Юнона Ільїна.
Успіх та способи його досягнення цікавлять людей завжди. Упродовж тисячоліть бачення успішності змінювалося. Роздуми, нотатки, поради щодо цього є в рукописах стародавніх філософів, окремі аспекти цього питання розробляли психологи, суспільствознавці, дослідники бізнесу і якості життя. Утім успіх часто пов’язували з везінням чи долею. Досі ніхто не брався науково дослідити це явище і, можливо, вивести закони, за якими кожен міг би успішно реалізуватися, більше того — змінити рівень успішності цілої країни.
Вісім років тому співробітниця Інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України Юнона Ільїна вперше почала працювати над системною науковою теорією, а з 2008 року в Інституті, в Лабораторії нових інформаційних технологій навчання (керівник — член–кореспондент НАПНУ професор Марина Смульсон) започаткували науково–дослідницький проект «Психологія «життєвого успіху». Зокрема, щоб «вичислити» власну модель успіху України. Проаналізовано праці «успіхологів» (дослідників успішності) зі всього світу та понад 650 життєписів успішних людей різних статей, країн, історичних періодів, релігій. За спеціальною анкетою–опитувальником на сьогодні опитано близько 35 тисяч осіб в Україні, та ще тисячі — в Росії, Британії, країнах Азії, США та Канаді. Пропонуємо читачам «УМ» розмову з автором i керiвником цього проекту, кандидатом психологічних наук, старшим науковим співробітником Інституту психології імені Г.С.Костюка Юноною Ільїною.
— Юноно, світові соціологічні опитування свідчать, що в нашій країні успішними почуваються небагато людей. Та й країну загалом навряд чи назвеш успішною. Може, просто «успішність» розуміється інакше?
— Якщо просто, то успіх кожної людини в тому, щоб реалізувати все закладене Богом. За нашим дослідженням, 73 відсотки опитаних пов’язують успіх зі щастям, везінням, самореалізацією, талантом, багатством, високим соціальним становищем, славою. У такому сенсі далеко не всі можуть бути успішними і щасливими. Утім етимологія слова успіх — це поспівати, встигати, зробити вчасно щось «своє». Світ досконалий, він не потребує покращення, його потребує людина, і моя робота про це: як знайти метод покращення людини — не ззовні, а зсередини, аби ми «встигали» жити власне життя.
— Якщо успіх — це не слава, не гроші і не везіння — тоді що?
— Ми користуємось п’ятьма критеріями, за якими можна вимірювати успішність: самореалізація/зміни/розвиток, фінансовий стан, контакти, здоров’я, емоції. Якщо показники хоча б трьох із них стабільно зростають, людина може вважатися успішною. Кожен вибудовує власну ієрархію. У когось на першому місці здатність отримувати фінансові результати. Але не такі, як хтось хоче, а які потрібні самій особі. Один мій знайомий каже, що йому для повноцінного життя вистачає 250 доларів на місяць у Києві. Він займається спортом, їсть рис та інколи курку, живе в однокімнатній квартирі, яка дісталася йому від батьків. Він дійсно почувається щасливим за такого фінансового становища. А є люди, які заробляють мільйонні статки і сумують. Інший критерій — стан здоров’я, він має дозволяти мені робити те, що я люблю. Далі, здатність встановлювати і підтримувати конструктивні відносини і на роботі, і вдома. Далі — емоційний стан, базовий настрій, з яким я прокидаюся і засинаю. І останнє — здатність змінюватися або ж навчатися, тобто змінювати свою поведінку. Наприклад, людина хоче схуднути. І в неї є звичка щовечора сідати перед телевізором із тарілякою борщу, пампушками й котлетами. Якщо вона справді хоче схуднути, їй слід цю свою звичку замінити на іншу, бо наша психіка не терпить порожнечі: викинув звичку — заміни її на якусь іншу, жуй яблука, наприклад. Повертаючись до критеріїв успішності, кожен iз них має відповідати ідеальній моделі — протомоделі, яка є у кожного в голові і диктує потреби.
