«Легенди» на колесах

Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути.

Прощальна сльоза посла Черномирдіна

Тут що не експонат, то жива історія. У харківському клубі «Самохід», де поставили і продовжують ставити на колеса фактично безнадійну техніку, про свої раритети можуть розповідати годинами. Усі оповідки мають, в основному, три поворотні віхи. Одна — про те, як машина комусь звитяжно служила і, можливо, навіть героїчно загинула. Друга — про її життя після служби в ролі, наприклад, курника або пристрою для коління горіхів. Третя — про друге пришестя через довгий етап реставраційної «трансплантології» і парадно–кіношну кар’єру. «Реставрація кожної одиниці техніки — 2–3–річний труд, що починається підбором комплектуючих, запчастин та зовнішнього вигляду, — каже президент клубу «Самохід» Олександр Осетров. — Тільки після цього починається сама збірка».

Чудеса воскресіння раритетів — щось із розряду фантастики. У колекції клубу є, наприклад, бронеавтомобіль БА–20, який може сміливо претендувати на статус історичної пам’ятки. Справа в тому, що він брав участь у битві за Харків на початку Другої світової війни і... «загинув» разом iз трьома членами екіпажу. Знайти його вдалося завдяки диву лише років чотири тому і в просто плачевному стані — від бойової машини залишилися лише башта і купка зап–частин. Але й цього було досить, аби реставратори з «Самохода» «наростили» завдяки знайденим кресленням усе, що їй бракувало для нового життя, і тепер харківський БА–20 працює кінозіркою у нових фільмах про війну. Воскресіння цієї машини Олександр Осетров називає гордістю «Самохода», бо його умільцям вдалося зробити практично неможливе. «А ще це живий пам’ятник тим трьом хлопцям, які віддали життя за оборону Харкова», — стовідсотково переконаний він.

У «швидкої допомоги», дуже схожої на ту, що приїздила у фільмі «Кавказька полонянка» вакцинувати трьох охоронців «спортсменки–комсомолки» Ніночки, — не менш знакова історія. Власне, під медичну карету її переобладнали лише кілька років тому спеціально для того, щоб відвезти до лікарні всесвітньо відомого фізика Ландау після тяжкої автокатастрофи. Усі події відбувалися у Харкові на зйомках автобіографічного фільму «Дау». Всередині машини все історично справжнє: і ноші, і обладнання, і навіть крій лікарських халатів. Цікаво й те, що належав цей автомобіль міністру оборони СРСР Андрію Гречку і від початку мав статус звичайного пасажирського перевізника. Ним і доставили одного разу маршала до харківської приміської птахофабрики, де працював його брат. Але сталося непередбачуване — чиновника терміново викликали до Москви, і він поїхав, залишивши автомобіль на Харківщині. А через місяць сповістив телефонним дзвінком, що назад автівку не забиратиме. Так і почався її довгий шлях у справжнє кіно.

Про те, як знаходять сьогодні раритети, теж можна знімати зворушливі життєві драми. Наприклад, кулемет «Максим», що належав чехо–словацькому батальйону і косив німців під час визволення Харкова у 1943 році, «самоходівці» відкопали у лісі завдяки описаним у документах подробицям того бою. А недавно знайшли і солдата, якому поталанило вижити у тій кривавій м’ясорубці. Далі — більше. Оглянувши знахідку, старий по–дитячому розплакався, бо впізнав у «Максимі» за відбитком кулі на щиті свій власний кулемет. Та куля призначалася йому...

Серед недавно відреставрованих раритетів є у «Самоході» й розкішний «Опель–Адмірал» 1938 року випуску. У роки війни такі авто возили винятково генералів вермахту, тому після взяття Берліна їх переганяли до Союзу як найпереконливіші трофеї. До Харкова унікальний красень потрапив завдяки російському екс–послу в Україні Віктору Черномирдіну. «Цей автомобіль багато років простояв у гаражі Віктора Степановича, — з сумом у голосі розповідає Олександр Осетров. — Він усе хотів віддати його на реставрацію, але, очевидно, зрозумів, що вже не встигне, і подарував нам». Сум у голосі президента клубу — абсолютно щирий, бо відтворює настрій власника «Опеля», який, прощаючись зі своєю нереалізованою мрією, вочевидь усвідомив невмолиму плинність земного часу.

Відновлювали машину в «Самоході» майже три роки, бо прагнули до найтонших нюансів відтворити кожну її деталь, починаючи від емблеми і завершуючи рубіновими скельцями на фарах. Багато запчастин довелося відлити самостійно, користуючись старими фотографіями. Усього ж за вісім років існування клубу тут подовжили життя десь із сотні технічних раритетів.

