Вікторе Федоровичу, це ж вінтаж! Герман заявила, що адміністрація Президента подала заявку про внесення Херсонеса та дерев’яних церков Карпат до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Наталя ДМИТРЕНКО Олена ЗВАРИЧ Учора громадськості повідомили, що відповідні державні інституції подали заявку до штаб–квартири ЮНЕСКО з пропозицією внести ці дві номінації до списку Всесвітньої культурної спадщини. На спеціально скликаному брифінгу радник Президента Ганна Герман доповіла, що заявку було подано ще в січні. «Сьогодні Міністерство культури, адміністрація Президента вийшли з дуже конкретним проектом, який патронуватиме держава, Президент України, — зі збереження церков, пам’яток архітектури», — цитує Ганну Герман офіційний інтернет–портал АП. І хоч комплекс iз 16 карпатських дерев’яних храмів було запропоновано до реєстру ЮНЕСКО в сув’язі з Польщею (вісім українських сакральних пам’яток — на її території), головним культурним лобістом та захисником гинучої спадщини назвали таки Віктора Януковича. А поки візантійський Херсонес та унікальні церкви, зведені у XVI—XVIII ст. без жодного цвяха, торують бюрократичний шлях до золотого списку ЮНЕСКО, держава не докладає надмір зусиль, щоб зберегти ці перлини в гідному їх значенню стані. Дихайте глибше Роман Герти Мюллер розкриває одну з маловідомих сторінок історії українсько–німецьких стосунків Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО Навіть для жанру «відкритої» літератури ця книжка видається занадто радикальною, оскільки її авторка, німецька письменниця з румунським корінням, лауреатка Нобелівської премії 2009 року, розповідає про досвід поневірянь у радянських концтаборах, про який навіть уцілілі учасники все своє життя воліли мовчати. Проміжок? Чи прірва? Цьогорічне Берлінале викликає підозру щодо диктату мас у кіно Сергій ТРИМБАЧ Останнього фестивального дня я взяв квиток на фільми Льва Кулешова «Прорив» та «Сорок сердець». Це в рамках великої фестивальної ретроспективи The Red Dream Factory («Фабрика червоної мрії») — фільми німецько–російської кіностудії «Межрабпомфильм» та її німецької філії Prometheus. Існувала кіностудія впродовж 1920–х та на початку 1930–х і перестала існувати зі ствердженням тоталітарних режимів у Німеччині і СРСР. Себто допоки лишались хоча б деякі фрагменти лібералізму у ставленні до кіно й ідеологій, які в ньому циркулювали.
Навіть для жанру «відкритої» літератури ця книжка видається занадто радикальною, оскільки її авторка, німецька письменниця з румунським корінням, лауреатка Нобелівської премії 2009 року, розповідає про досвід поневірянь у радянських концтаборах, про який навіть уцілілі учасники все своє життя воліли мовчати.
НБУ
