Номер 033 за 01.03.2012
ПОШУК
Розширений пошук
Республіка Крим  Херсонська  Запорізька  Донецька Луганська Дніпропетровська Харківська Миколаївська Одеська Кіровоградська   Полтавська Сумська Черкаська Чернігівська Київська   Вінницька Житомирська   Рівненська Хмельницька   Тернопільська Чернівецька Івано-Франківська Львівська Волинська Закарпатська
МЕНЮ
Архів
Про “УМ”
Реклама в “УМ"
Політична реклама в "УМ"
Передплата на “УМ”
Контактна інформація
Архів опитувань
Карта сайту
РОЗСИЛКА
Підписатися
Відписатися
ОПИТУВАННЯ
  За кого ви маєте намір голосувати на президентських виборах-2014?
Віталій Кличко
Юлія Тимошенко
Петро Порошенко
Арсеній Яценюк
Олег Тягнибок
Віктор Ющенко
Олег Ляшко
Сергій Тігіпко
Михайло Добкін
Ігор Марков
Петро Симоненко
інший представник колишньої опозиції
інший представник колишньої влади
ще не визначився
не піду на вибори
"проти всіх" / зіпсую бюлетень
Анатолій Гриценко
     

Картини не буде — фарба замерзла
У Києві паралізовано більшість майстерень художників та скульпторів: нема чим платити за тепло
Максим САВЧУК   

Сергiй Брильов у своїй майстернi без опалення.

Національна спілка художників України, а точніше — художники та скульптори її Київської організації — працюють без опалення і при –10, і при –25. Іншого виходу немає, митці у глухому куті: 5—8 тисяч гривень на місяць за тепло, які вимагає акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», бiльшостi скульпторiв і художникiв не по кишенi.

Попри законодавство і державну політику, яка декларує всебічну підтримку творчих спілок, митцям дають зрозуміти, що комунальних знижок їм чекати не варто, і платити художникові доведеться за тими ж нормами, що і комерційному банку. Мотивація проста — це «може негативно вплинути на фінансово–економічний стан підприємств теплоенергетики».

Чому підприємство, значна частка якого належить члену партії Януковича, не зважає на президентськi директиви?

 

«Гірше, ніж у 90–х»

Київ, вулиця Філатова, 7–А. Цю п’ятиповерхову будівлю, що ховається у дворі стареньких цегляних будинків, звели в 50–ті роки спеціально для майстерень Спілки художників. Сюди, на перший поверх, в майстерню Анатолія Фуженка (співавтора пам’ятника Шевченку в Москві) неодноразово приходив Володимир Висоцький. Тi радянськi часи митцi згадують з особливим теплом, визнають: «Усе хороше вже позаду». Більшість із них — «голих ентузіастів»: випускників та викладачів художньої академії — нині переймається питаннями не так творчими, як побутовими і матеріальними. «Наші лави практично не поповнюються, — каже скульптор Сергій Брильов, проводячи до своєї майстерні, — в рік академія випускає шість скульпторів, і добре, як хоч один із них працюватиме скульптором. Ті 700 київських художників і скульпторів, членiв Спiлки — переважно пенсіонери. І це можна зрозуміти, бо робота невдячна: щоб виліпити — потрібен місяць, потім тижнів два йде на формування, потрібно купувати дорогий гіпс. А щоб відлити — треба 300—1000 доларів. І ще невідомо, коли ту роботу куплять. А жити на щось треба. Тому багато із нас працюють ще й викладачами».

До всього, вже три роки від держави немає замовлень — ні на оформлення приміщень, ні на пам’ятники і скульптури. «Іноді виручає «закордон» — приміром, Китай купує роботи спілчан, робить замовлення, оплачує перельоти і проживання. У нас потужна школа, історія якої починається задовго до Жовтневої революції, — і це там цінують. А в Києві, крім як у Будинку художника, представити свої роботи практично ніде. Галеристам потрібні мертві митці, коли можна заробляти на імені, за життя ми їм не потрібні», — каже Сергій Володимирович. Водночас скульптор зауважує, що нині Спілка художників переживає період, гірший за початок 90–х. Тоді студенти скидалися зі стипендії на опалення, світло і роботу натурниць. Тепер же про тепло взагалі не йдеться — митець зі своїх заробітків плату просто не потягне.

Спілчани наголошують: найбільша їхня біда — саме тарифи за опалення. Решта проблем, порівняно з цим, іще терпимі. Цієї зими, у морози, майстерні були практично паралізовані: на рівні Національної спілки вирішили не вмикати опалення там, де почали нараховувати «по–новому», а обігрівачами майстерні зігріти не вдається. «Коли надворі було –25, у моїй майстерні ледь дотягувало до –15, — розповiдає голова Київської організації НСХ Леонід Сотник. — На Печерську тодi 14 художників закрилися і погрожували себе спалити. А в майстернях на Андріївському взагалі мають відрізати газ. Ми справді не можемо платити: 5–8 тисяч гривень на місяць (стільки просять за кожну майстерню на вулицях Горького, Ульянових, Боженка) — це непідйомна сума». За словами пана Леоніда, приблизно такі тарифи встановлені для 510 із 570 майстерень спiлчан, решті 60 пощастило — вони включені у житловий фонд.

