Усі кола японської освіти

01.06.2011
Усі кола японської освіти

У японських школярів мало часу на розваги, адже головне для них — навчання. (Фото з сайту japonblog.ru.)

Маю одного друга–японця, який університет покинув після десяти днів навчання, промінявши його на тимчасові заробітки і подорожі по всьому світу. І знайому, яка вступила на факультет мистецтв, здійснивши заповітну мрію, але зрештою забрала документи, бо «це не її шлях». Такі «безглузді» рішення молодих людей для японського суспільства — не виняток, а тенденція. І свідчить вона лише про те, що люди у Країні Cонячного Сходу не намагаються жити за якимись стереотипами і не бояться шукати своє місце у житті. Тенденція «всі хочуть учитися» — швидше, українська, якщо зважати на кількість вишів різних ступенів у нашій країні. Японію ж у розвинені країни вивело, в першу чергу, не всезагальне прагнення за будь–яку ціну здобувати вищу освіту, а саме адекватне розуміння кожним свого місця. Хоча організація освітнього процесу в Країні Схiдного Сонця і ставлення японців до навчання також заслуговують на увагу. Бо, як відомо, все починається з малого.

 

1 квітня — день школяра

Це в Україні 1 вересня — початок навчального року, а кінець травня — його завершення. У японців усе — і навчання, і робочий рік у компаніях — починається з 1 квітня. А навчання розділено на триместри, останній з яких закінчується 25 березня.

Японські діти зазвичай ідуть до школи в шестирічному віці й навчаються 12 років: шість із них — у початковій школі, по три — у середній та старшій. Обов’язковими, а тому й безкоштовними донедавна були тільки перших дев’ять років навчання. Але з минулого року безкоштовним зробили й навчання у старшій школі. За статистикою, майже всі японці — 98 відсотків випускників середньої школи — закінчують повний 12–річний навчальний цикл.

Як розповідає Еріка Асаі, що закінчила школу кілька років тому, в префектурі Міе, розташованій у тому самому регіоні Кансай, що й Кіото, до шкільної програми входять такі предмети: музика, фізкультура, рідна мова, арифметика, суспільство–природа (об’єднаний гуманітарно–природничий предмет), домашнє господарство (аналог нашої «праці») і мистецтво (в основному, малювання). «Я любила фізкультуру до середньої школи, поки вона не стала занадто орієнтованою на виконання певних нормативів, і не любила рідну мову та арифметику», — зізнається Еріка.

Після школи дівчина ходила додатково на плавання, заняття з гри на фортепіано та рахування на японській рахівниці «соробан» (це щось подібне до тих рахівниць, які колись заміняли нинішні калькулятори у радянських магазинах). Більшість японців уміють рахувати на соробані, влаштовують навіть соробанні зма­гання.

У молодшій японській школі всі дисципліни викладає один сенсей (викладач). Серед сенсеїв приблизно однакова кількість чоловіків і жінок. Ще донедавна учнів у японських класах було по 40, останнім часом — максимум 30 (у японців низька народжуваність). У школах щодня призначають чергових «із прибирання», «по їдальні», «з годування кролика» (якщо у школі є живий куточок) тощо, є навіть відповідальні за загублені речі.

Система оцінювання у молодшій школі надзвичайно проста: коло — «тобі треба трохи більше старатися», подвійне коло — «ти добре постарався», потрійне коло — «ти дуже добре постарався». У середній школі система оцінювання набуває раніше звичного нам п’ятибального вигляду, причому вчителі ставлять і «одиниці». Щоб трохи розвантажити учнів, замість шестиденки японське міністерство освіти ще 2002 року запровадило у державних школах обов’язковий п’ятиденний тиждень.

Мама навчить, як добре вчитися

До школи японські діти у невеликих містах ходять зазвичай зі старшими товаришами із сусідніх будинків або з однокласниками, у більших містах — добираються громадським транспортом. Є думка, що саме в початковій школі у японців закладаються і формуються основні риси національного характеру — уміння діяти разом, зважати на думку оточуючих і навіть «підлаштовуватися» під неї, слухатися старших, причому не тільки сенсеїв, а й семпаїв — досвідченіших у якійсь справі людей, незалежно від віку.

Окрім різноманітних гуртків і клубів, більшість японських учнів початкової школи відвідують «дзюку» — пансіони або приватні школи, головним завданням яких є дати малятам додаткові знання, які, у свою чергу, допоможуть вступити у престижну середню чи старшу школу, а потім і до вишу. Дзюку настільки поширені та впливові в Японії, що деякі з них навіть складають завдання для вступних іспитів в університети. За статистикою, послугами дзюку та інших центрів так званої «тіньової освіти» (тобто тієї, яка не входить до «обов’язкової програми» середньостатистичного японця) користувалися до 70% японців, народжених між 1971 та 1975 роками.

