Мазепа переможе

Виготовлений на народні пожертви пам’ятник гетьману, що припадає пилом на подвір’ї київського комбінату «Художник», уже майже два роки мав би стояти на Соборному майдані в історичному центрі Полтави. При цьому українофоби всіх мастей i досі намагаються переконувати громадськість у тому, що цю «пам’ятникотворчу» ідею проштовхує жменька «національно стурбованих» політиків. Та й то, мовляв, їхній поспіх зумов­лений потребою у власному піарі перед виборами. Хоча насправді в Полтаві про майбутній пам’ятник Мазепі заговорили практично одразу після здобуття Україною незалежності.

Уперше ж на рівні конкретних пропозицій цю ідею почали обговорювати влітку 2003 року під час першого рок–фестивалю «Мазепа–фест». Згодом на його сцені навіть встановили скриньку для збору коштів на пам’ятник Мазепі в Полтаві. Ініціативу громадськості підтримала тодішня міська влада на чолі з Анатолієм Кукобою. У жовтні 2005 року було оголошено конкурс на краще ескізне вирішення пам’ятника Мазепі, в якому переміг проект київського скульптора Миколи Білика та архітектора Віктора Шевченка. Підтримуючи цю ініціативу, Президент України Віктор Ющенко 9 жовтня 2007 року видав Указ щодо відзначення подій 300–річної давнини, у якому передбачалося «спорудження пам’ятників Івану Мазепі та його соратникам у містах Києві та Полтаві». Шлях до державного фінансування цих проектів відкривало й видане у квітні 2008 року урядове доручення №567–р.

Однак наприкінці року облрада, в якій домінували БЮТівці та «регіонали», фактично відмовилася від грошей на пам’ятник гетьману з держбюджету. Тоді був кинутий клич про збір народних пожертв, на який відгукнулися тисячі українців. За лічені місяці майже всю необхідну суму зібрали, але... Наснажені «порадами» з Кремля напередодні 300–річчя Полтавської битви очільники мерії у квітні 2009 року ініціювали призупинення міською радою своїх попередніх «дозвільних» рішень на будівництво пам’ятника до 10 липня, нібито до закінчення урочистостей з нагоди ювілею баталії (мовляв, щоб «не дратувати» гостей із Росії). А потім ті ж таки посадовці–українофоби фактично «диригували» виштовхуванням із Соборної площі будівельників, які приїхали зводити паркан для проведення робіт із встановлення пам’ятника Мазепі. Тоді особливо «відзначилися» міські депутати–БЮТівці з числа найближчих соратників мера Матковського.

Останній же перед минулорічними виборами мера чи не найбільше гордився тим, що йому вдалося не допустити спорудження у місті пам’ятників «прєдатєлям» Мазепі та Петлюрі. Нинішній мер Олександр Мамай, навпаки, під час виборчої кампанії відгукувався про Івана Мазепу тільки позитивно. Та, прийшовши до влади, почав оглядатися на політкон’юнктуру й «вищестоящих». Мовляв, для встановлення пам’ятника Мазепі в Полтаві потрібне «добро» Верховної Ради та Президента. Хоча, нагадаємо, ні Указу Президента Віктора Ющенка з цього приводу, ні розпорядження Кабміну ніхто не відміняв.

ТОЧКА ЗОРУ

«Мазепа — то складна, але наша історія»

Минулого вівторка у Полтаві побував популярний «український письменник російського походження» (так він представився) Андрій Курков. Тож під час зустрічі з читачами в обласній бібліотеці власкор «УМ» запитав його про ставлення до постаті Івана Мазепи та «баталій» довкола встановлення йому пам’ятника.