Теплоарифметика від енергетика

Як так сталося, що митці платять за тарифами комерційних структур, красномовно пояснюють документи. Все почалося наприкінці 2010 року. Тоді Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) затвердила такі тарифи «Київенерго»: для населення — 171,25 гривнi за гігакалорію, для бюджетних установ — 443,52 грн., для інших споживачів — 563,46 грн. У категорiю «інших споживачів» включили художні майстерні, які до того платили за тарифами населення. А в жовтні–2011 «Київенерго» підняло тариф для «інших» до 960,73 гривнi за гігакалорію, чим просто поставив митців на коліна. Районні адміністрації на прохання Спілки художників перерахувати тарифи відреагували по–різному. Приміром, Печерська РДА запевнила, що «підстав для перерахунку плати за централізоване опалення для творчих спілок немає», а Голосіївська і Шевченківська РДА вирішили таки взятися за перерахунок. Тож може здатися, що у кожного району — свій «розсуд», і є «перегини на місцях».

Насправді ж усі правила чітко прописані. І це той випадок, коли маємо: держава на папері пише правильні речі — всіляко пiдтримує митців, але в житті все відбувається врозріз із постановами та рішеннями. Є документи, які передбачають «пільгові» правила оплати за «комуналку» для майстерень творчих спілок. Перший набув сили скоро після проголошення незалежності — постанова уряду від 15 березня 1993 року. У ній сказано: «Установити плату для майстерень–студій за користування електроенергією, телефоном та комунальними послугами за нормами, визначеними для житлових приміщень». За десять років, 2 жовтня 2003 року, Прем’єр–мiнiстр Віктор Янукович визнав її недійсною, але вже за рік передумав, і перед другим туром президентських виборів (17 листопада 2004р.) повернув митцям старі норми, внісши зміни у постанову від 2003 року.

Чому з художників просять більше? Вони кажуть, що проблеми наростали пропорційно до процесу продажу акцій енергопостачальної компанії «Київенерго». «Компанія вже не державна, і контролює її діяльність найбагатша людина України. У відповідях на наші звернення «Київенерго» зазначає, що матиме збитки, якщо ми платитимемо, як звичайні мешканці», — зазначає Сергій Брильов. Справді, те, що після останнього викупу 25% акцій «Київенерго» компанією DTEK, яка входить до холдингу СКМ Ріната Ахметова, енергетика Києва опинилася в руках бізнесмена, підтверджує багато економічних експертів. Наприклад, аналітик інвесткомпанії EAVEX Capital Дмитро Чурін запевняє, що DTEK має повний контроль над підприємством. І це попри те, що блокуючий пакет лишається у держави. Якщо ж вірити останньому звіту на сайті «Київенерго», у 2011 році енергопостачальна компанія отримала збитків у розмірі 1,375 мільярда гривень через несвоєчасну компенсацію в тарифах. Можливо, саме через такий непевний бізнес компанія і не погоджується на «скидку» для митців? Є й інший нюанс: НКРЕ України наголошує, що «встановлення пільгових тарифів належить до компетенції органів місцевого самоврядування». Місцеве київське самоврядування нібито і вступилося за митців. Голова КМДА Олександр Попов розпорядженням від 29.12.2010 художників «прирівняв» до мешканців. Саме тому совісні Шевченківський і Голосіївський райони погодилися на перерахунок вартості опалення. Однак розпорядження Попова вже не діє — відтак і в цих районах митцям пропонують платити, як «іншим». У держбюджеті витрати на компенсації не передбачені. Відтак виправлену постанову Януковича 2003 року ніхто виконувати не збирається.

 

ДОСВІД СУСІДІВ

Анатолiй Федiрко: У Румунії обслуговування майстернi дешевше
в 52 рази, в Польщі — у 31 раз

Художник із Чернівців Анатолiй Федірко, який працює у найменшій майстерні Спілки художників — майстерні Олени Яблонської — каже, що за 8,7 квадратних метра платить більше, ніж за квартиру, чим просто шокований. Він відзначає, що його колеги за кордоном, у постсоціалістичних країнах, за комунальні послуги платять символічні суми. «У Румунії мешкає мій близький товариш Мірча Данесса, вiн має двоповерхову майстерню в самому центрі міста Сучава i платить на місяць­ близько 12 доларів. А умови там такі — з туалетом, ванною, кухнею, — що він продав квартиру і мешкає з сином у майстерні, бо так зручніше працювати. У Польщі, Кракові, товариш–художник Павел Халінскі платить за майстерню в центрі приблизно 20 доларів за 40 квадратних метрів. Коли її отримував у 90–х, від влади була єдина вимога — відмовитися від опалення вугіллям і встановити електропечі, щоб не було забруднення довкiлля».

Анатолiй Федірко каже, що за кордоном для держави не важлива ієрархія художника у мистецькому світі, ця професія дуже поважна, а тому є й відповідна підтримка держави, і головне — реальна, а не декларативна. «Такого розуміння нині не вистачає українській владі», — підсумовує він.

Статті по темі Друкована версія
Обговорити у форУМі
РОЗДIЛИ
ІнФорУМ
Політика
Світ і Україна
Економіка
Столиця
Постаті
Кримінал
Суспільство
Здоров'я
Стиль
Спорт
Калейдоскоп
Листи
ПОГОДА
Погода в Києві і по всій Україні.
КУРСИ ВАЛЮТ

НБУ

ГОРОСКОП
НОВИНИ САЙТУ
Реклама (06.09.10)
 



Разрешение на работу для иностранцев