— Здається, деякі люди і своїх потреб не усвідомлюють, не кажучи вже за протомодель...
— Вони потреби копіюють. Ага, Василь хоче машину — і я хочу машину. Дарина їсть кашу — і я хочу. А в Ярини синенька кофтина — і я таку хочу. Ми копіюємо, і це нормально. Людина так влаштована, що в неї всього чотири способи пізнання світу. Перший спосіб — копіювати. Другий — антикопіювати: «А отак я робити не буду». Третій — навчатися на тренінгах, при чому дуже важливо вчитися в яскравих, глибоких особистостей. І четвертий, найбільш ефективний спосіб — виживання. Це коли «з човна скидають у річку». Коли людина приймає виклик життя, то усвідомлює, що має бути активною.
— Тобто, успішність — це внутрішній стан, а не зовнішні обставини?
— Для об’єкта (той, над ким роблять) важливі зовнішні атрибути успішності — багатство, визнання, слава. А для суб’єкта (той, хто діє, творить своє життя) — внутрішній стан. Ми переконані, що це можна поєднати. Повертаючись до критеріїв успішності, то за ними можна і країну виміряти. От, Україна. Як у неї нині з фінансами? Яке здоров’я, тобто як функціонують і взаємодіють між собою органи управління центру і областей? Комунікативність: чи можемо встановлювати адекватні відносини з іншими країнами та у власній державі? Емоційний стан: подивімося на народ. Здатність змінюватися: в останні п’ять років позитивні зміни почалися.
— Цікаво, чи після перевороту 1917 року було змінено моделі успішності людей?
— Це справді важливо, бо ми і зараз у міжмодельній ситуації. Стара модель в Україні зламана, а нова все ніяк не створиться. У Російській імперії вона була зруйнована десь близько 1905—1913 років. Потім був СРСР iз моделлю «людини–гвинтика». А в українців від 1654 року питома модель все ламається і ламається. Українських пасіонаріїв, здатних повести за собою, знищували або ж переманювали до інших країн. Ми не бачимо, в чому наша успішність. Тому дуже важливо, чи Україна почне змінюватися, чи завжди копіюватиме не свою модель і тулитиметься до когось.
— У ході роботи над «Психологією успіху» ви виділили п’ять історичних моделей успішності, які «пережило» людство. Відповідно, й Україна?
— Дуже коротко і просто: говоритимемо про Європу як центр формування моделі успіху згодом і для Америки. Перший період — дохристиянський, еліністичний — мав таку модель: людина задля успіху має боротися зі своєю долею. Усі народжуються нерівними, але мають перемагати долю. Це модель, де успіх — це внутрішній стан, а зовнішнє виявлення — пошана за досягнення. Друга модель — місіонерська. Коли прийшло християнство, прикладом успіху стали лицарі хрестових походів і місіонери. Індивідуальні особливості перестали цінуватися, натомість стало важливим іти за покликанням і жертвувати своїм життям чи якимись речами в ім’я великої ідеї. Наступна модель розвинулася у період Просвітництва, коли людину стали сприймати як механістичне утворення, яким слід керувати простими машинними методами. Тут зародився культ грошей, статусу, маєтків. Внутрішнє вже не береться до уваги. Відтоді людина починає бути собою невдоволена, адже успішність не можна розглядати лише з погляду грошей. Це ніби ми дивимося лише на одну грань діаманта і кажемо: «Оце успіх!». А в нього ж іще сотні граней.
Четвертий історичний етап — матеріальних надбань. Успіх став пов’язуватися з володінням, наділами землі, торгівлею. Найбільш успішними стали ті, хто міг продати будь–який товар, будь–яку ідею. Ця модель діє і сьогодні. Утім нині через глобалізацію масштаби впливу розширюються за рахунок інтернету, супутникового зв’язку, швидкості обміну думками на всій земній кулі. Тому успіх нині — це володіння інформаційними технологіями і каналами зв’язку, патентами, авторськими правами. І успішність у тому, щоб твоя ідея максимально швидко охопила щонайбільшу кількість людей. Ми всі несвідомо є прихильниками тієї чи іншої моделі успіху. Бачимо, що Україна залишилася на етапі, коли успіхом вважається земля. А тим часом в усьому світі настала ера інформації. Звісно, ми можемо й інформаційно використовувати свою землю. Україна ж може бути знаною туристичною державою, науковим осередком. Бо коли опиратимемося тільки на землю, то це завжди буде «made in Ukraine»: яйця, м’ясо, соняшники. А інформація — це те самобутнє, що створено, придумано в Україні.