— У мене досить складне ставлення до Мазепи, — зізнався Андрій Курков. — Бо я цікавився його біографією, знаю, що він свого часу присягав Петру І. Знаю також і про те, що Петро І та його оточення не виконували своїх обіцянок українському гетьману. Але мені здається, що сама постановка питання про те, чи маю я право осуджувати когось, неправильна, бо є реальна історія. І є історичні персонажі, знакові для країни. Врешті–решт, боротьба Мазепи може розцінюватись як боротьба проти Російської імперії. Так, він хотів залишатися на цій території гетьманом без контролю зовні. А ставити пам’ятник чи ні? Як на мене, ламати пам’ятники не можна. Ставити ж можна, звичайно. Бо в принципі ми є країною з двома різними історіями. І я думаю, що кожна частина України повинна поважати історію іншої частини. Як і її сприйняття тими чи іншими людьми. Так само вважаю, що треба поважати людей, які шанують Степана Бандеру, інших діячів. Так, це була інша країна, яка формувалася на іншому тлі й на іншому соціальному базисі. Та все це — наша історія.

ПОЛТАВЦІ ВВАЖАЮТЬ

Віктор Ревегук,
доцент кафедри історії України Полтавського Національного педагогічного університету, кандидат історичних наук:

— Усім, хто й досі називає Мазепу «зрадником», рекомендую заглянути у підручники з історії, за якими навчаються у школах їхні діти та внуки. І згадати про те, що вони свого часу вивчали «короткі курси» історії не України, а УРСР та СРСР. Зараз працюю над книгою про найвідоміших на Полтавщині отаманів, які на початку ХХ століття очолювали боротьбу проти більшовицьких зайд. І вкотре переконуюсь: усіх, хто чинив спротив окупантам, останні завжди називали «зрадниками», «бандитами», «ворогами народу». Тож я за те, щоб у Полтаві з’явилися пам’ятники не тільки Івану Мазепі, а й нашому землякові Симону Петлюрі та іншим достойникам.

Олександр Сакало,
мешканець села Ковалівка, що під Полтавою:

— Ми з дружиною — пенсіонери, а я ще й «дитина війни», у 4 роки залишився круглим сиротою. І хоч маємо більш ніж скромні пенсії, вже двічі «проголосували» за Мазепу своїми грошима. Раніше перерахували 100 гривень на спорудження пам’ятника гетьману в Полтаві, а нещодавно — 50 гривень на випуск присвяченого йому спецномера «України молодої». Своїм ровесникам, людям старшого покоління, раджу згадати «найближчу» історію — власну біографію. І замислитися над тим, чому на нашу долю випало стільки злигоднів, страждань. Чи не тому, що ми на багато літ «забули» Мазепу та інших українських героїв?

Олександр Саєнко,
полтавець:

— За лічені дні я особисто зібрав більше півсотні підписів земляків, які підтримують ідею встановлення в нашому місті пам’ятника Івану Мазепі. Бланки з їхніми прізвищами та «автографами» вже передав у нашу обласну «Просвіту». Серед «підписантів» — дуже різні за віком, уподобаннями, інтересами люди. Бо ж підходив до сусідів, мешканців нашого будинку, відчиняв двері деяких офісів. Звісно, були й ті, хто відмовлявся ставити підпис. При цьому жодних аргументів проти Мазепи вони, переважно ветерани, не наводили — лунали тільки ярлики з арсеналу імперської пропаганди.

Отець Олександр Дедюхін,
настоятель Свято–Миколаївської церкви УПЦ КП в Полтаві:

— Гетьман Іван Мазепа був глибоко віруючою людиною. На відміну, скажімо, від свого головного «опонента» — російського царя Петра І, котрого сучасники позаочі називали «антихристом» за створення для дискредитації релігії та церкви блюзнірського «всєшутєйшого, всєпьянєйшого і сумасброднєйшого Собора». Якраз у ті роки Мазепа став найшановнішим меценатом–будівничим багатьох українських церков. Водночас Мазепа був провідником українців до європейської культури та освіти. Усвідомлюєш це, коли слухаєш кант на його вірші у виконанні хору нашої церкви.