Сольна платівка Леоніда (Лео) Бєлєя — це перш за все подарунок малятам та їхнім батькам, адже завдяки появі цього альбому певним чином заповнюється велика «біла пляма» у сегменті якісної авторської музики для дітей. Колискові «Вартових» зроблені з колосальною віддачею — це надзвичайно добрі, тонкі, вишукано–мелодійні композиції, ще й прекрасно аранжовані. Частина з них — «Ніч по небу пливе», «Зелена кімната», «Ангел мрії», «Вартовий тихої ночі» — зроблені у співпраці з вокалісткою фольклорного ансамблю «Поляниця» Оленою Єлізаровою, що додає такий необхідний пісням цього жанру жіночий тембр.
Напевно, найкраще представити роботу може лише автор, тому в аналізі трек–листа вдаємося до його пояснень. Диск розпочинає композиція «Ярило» — пісня, що віщує про прихід весни і задає тон усій програмі. Далі йдуть розслабляюча «Ніч по небу пливе», чарівна «Зелена кімната», добра «Ангел мрій», охоронна «Вартовий тихої ночі», єдина народна «Заграй ми, цигане»... Звісно, створюючи композиції для дітей, Лео не міг оминути стійкі образи, що присутні в автентичних колискових, — ті ж котики й сонки–дрімки. «Ось є пісня «Три котики», вона відсилає нас до фольклорної спадщини, адже у народних колискових завжди домінують домашні котики як уособлення затишку і достатку. Мої котики колиcають дитинку, як і сонко–дрімко з однойменної композиції. А «Летіла лелека» змальовує образ птаха, що приносить дитинку і водночас присипляє зірки і світ навколо», — пояснює музикант. У трек–листі альбому захований ще й ребус для батьків — у пісні «Царівна Атех», що походить з «Хозарського словника» Мілорада Павича.
Цікаво, що Леонід Бєлєй розпочинав творчий шлях у 90–ті у двох електронно–експериментальних групах — «Ярн» та «Звірята Суфіни», від яких залишилися лише аудіозаписи. Інший епізод сольного життя Лео — створення оригінальної музики для альбому «Сон» нашої маленької, але видатної співачки Каті Чілі. Цей альбом мав бути виданий ще у 2005–му, але до цього часу припадає пилом на полиці, хоча була і презентація програми «Сон», і окремі треки звучали на радіо. Працюючи в «Мандрах», Леонід водночас спробував себе як композитор ігрового та анімаційного кіно. Співпрацюючи зі студією «Укранімафільм», він створив саундтреки до мультиплікаційних стрічок «Маленький великий пес», «Коп і Штик», «Найменший». А далі був сольний альбом Лео під назвою «Музика в стилі аніма» (2009). То була перша спроба виокремити музику до анімаційного кіно, адже навколо тільки й розмов, що у країні немає якісного музичного продукту для дітей. Тепер, з появою «Вартових тихої ночі» можемо зітхнути з полегшенням — композитор, який творить чудову музику для найменшеньких, таки з’явився.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