— Чи вистачає в нас для цього потенціалу?
— Для змін потрібна критична маса. Тут слушно згадати, що різні люди мають різний психологічний потенціал для впливу на суспільні перетворення. У нашому дослідженні ми розглядаємо успішність трьох масштабів: «я–успіх», «контекст–успіх» і «мета–успіх». «Я–успіх» — це успішність у власному житті, у близькому колі; «контекст» — у масштабі галузі, абощо; «мета–успіх» — це те, що змінює життя покоління або кількох поколінь. Люди з таким потенціалом виходять на рівень сценарію своєї країни чи всього людства. За нашими дослідженнями, людей такої успішності в усі часи було і є до 3 відсотків серед населення: той, хто виборе першість серед таких же, стане лідером. Людей «контекст–успішності» 15—17 відсотків. Усі інші — це люди «я–успіху». Людина має розуміти власний масштаб. Якщо це не «мета–успіх», вона буде нещасливою, намагаючись досягти саме цього. Так само людина «контекст–успіху» буде нещасливою, намагаючись жити за моделлю «я–успіху». Тип успішності людини визначається за її діяльністю, її життям. Людина «мета–успіху» має захопити своєю ідеєю відсотків 20 спільноти, передусім частину «контексту». А особи «я–успіху» самі підтягнуться. Бо вони «ловлять» ідею. У Росії нині є сильна ідея — це повернення до 1905—13 років, сильна першість, імперіалістична модель. Великий розмір, великі ресурси. Але ж ми — не Росія.
— Відомо, що в Україні у 1920—80 роки чоловіків і жінок, які мали хоч якісь лідерські задатки, розстріляли чи ізолювали від громади...
— Так, через це в Україні є проблема пасіонарності та конформності. Пасіонарії, як правило, відносяться до осіб «мета–успіху». Дуже обережно, з повагою до кожного дозволю собі спрощення: якщо така людина не має комунікативних здатностей, але має амбіції та сили змінювати країну — її розстріляють. Успіх таких людей у тому, щоб знайти вплив на систему, не підлаштовуючись під неї. Коли просто протестуватимеш, вона тебе розчавить. Як Жанну Д’Арк. Їй було всього 18 років, вона була талановитою і могла б прожити повне цікаве життя. Її ж король слухав. А розізлився на неї тоді, коли вона перестала з ним контактувати. Коли спілкуєшся з тигром, не потрібно йому розповідати про високі матерії. Треба швидко бігти чи стріляти, шукати важелі впливу. При цьому люди з об’єктною моделлю демонструють: «Зі мною ось таке зробили». А люди з моделлю суб’єктною самі намагаються діяти на випередження. Дуже часто дисиденти були іншого виховання і не уявляли, як впливати. Це залишилося від епохи місіонерів: хай тебе розстріляють і цим же увічнять. Утім вони не змарнували себе, вони таки зробили вплив. Але ж якою ціною! Може хтось назве мене неморальною, але я вважаю, що життя — це дуже велика цінність. Є приклади опозиціонерів, що досягли результатів і не ціною власного життя або життя колег.
— Юноно, ви розробили методику для усвідомлення свого життєвого сценарію та «модель життєвого успіху», за допомогою якої кожний охочий може привести своє життя у відповідність із власним покликанням. Знаю, що пишете про це книгу...