Батьки, особливо мами, природно, хочуть, аби їхнє чадо просувалося по освітній драбині в максимально престижному (а відповідно і перспективному) напрямi. У Японії навіть є термін «кьоїку мама» («освітні мами») — тобто такі, які переймаються освітою своїх дітей набагато більше, ніж самі діти. Маю одну таку знайому — домогосподарку років 45, матір двох синів, яка підробляє у великому універмазі. Щоразу при зустрічі ця «освітня мама» розповідає, який її молодший син зайнятий, що в нього немає часу навіть в ігри якісь пограти чи книжку, не пов’язану з навчанням, почитати. Але такі зусилля увінчалися успіхом — із квітня цього року маленький самурай є учнем престижної середньої школи на півдні Кіото.

Чому ж більшість японських школярів так посилено вчаться і майже не мають часу на інші справи? Причина в тому, що японська система освіти — це певний замкнутий цикл, і чим престижнішою була твоя середня чи старша школа (відповідно, чим кращі знання вона давала і чим більше грошей батьки вклали у твоє майбутнє), тим більшими є шанси вступити до престижного ВНЗ. А відтак — влаштуватися на роботу в престижну й відому компанію.

Після пекла вступних іспитів по чистоту — до лазні

Для вступу в японський університет у середині січня зазвичай треба добре скласти так званий «централізований вступний іспит», до якого входять питання з основних предметів шкільного курсу. Цього року всі мас–медіа розтиражували новину про якогось кмітливого абітурієнта, який за допомогою мобільного телефона питав в інтернеті поради щодо розв’язання завдань тесту. Що поробиш — країна передових інформаційних технологій.

У Японії більше 750 вищих навчальних закладів, близько 75 відсотків з яких — приватні. Якщо вступник подолав так зване «пекло вступних іспитів», на нього чекає значно спокійніше, ніж шкільне, університетське життя. Хоча до 5 відсотків японських випускників старшої школи стають не студентами, а «ронінами». Цим словом колись називали самурая, що з якихось причин не мав покровителя. Нині «ронін» — це студент, який не зміг успішно скласти вступні іспити, тобто не має університета–покровителя, і готується до вступу наступного року.

Загальна кількість студентів у Країні Схiдного Сонця — близько 3 мільйонів, з них 40 відсотків — дівчата. За статистикою, університетський ступінь освіти мають лише 15,4 відсотка населення. У «сенмон ґакко» (академіях, професійних школах) навчається кожен четвертий японець. Найпрестижніші спеціальності — економіка, правознавство, філологія. Водночас технічні спеціальності — популярніші, ніж у нас. Між іншим, у Японії звичним явищем є навчання у вечірній школі, куди йдуть ті, хто з якихось причин недоучився у старшій школі й вирішив, що таки потребує тих базових знань.

Система оцінок в університетах подібна до української. За кожен предмет отримуєш по два кредити, яких за чотири роки навчання на бакалавра треба зібрати 120. Форма оцінювання — реферат або письмовий іспит наприкінці семестру; в усній формі, зазвичай, треба захищати свою наукову роботу. У Кіотському університеті є корпус, де колись були розташовані лабораторії вчених, які згодом отримали Нобелівську премію. Зараз у ньому — відділ підтримки студентів–іноземців, медичний центр, кімнати професорів і звичайні навчальні аудиторії. Про причетність будівлі до нобелівських лауреатів не нагадує нічого. Але кому треба — той знає і пам’ятає про це, як і про те, що в кожного — свій шлях у житті.

У Японії компанії часто розраховують на студентів–«арубайтерів» — тимчасових заробітчан. Гнучкий графік занять дозволяє попрацювати удень і вночі. І платять «арубайтерам» пристойно — мінімум 800 єн, тобто 80 гривень за годину. Це — суттєва частина коштів, на які живе більшість японських студентів. Також багато хто отримує щомісяця певну суму від батьків, є й багато видів стипендій (щоправда, більшість із них треба повертати частинами упродовж, наприклад, 10 років після закінчення навчання).

Також при кожному університеті є студентські гуртожитки. За місяць проживання в кімнаті з двома–трьома колегами треба заплатити 2—3 тисячі єн (200—300 гривень). Кухня і туалет для мешканців кількох таких кімнат — спільні, душу немає. Миються студенти у громадських лазнях. У Кіото, наприклад, один візит туди коштує 410 єн (близько 40 гривень). Але є й комфортабельніші варіанти гуртожитків, плата в яких не дуже відрізняється від орендної плати за двокімнатну квартиру десь на околицях Києва.

Тимур САНДРОВИЧ,
докторант Кіотського університету
(спеціально для «УМ»)

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>