Шукаю маму

Ще якихось шість років тому більшість усиновлених українських сиріт назавжди покидали Батьківщину й їхали жити за кордон до своїх нових батьків. Проте в 2006 році цю ситуацію вдалося переломити: українці нині всиновлюють значно частіше, ніж іноземці. «Якщо в 2005 році іноземці всиновили 2156 дітей, а українські громадяни — лише 1419, то, наприклад, у 2009 році з точністю до навпаки — 2380 діток знайшли нову родину в Україні, а 1426 малюків були всиновлені громадянами інших країн», — розповів на вчорашній прес–конференції в УНІАН Юрій Павленко, уповноважений Президента України з прав дитини. Це не може не тішити, але фахівців сьогодні турбують інші цифри: за останні два роки кількість усиновлених дітей зменшилася. Однією з причин цього є адміністративна реформа — Державний департамент з усиновлення досі перебуває в підвішеному стані, тож йому не до сиріт.

29–річний Віктор Левченко разом iз дружиною Оленою два роки тому взяли під опіку двох хлопчиків. «Ми обоє — підприємці, матеріально забезпечені. І в якийсь момент зрозуміли, що хочемо розділити те, що маємо, з дитиною–сиротою, — каже Віктор. Ми зібрали документи, а коли постало питання про вибір дитини, звернулися до сайту sirоtstvy.net. Хотіли одну дитину, а взяли одразу двох — братиків Максимка і Женю». Молодий чоловік згадує, що найважчим у цьому процесі було не зібрати документи, а забрати дітей із дитячого будинку в Севастополі. Адже пара живе в Дніпропетровську і місцеві чиновники вперлися рогом: мовляв, віддавати дітей в інший регіон не дозволяє законодавство. Юрій Павленко запевняє, що це повна нісенітниця. Так, звичайно краще, щоб дитина залишалася в тому регіоні, де вона народилася, де можуть залишатися її родичі. Але в першу чергу слід враховувати інтереси дитини — якщо потенційні батьки приїхали з іншого регіону, знайшли з дитиною контакт і маля їх полюбило, то протистояти цьому чиновники не мають права. Віктор Левченко додає, що труднощі, які виникали в нього в процесі усиновлення, стовідсотково були спричинені людським фактором — чиновницьким «буде так, як я сказав».

Юрій Павленко наголошує, що держава має бути зацікавлена в усиновленні та в прийомних сім’ях. Адже дитина, яка перебуває в інтернаті, коштує державі вдвічі дорожче, ніж та, яка влаштована в родину. А ці гроші можна було б витрачати з більшою користю. «Відзначаючи День усиновлення, ми вимагаємо від органів влади забезпечити гарантоване законодавством право дітей на сім’ю, — каже Юрій Павленко. — Відтак — ухвалити урядові рішення, які б розблокували роботу відповідних державних органів. Від судової влади вимагаємо не затягувати справ, пов’язаних з усиновленням, які сьогодні іноді можуть тривати навіть до року, а медиків просимо не калічити дітей часто вигаданими діагнозами, які відлякують потенційних батьків. Адже наше завдання — досягнути стовідсоткового влаштування дітей–сиріт у сім’ї. І це повірте, цілком реально».

РЕАЛІЇ

Щороку в Україні сиротіють близько 15 тисяч дітей. Загалом у нашій країні сиротами або позбавленими батьківського піклування є 98 тисяч дітей. Із них 63 тисячі живуть під опікою родичів. Ще 28 тисяч дітей чекають у сиротинцях на нових тат і мам. Але більшість цих дітей — 26 тисяч — старші шести років, а таких українці надто неохоче беруть у свої родини. Наприклад, з початку цього року всиновлено лише 19 діток вiком бiльше шести років. Водночас за дітьми до трьох років навіть у чергу шикуються — таких малят, якщо вони не обтяжені серйозними медичними діагнозами, всиновлюють практично одразу.

МАЙТЕ НА УВАЗІ

На порталі sirotstvy.net на сьогодні розміщена інформація з фото про 14 тисяч дітей. Тут же можна отримати онлайн кваліфіковану допомогу, поспілкуватися на форумі з батьками, які вже виховують чужих діток. Також працює телефон «гарячої» лінії — 080–050–14–14, — де потенційних батьків проконсультують із будь–яких питань щодо всиновлення.