— Так, хочу поділитися своїм досвідом, аби всі змогли змінити своє життя на краще. Люди, які мали негативний життєвий досвід і зневірились, або з далеких містечок, ті, що виростали в інформаційному вакуумі, в інтернатах або у важких обставинах, прочитавши таку книгу, переконалися б, що успіх є доступним. Вважаю, що успіх — це змога вийти за межі заданого обставинами «сценарію», який людина, часто неувсідомлено, проживає «на автоматі». У ході дослідження було виявлено десять факторів і псевдомодель, або ж первинна матриця, яка і є «сценарієм життя». Псевдомодель — бо це кладовище еталонів (зразків, які людина копіює неусвідомлено), які вже не працюють. Адже немає життя в повторенні. Життя — у творенні. Ми зараз програмуємо наші розробки (до речі, я дуже вдячна Національному університету «Київський політехнічний інститут», зокрема, професорові Івану Дичці. Його студенти закладають у комп’ютерну програму методику, яку я розробила. Невдовзі вона буде у відкритому доступі для широкого загалу на нашому сайті). Про модель я можу розповідати кілька днів! Які варіанти, сценарні рішення у кожнім колі...
— Тобто, є «сценарій життя», а є власна модель успіху людини?
— У чому й суть моєї розробки. Думаю, що віднайти свою власну життєву модель, стати собою — це і є шлях до життєвого успіху. Ота псевдомодель — це декларативна частина особистості. Причому людина цього не усвідомлює, вона вважає її своєю справжньою суттю. Скажімо, є фінансова модель, у якій закладено, скільки грошей матиме людина, і як їх використовуватиме. Є люди, які добре заробляють, але витрачають зазвичай ще більше. Інші заробляють мало, але багато відкладають, у них завжди є гроші, але вони не відчувають від цього задоволення. Усвідомивши, цю модель можна змінити.
Далі, комунікативна карта — баланс конструктивних і неконструктивних відносин у нашому житті. Інколи не можемо відмовитися від спілкування з людьми, з якими нам складно. Далі — карта психотравм, фільтр сприйняття дійсності. Взагалі є 12 базових комплексів. У кожної людини їх 3–4. Комплекси формуються в дитинстві і тримають нас, доки ми їх не усвідомимо. Однак боротися з ними не слід. Комплекс — це твій внутрішній океан, енергія, лише завернута в іншому напрямi. Його треба повільно, з любов’ю розгорнути і вивільнити енергію. Карта психотравм дозволяє зрозуміти, які в людини діють захисні механізми. Скажімо, якась дитина була затюкана, не дуже люблена в сім’ї. Вона звикла бути «гидким каченям». У неї вмикається механізм–компенсація: «А я всім доведу, що я — найкраща». Глуха людина стає ідеальним фігуристом, а безрука — художником.
— У своїй науковій праці ви описуєте «вікові кризи». Загальновідомо, що є «криза трьох років», підліткового віку, середнього віку. А виявляється, їх на життєвому шляху людини набагато більше?
— Так, чимало людей спотикаються на цьому «камінці». Я дослідила життєві цикли однорічні, трирічні, п’ятирічні, семирічні, дванадцятирічні і двадцятидворічні. На базі досліджень Юнга, Еріксона і Крейга, а також медичних праць Арiстотеля, Гіппократа і «Аюрведи», я розробила «вікову карту», що пояснює людині до 88 років, що з нею відбувається в той чи інший семирічний період життя. На кожну «семирічку» є своє завдання. Наприклад, нормально, коли у віці 34—39 років людина проходить період глобальної трансформації. Це нормально, коли в 40 років, як кажуть, «біс у ребро», насправді це перевірка: «чи ці люди зі мною?». Важливим є те, що життя триває і в 49, і в 56, і в 63 роки, і далі.
