Коли суспільна думка сильніша за кохання

15.11.2011
Коли суспільна думка сильніша за кохання

«Жирна свиня». Еллен (Анна Гринчак), Том (Станiслав Бобко). Комплекси проти кохання. (Фото Юрія САПОЖНІКОВА.)

«П’єса «Жирна свиня» — рідкісна на сьогодні можливість сказати правду про сучасну людину, чоловіка і жінку. Про їхню магію тяжіння і відштовхування, про надію, що все у житті владнається, все буде добре, треба лише захотіти... Тільки лише захотіти?» — так інтригуюче анонсував свою нову виставу режисер Михайло Рєзнікович. За дужками його преамбули до спектаклю залишилися подробиці появи п’єси Ніла ЛаБюта в творчому портфелі Російської драми. Річ у тім, що шлях цього твору сучасного американського драматурга французького походження до Києва проліг через Москву. Як розповідав раніше «УМ» Михайло Рєзнікович, кілька років «Жирна свиня» пролежала у МХАТі. Але там її так і не наважилися поставити. Після прем’єри «Жирної свині» у Російській драмі можна навіть здогадатися, чому від п’єси ЛаБюта відмовилися у Москві. Вивертати назовні цинічне нутро людини, безнадійно інфікованої гріхами сучасності, — справа ризикована і майже завжди програшна. Бо хто ж захоче дивитися на свою потворність зі сторони? Досить того, що ми про неї здогадуємося... Ми до неї навіть звикли, заспокоюючи себе тим, що всі так живуть. Але Російська драма з цього приводу має іншу думку. Приходить глядач до театру, щоб відпочити душею, а на нього там замість релаксу чекає холодний душ.

Історія, описана ЛаБютом, має прив’язку до часу, але не до місця дії — кожна сучасна людина з власного досвіду може пригадати кілька схожих сюжетів. «Пампушка» Еллен (Анна Гринчак) працює бібліотекарем. Том (Станіслав Бобко) — красень, що користується шаленою увагою протилежної статі й обіймає керівну посаду в компанії. Одного разу ці дві такі різні самотності зустрілися. Під час ланчу в «Макдональдзі». Він, протискаючись зі своїм бутербродом і кавою, мимоволі зіштовхнувся з нею, повненькою мадемуазель iз тацею, заваленою гамбургерами. Так почалася їхня симпатія, яка переросла у пристрасть, а згодом розбилася ... ні, не об побут. Хрест на щасті Еллен і Тома поставило несприйняття цієї дивної пари співробітниками Тома. Які не розуміли, як такий красунчик може витрачати свої кращі роки на таку «жирну свиню» (до речі, струнку Аню Гринчак на пампушку перетворили ... завдяки баскетбольним м’ячам, прилаштувавши по два спереду і ззаду їй під одяг). А він так і не зумів поборотися за своє щастя. Не з ними — iз самим собою. Бо обрав шлях не героя — нікчеми. Який воліє бути таким, як усі, плисти за течією в потоці лайна і просто слідкувати, щоб не накрило з головою... Естетика сучасних офісів (художник — Олена Дробная) з різнокольоровими стікерами на стінах, рівненькими стосиками паперів на столах — протягом вистави до одного основного постійно доставляють допоміжні, на сцені вибудовується стіл–спрут, який поглинає людину, — баскетбольним кільцем, жалюзями, за якими, скільки їх не закривай, усе одно неможливо сховатися, виявилася над­звичайно благодатним ґрунтом для еволюції цього «героя нашого часу».

Головну ставку у виставі «Жирна свиня» Михайло Рєзнікович зробив на молодь. Дівчата сподівання режисера точно виправдали: і Анна Гринчак, і Олена Нещерет (Дженні) знайшли для своїх героїнь потрібну тональність, вони наділили їх щирістю, були переконливими у кожній репліці. Два різні «тайми» протягом вистави «відіграв» Євген Авдєєнко. Його цинічний Картер на початку спектаклю занадто награно метався по сцені, видавав діалоги зі швидкістю кулеметної черги і взагалі був таким вертлявим, що часом глядач втрачав логіку і причину поведінки цього імпозантного й нахабного юнака. Але саме йому автор п’єси доручає виголосити викривальну промову для свого товариша Тома, і легковажна людина–дзиґа перетворюється на безкомпромісну людину–прокурора: слова Картера звучать, мов вирок, якому неможливо щось протиставити. Відправною точкою у роботі над роллю Тома для Станіслава Бобка, схоже, виявилася нікчемність його героя. Наголошуючи на цій «чесноті» головного персонажу, актор підводить глядача до логічного висновку: так йому, цьому «розмазні» Тому і потрібно, нехай і далі тріпотить серед умовного благополуччя, що називається «бути таким, як усі». А Еллен собі знайде іншого...