«Совковий» рудимент

13.05.2011
«Совковий» рудимент

Видання Луганської обласної ради.

Теоріями об’єктивного репортажу та соціальної відповідальності у засобах масової інформації прославилися американці. У Радянському Союзі активно культивувалася своя теорія і практика: ЗМІ — агітатор (за світле майбутнє), пропагандист (небачених «звершень» можновладців) та організатор (безпощадної боротьби з інакомислячими). І ці марксистсько–ленінські принципи роботи провладних газет за роки після розвалу СРСР не канули в Лету в Україні. Яскравий приклад «агітки» — видання Луганської обласної ради «Ізвєстія Луганщіни».

Газету зареєстрували ще наприкінці 2002 року. У передвиборчий період її видавали навіть мільйонним тиражем — на 2,5 мільйона мешканців Луганської області. Цього року перший номер (загальний — 92) вийшов у березні накладом 200 тисяч екземплярів. У невеликому додатку, видрукуваному на окремому аркушику, від імені голови Луганської облради Валерія Голенка подається роз’яснення, що газета призначена, перш за все, для «наших земляків, яким складно знайти кошти на купівлю друкованих видань». І далі: «Отримувати газету ви будете безкоштовно раз у місяць — спеціально для цього виділено кошти з обласного бюджету».

Що ж такого надцікавого і життєво необхідного друкують в «Ізвєстіях Луганщіни», щоб витрачати кошти платників податків не на адресну допомогу малозабезпеченим чи закупівлю ліків для хворих дітей та ветеранів? Заглавна стаття з перенесенням на розворот — «Діпломатія сєрдца»: «Нє только очень насищєной, но даже свєрх ожидаємого рєзультатівной получілась поєздка офіціальной дєлєгації Луганской області в століцу Російской Фєдєрації...». На фото — крупним планом, зокрема, голова обл­ради Валерій Голенко і Патріарх московський Кіріл. На другій шпальті також фото пана Голенка й інтерв’ю з ним — членом української делегації, що брала участь у Конгресі місцевої та регіональної влади Ради Європи. Тут загальні фрази і про захист прав людини, і про постійні намагання «учітивать і образовательниє, і культурниє, і рєлігіозниє потрєбності житєлєй нашего края». Заключний акорд взагалі у найкращих традиціях радянської партійної преси: «Увєрєн, Украіна тоже ні за что нє откажется от благополучія. І от двіженія к установлєнію демократії». Про Валерія Голенка згадують і на третій шпальті, і на шостій — про кого ж іще мають читати луганчани у виданій на бюджетні кошти газеті?! У передруку зi ще одного видання облради — «Нашей газєти» — є матеріал про шаблю, яку увінчує скульптура Президента України Віктора Януковича у шахтарській касці. І до Дня космонавтики — трохи про Гагаріна і багато — про Георгія Берегового, улюбленого льотчика (і покровителя) Віктора Януковича. У матеріалі, зрозуміло, не оминули згадати, що це Президент підписав відповідний указ про віншування 90–річчя з дня народження космонавта Берегового.

Крім прославляння «вождів», «Ізвєстія Луганщіни» маніпулюють історичними темами. Наприклад, «Возвращєніє правди» — це першополосна інформація про заяви міністра освіти Дмитра Табачника про відновлення в усіх підручниках з історії України терміну «Велика Вітчизняна війна». Але ніяких пояснень стосовно того, що на цю назву ніхто не накладав табу, а лише роз’яснювали дітям ширшу й об’єктивнішу «Друга світова війна» — термін, яким користуються в усьому світі.

Хто б сумнівався, що мова «Ізвєстій Луганщіни» — переважно російська. Україномовна — лише невеликого обсягу інформація з кабмінівського «Урядового кур’єру» про школи одного з районів. (Ще є шпальта про пенсійне законодавство і субсидії — але це практично передрук норм законів, які пишуть державною мовою). До речі, навіть за радянських часів, з 1946 року, партійний орган «Прапор перемоги» на Луганщині виходив українською. Його правоприємниця — «Наша газєта» обласної ради, як і «Ізвєстія Луганщіни», декларує двомовність, але друкує матеріали переважно російською. І чи може бути інакше, коли голова облради Валерій Голенко і далі наполягає на тому, щоб російській у Луганській області надали статус регіональної. Це питання мають намір повторно винести на розгляд сесії обласної ради. Незважаючи на те, що рішення обласної ради про надання російській мові статусу регіональної на території Луганської області, прийняте ще у 2006 році, спочатку опротестувала прокуратура, а потім визнали його незаконним кілька судових інстанцій.

Але повернемося до друкованих «агітаторів і пропагандистів». Дуже цікава деталь: головний редактор «Ізвєстій Луганщіни» і керівник прес–служби обласної ради — одна особа, Олена Бугаєць. Про це читаємо на сайті облради. Під шапкою «Прес–служба» там написано: «Обласноє комунальноє учрєждєніє «Ізвестія Луганщіни», і в двох іпостасях представлена пані Олена.

Узагалі в Україні близько 700 державних і комунальних засобів масової інформації, які живуть за рахунок платників податків, і часто — просто обслуговують можновладців. І єдиний шлях розкріпостити ці ЗМІ — роздержавлення. Але приймати вiдповiдний закон уже який рік Верховна Рада не поспішає. Бо де ж тоді можна буде почитати, що обранці всіх рівнів, які при владі, так самовіддано «дбають про народ»?!

  • Державі потрібна медійна зброя

    Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>

  • Як не зробити з суспільного мовлення кінобудку?

    Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>

  • Микола Томенко: Політичні ток–шоу — маніпулятивні передвиборчі проекти

    Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>

  • Наталія Лигачова: Ситуація з журналістикою гірша, ніж була при Кучмі

    Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>

  • Юрій Стець: Мій фінансовий стан дозволяє співпрацювати з телеканалом без винагород

    Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>

  • Мовне питання — не просто мовне...

    Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>