Далі карта психосоматики. Це і темперамент — тип нервової системи, від якого залежить, як людині навчатися. Як відомо, є чотири темпераменти: флегматик, сангвінік, меланхолік і холерик. Нами віднайдено очевидне, хоча досі на це ніхто не вказав: людина буде змінюватися відповідно до свого темпераменту. Скажімо, флегматикові потрібні детальні інструкції — що і як слід робити. Холерик на половині інструкції може розгніватися, треба коротко і швидко. Меланхоліку потрібне постійне підтвердження, що з ним усе в порядку. А сангвініку потрібно в процесі кимось чи чимось керувати. Слід знаходити тип роботи згідно з особливостями своєї психофізіології. До того ж, наша психосоматика промовляє до нас болями і хворобами. Тіло повідомляє про наші душевні негаразди. І цю «мову» слід розуміти. Скажімо, про що каже жінці зайва вага, поганий зір і проблеми з серцем? Коли людина це усвідомлює — вона змінюється.
Далі, мотиваційна карта — цінності людини. Що б людина не робила, вона реалізовуватиме свої духовні цінності, утім дуже мало людей свої цінності усвідомлюють, приймаючи декларативні за свої власні. Якщо в душі немає цінності «не укради», ти будеш красти: чужі емоції, ідеї, симпатії. Ми розробили методику, як з’ясувати свої цінності.
Змінюючи будь–яку модель, ми змінюємося загалом. Утім варто пам’ятати, що модель змінюється не різко, а дуже малими кроками. Коли людина бере на себе непідйомний вантаж, то може й не досягти успіху. Скажімо, хоче підняти штангу, хоча досі піднімала тільки сумку з картоплею. Потрібно додавати помалу, по одному кілограму, і за деякий час вже можна буде підняти хоч тонну, і при цьому не порвати зв’язки і не зламати собі хребет. Усі ці зміни для того, щоб прожити власне життя, лише в ньому ми успішні. Виходьте за рамки тiєї моделі, яка веде вас у нікуди! Кожного дня обирайте те, що веде вас не до смерті, а до життя.
Трансформації в суспільстві відбуваються за п’ятьма етапами. 1.Крах старої моделі, ситуація вимагає нової поведінки. 2. Активне несприйняття змін, агресія. 3. Торг, намагання «виторгувати» поменше змін. 4. Депресія, апатія. 5. Конструктивне прийняття змін та відповідні дії. І це — шлях до успіху.
Народилася у Москві у 1975 році, у Києві проживає з 1997 року. У 2002 р. закінчила Національний педагогічний університет ім. Драгоманова за спеціальністю «практична психологія». Кандидатську дисертацію на тему «Трансформації ментальних моделей у дорослих під час кризової ситуації» захистила у 2007 році, зараз працює над докторською. У 2010 році розпочала масштабний експеримент iз трьома групами людей, серед яких представники і середнього рівня успішності, і соціально неуспішні люди (бомжі, жебраки). Буде здійснено формуючий експеримент: учасники пройдуть програму з розвитку життєвої успішності.
Згідно з опитуваннями в ході проекту, на сьогодні змінити свою поведінку готові 0,6 відсотка населення України. Своє здоров’я загал опитаних оцінює на 30 відсотків зі 100, фінансову стабільність — на 5 відсотків, базовий емоційний фон — на 40. У ранзі найуспішніших професій України перше місце посідають державні діячі й політики (70 відсотків), підприємці (65), актори кіно, спортсмени і музиканти. Найменш успішними вважаються священнослужителі, учителі й медики.
На Сумщині в селі Манухівка Новослобідської громади попрощалися із захисником України Владиславом Стєшковим. Після похорону сина померла його мати - Віталіна Стєшкова. У жінки не витримало серце. Її поховали біля нього. >>
Другий місяць весни триває, а тому саме час приготувати щось свіже, запашне й вітамінне. >>
«Найдорожче сало в Україні» — це такий собі їстівний «сувенір», який придумали Віталій та Марина Мостові з Полтави. >>
На свій персональний шлях доля виводить людину часом у дуже своєрідний спосіб. >>
Останнім часом в українських медіа активно поширюють заяви СБУ, Комітету з питань розвідки при президентові України, Головного управління розвідки (ГУР) такого змісту: >>
Олександр Бакликов, який добровільно мобілізувався, поліг у бою. Разом із побратимом він потрапив у засідку окупантів і закрив його від ворожого кулеметного вогню. >>
