним натяком на «модерн» є хіба що сценографія, точніше її відсутність. Якщо не брати до уваги невеличкий відеоролик, показаний перед початком вистави. З іншого боку, які декорації можуть бути в балетному класі? Хіба що дзеркало. І ефект дзеркального відображення було таки відтворено. Яким чином його досягли, зрозумієте, відвідавши один iз наступних показів вистави. Але головна принада «Клас–концерту» — це можливість упродовж якихось 45 хвилин побачити цілий калейдоскоп найскладніших балетних трюків — стрибків, підтримок, піруетів. Загалом вистава легка, світла й оптимістична. Як–то кажуть, рекомендується для перегляду людям будь–якого віку і всіх темпераментів...

Щодо вистави «Радіо і Джульєтта», то прем’єрою її можна назвати лише «наполовину». Адже в листопаді минулого року київські глядачі мали змогу подивитися цей балет у виконанні Анастасії та Дениса Матвієнків і артистів iз Мариборського театру (Словенія). «УМ» тоді дещо розповідала про постановку Едварда Клюга, що йде під фонограму рок–групи Radiohead. Тепер цей модерновий балет увійшов до репертуару київського Оперного.

У перший прем’єрний день виставу вело подружжя Матвієнків, а 21 квітня партії сучасних Ромео і Джульєтти танцювали досвідчений Сергій Сидорський і зовсім юна Анастасія Шевченко. Оплески по закінченню спектаклю були бурхливими. А от словесна реакція глядачів далеко не однозначна. У черзі в гарберобі можна було почути різні відгуки — від «геніально» до «маячня і хворі фантазії». Що саме і підтверджує модерновість вистави, адже contemperary art і «холівар» (тобто священна війна його адептів і супротивників) — поняття майже нероздільні.