Що пішло з молотка?
Верховна Рада проголосувала за вилучення кількох культурно–історичних пам’яток iз реєстру державної власності Ірина УЗЛОВА   

Хвилю суспільної тривоги щодо майбутнього Юсуповського палацу — однієї з визначних культурних пам’яток Криму — днями підняв народний депутат Сергій Терьохін. У статті «Графи в непраних штанях» для «Української правди» БЮТівець стверджує: більшість Верховної Ради проголосувала за виключення Юсуповського палацу зі списку заборонених до приватизації об’єктів. Терьохін пояснює: 13 січня під час розгляду проекту державної програми приватизації на 2012—2014 роки рада схвалила виправлення депутата Сергія Осики, що і передбачало дозвіл приватизації низки культурних пам’яток, зокрема Юсуповського палацу. «Я не полінувався розібратися і з задоволенням відкриваю таємницю: фактично запропоновано поцупити одну з перлин Криму — Юсуповський палац», — йдеться у публікації.

«УМ» спробувала провести розслідування цього факту і з’ясувала: йдеться не про Юсуповський палац, а про іншу кримську пам’ятку історії, але про яку — о диво! — не знають ні у профільному комітеті ВР, ні… сам депутат Осика, ініціатор згаданої поправки.

Недуга, сон, вічність...
Позавчора вночі помер відомий актор радянського кіно Євген Жаріков Інф. «УМ»   

Він відомий за кінокомедією «3+2» (яку знімали, до слова, в Криму), а ще більше — за роллю головного героя, Колі Кондратьєва, у багатосерійному фільмі «Народжена революцією». Цей один iз перших радянських серіалів, замовлений для підняття іміджу радянської міліції, мав популярність серед глядачів 1970—80–х років. За «Народжену революцією» актор, природно, отримав Державну премію СРСР (1978 р.) Цікаво, що роль дружини чекіста Кондратьєва зіграла Наталя Гвоздикова, вона ж — дружина Євгена Жарікова і в реальному житті.

Було смішно — стане страшно
У трилері «Камінь» комік Сергій Свєтлаков зіграв мстивого маніяка Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА   

Здавалося б, амплуа Сергія Свєтлакова після багаторічної кар’єри у КВК та на телебаченні склалося остаточно і назавжди. Команда «Уральські пельмені», проекти «Наша Russia», «Південне Бутово», «ПрожектоПерісХілтон», фільми «Яйця долі» та «Йолки» — після таких мистецьких імпрез (звісно, не бездоганних, але ж рейтингових!) можливість спробувати себе в інших жанрах для Свєтлакова дорівнювала нулю. Але, виявляється, сам актор з цього приводу мав іншу думку. І минулого року, круто змінивши свій творчий образ, зіграв головну роль у трилері «Камінь» (на українські кіноекрани ця стрічка вийшла 19 січня).

Вождь індіанців iз хутора поблизу Диканьки
Романтична балада «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» доводить, що українське кіно може бути не тільки красивим, а й конкурентним Олена ЗВАРИЧ   

Скажіть, яка бюджетна інституція країни, звітуючи перед нами, платниками податків, про використані кошти, може не тільки задовольнити інтерес, а й принести нам у такий спосіб задоволення? Маємо унікальний випадок, коли на це бузувірське питання існує позитивна відповідь. Це Мінкультури та Держкомкіно, які вклали 16 млн. гривень у фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Сучасна лірична балада, як класифікує фільм сам режисер, — захопливе, глибоке, тепле кіно, дуже українське і позанаціональне водночас. Відсьогодні стрічка робить крок у прокат. Утім широким цей крок не назвеш — продюсери зробили лише 10 копій, але обіцяють, що вітальну історію українського льотчика, котрий став вождем індіанського племені, за рік зможуть побачити чи не в кожному сільському клубі країни.

«Білі плями» у долі прототипа — Івана Даценка

Захоплююча історія, начебто не прожита, а навмисне для кіно створена, — так виглядає доля Героя Радянського Союзу, льотчика Івана Даценка, який став вождем індіанського племені у Канаді. Відомо, що народився Іван Іванович 29 листопада 1918 року в селі Чернечий Яр неподалік Диканьки на Полтавщині. Закінчив льотну школу, з перших днів війни пішов на фронт. Був командиром ланки бомбардувальників, здійснив близько 300 бойових вильотів. Його літак збили німецькі «месери» 19 квітня 1944 року десь піді Львовом. Даценко потрапив у полон, а потому — до сталінських таборів (адже майже всіх, хто побував у полоні, вважали «зрадниками Батьківщини»). Ймовірно, він утік і через Чукотку якимось чином пробрався на Аляску, звідти — до Канади. Принаймні чітких свідчень про це немає, як немає вже й людей, котрі могли би розповісти про заокеанську долю Даценка трохи більше.