Підземні знахідки

02.02.2011
Підземні знахідки

Cтарший комірник Тамара Колч старанно зберігає знайдені в метрополітені речі. (Фото Катерини ГОРНОСТАЙ.)

Як довго існує бюро знахідок при «підземці» — не знає ні його старший комірник Тамара Андріївна Колч, ні прес–служба КП «Київський метрополітен». Працівники–старожили теж достеменно про це сказати не можуть, тільки зауважують, що «дуже давно». А про те, що така служба взагалі існує, і розташована вона на станції «Нивки», знає дуже незначна кількість користувачів метро.

Однак щодня з восьмої ранку до восьмої вечора Тамара Андріївна в активній роботі: то їй телефонують — капюшони і шапки шукають, то пані Тамара сама набирає номери з телефонної книжки знайденого мобільного, шукаючи господаря. А все тому, що, «виходячи з вагонів, не забувайте свої речі», очевидно, треба оголошувати щохвилини.

 

«Загубили системний блок, палас, щелепи...»

Про те, як шукають і знаходять речі у столичній «підземці», старший комірник бюро Тамара Колч розповідає «УМ» на прикладі. «Краще, коли люди, що звертаються, вказують приблизний час і станцію, де забули своє. Приміром, сьогодні жінка загубила капюшон від куртки. Подзвонила в нашу службу, повідомила, що її потяг поїхав близько 11 години на станцію «Академмістечко». Я передала черговим, ті повідомили, що капюшон є, власниця поїхала і забрала. Але проблема в тому, що часто речі забирають пасажири: бачать — торба стоїть, взяв і вийшов з нею. Все від свідомості людини залежить».

Знайдені ж речі, власник яких не «об’явився», потрапляють у бюро після того, як уже пролежали добу на станції, де їх знайшли працівники метрополітену. Їх докладно описують, присвоюють номер, і ці дані записують до журналу. Якщо це гаманець, і в ньому є візитівки, або це телефон — пані Тамара шукає власника, набираючи записані номери. Якщо немає такої можливості — просто чекає господаря. «Був випадок, коли львів’янин загубив гаманець із візитками, я обдзвонила всі номери, — каже Тамара Андріївна. — Коли врешті вийшла на господаря, той прийшов і обурився, що його «продали», розказали всім компаньйонам, який він роззява».

Пані Тамара говорить, що найчастіше пасажири гублять звичайні «робочі речі»: сумочки, одяг — залежно від сезону. Влітку це переважно сонцезахисні окуляри й рушники, у сезон дощів — парасольки, взимку приходить сезон рукавичок і шапок. Однак іноді трапляються й серйозніші знахідки одягу — светри, куртки, взуття. Паспортів у бюро не зберігають. Цей документ, за новою процедурою, одразу передають у міліцію. Якщо паспорт іноземця — працівники метрополітену зв’язуються із посольством і передають туди.

«Однак гублять і таке, що, здавалося б, забути у вагоні важко, — говорить пані Тамара. — От, наприклад, у сейфі вже кілька днів стоїть системний блок, на сейф спирається величезний килим, палас — господарів і досі не знайшли. А якось звернулися з проханням пошукати щелепи. Думала, жарт, але виявилося, роззява їхав від зубного лікаря, щелепи в пакетику віз — і забув. Ті щелепи до нас так і не дійшли, пасажири забрали. І кому треба чужі щелепи?»

Часом речі знаходять ще до того, як власник виявить пропажу. Пані Тамара розповідає, що був випадок, коли знайшли гаманець з особистими контактами власниці, зателефонували, а та: «Справді? Хвилиночку, зараз перевірю сумочку... Справді загубила! Куди їхати?».

Рятівна «жуйка»

Іноді речі падають на рейки. Звідти, згідно з правилами, їх може дістати тільки працівник «підземки», черговий. «Якось восени пасажир зронив обручку. Із перону її видно не було, то він — до чергової: «Я їду у відрядження на два тижні. Знайдіть обручку, будь ласка». Знайшли. Витягали у дивний спосіб. Пристрій зі «щупальцями», яким зазвичай дістають речі з рейок, не міг схопити обручку. То на його кінець причепили гумку, «приліпили» і витягли. Спускатися на рейки, коли ще працює метро, заборонено».

Речі забувають переважно там, де великі транспортні розв’язки, — станції «Житомирська», «Вокзальна», «Шулявська». А «осідають» вони на кінцевих. На «Либідській» після відкриття трьох нових станцій кількість знахідок помітно зменшилася, вони «перемістилися» на Голосієве.

Робота бюро не передбачає винагороди. Із розшуканих власників беруть лише символічну плату — 5 копійок за добу зберігання. На питання, що відбувається з речами, коли господар не «об’явився», пані Тамара відповідає, що через півроку їх утилізують: «Ви ж розумієте, якщо в телефоні сіла батарейка або телефон вимагає введення пін–коду, а за ним ніхто не приходить, — ми нічого не можемо зробити». Гроші ж зберігають недовго — всього 10 днів. Не знаходиться власник — їх передають у касу метрополітену, а гаманець далі зберігають. Проте, за словами комірника, якщо гроші і знаходять, то невеликі суми — зазвичай до 200 гривень.

Пані Тамара говорить, що дуже любить свою роботу. Передусім тому, що майже щодня бачить щасливі обличчя людей. «Одного разу в бюро зателефонувала жінка, — розповідає комірник. — Дзвонить і плаче. Я вже подумала: може, їй не бюро потрібне, а медична допомога... Та жінка забула у вагоні коштовну сукню: вийшла на «Театральній», а сукня поїхала далі. Добре, що від спокуси забрати той пакет урятував зовнішній вигляд пакунка: потертий, старий і скручений, тому чергові його знайшли. Я дзвоню на роботу до тієї жінки, там знову крики, сльози... Ввечері забрала на «Лісовій». Яка вона була щаслива! А якось чоловік забув у метро дипломат, дуже йому потрібен був — папери важливі. Знайшли на «Академмістечку». Я зателефонувала йому, повідомила, де забрати. А ввечері чую — стукає у віконце: троянду за знахідку поклав...»

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>