Життя у кіно

Власне, вміння виточувати на спеціальному інструментарії деталі старих машин і дозволяє «самоходівцям» зводити кінці з кінцями, бо на автомобільному ринку існує стійкий попит на таку продукцію. Вартість же реставраційних робіт у клубі не розголошують, щоб зайвий раз не лякатися самим астрономічних сум і не дратувати власні родини.

Правда, ретро–техніка, поставлена на колеса, вміє заробляти гроші й сама, наприклад, у кіно. Вперше раритети «Самохода» зняли у фільмі «Рідне» ще вісім років тому. Запам’яталися з тієї події реставраторам дві речі: майже 25–градусний мороз, від якого замерзали на знімальному майданчику не лише актори, а й бутафорна горілка в склянках, а також емоція шаленої радості від усвідомлення того, що навіть у найлютішу стужу клубна техніка справляється з поставленими перед нею завданнями. І це притому, що деяким машинам і мотоциклам, що відтворювали у кадрі атмосферу 1959 року, на той час уже виповнилося по півстоліття і більше.

Для авантюрного трилера французького режисера Крістіана Каріона «Прощай», де радянського розвідника зіграв сам Емір Кустуріца, автомобілі готували теж з участю «Самохода». Скажімо, чорну «Волгу» для зйомки кадру з високопоставленим співробітником КДБ довго шукали по всьому Харкову, а потім знайшли у дуже плачевному стані в гаражі нині вже покійного режисера театру імені Пушкіна Олександра Барсегяна. У свою чергу, старенький жовтий «Ікарус» помітили просто біля «Держпрому» у ще працюючому стані. Як з’ясувалося, ним привезли з харківської глибинки дітвору на екскурсію в зоопарк. Після довгого вмовляння водій таки погодився позичити свій «ходячий» раритет для зйомок у кіно. А зі старенькими автобусами КАВЗ і ПАЗ, які у кадрі прикривають пісочне містечко поблизу Красної площі, вийшло ще цікавіше — їх «відкопали» у похоронному бюро.

Часто знімається у воєнних фільмах і мотоцикл М–72, з яким пов’язана характерна для радянської диктатури історія. Зразки такої техніки були закуплені у Німеччині ще до війни для того, щоб скопіювати модель і налагодити власне виробництво. Але пізніше з’ясувалося, що в Союзі немає обладнання, на якому можна було б виготовити раму для такого мотоцикла. «Значить, будете робити її у Сибіру», — гримнув у відповідь на безпорадність конструкторів Сталін, після чого вихід із ситуації було знайдено з блискавичною швидкістю. У війну такі мотоцикли використовували наші розвідники і зв’язківці, докомплектувавши їх кулеметами. Ця техніка зарекомендувала себе настільки добре, що її не знімали з виробництва до середини 50–х років, але, незважаючи на це, у приватних гаражах її більше не знайдеш.

Сьогодні харківські раритети — теж на кіношній війні. Фільм «Матч» режисера Андрія Малюкова про легендарний футбольний двобій радянських військовополонених iз фашистами в окупаційному Києві спочатку знімали у Харкові, бо саме там знайшлися потрібні вулиці й «самоходівська» техніка. А влітку зйомки переїхали до столиці. Туди ж відправили й автобус АМО–4 1936 року випуску. «Таких в Україні більше немає, — каже Олександр Осетров. — Знайшли ми його чотири роки тому на звалищі в одному з колишніх колгоспів під Харковом. Відновлювали за фотознімками. Деякі деталі на наше прохання виточували ув’язнені Деканівської виправної колонії».

МРІЯ

Раритетам потрібен музей

Зараз уся відреставрована у «Самоході» техніка «квартирує» на території одного з військових заводів Харкова. Підприємство «режимне», вхід до нього стороннім людям заборонений, тому побачити раритети можна винятково на знімальних майданчиках, виставках і парадах. Інтерес же до давніх машин iз кожним роком стає все більшим, тому в «Самоході» мріють про створення повноцінного музею з постійною експозицією. Клубу вже вдалося взяти в оренду невелику ділянку землі, де й збудують демонстраційний майданчик та базу для обслуговування «експонатів». Якщо задуманому судилося збутися, то в Україні з’явиться перший музей ретро–машин. Зараз у нас можна знайти лише кілька приватних автомобільних колекцій, власники яких нечасто демонструють свої раритети на людях.