Номер 88 за 18.05.2004
ПОШУК
Розширений пошук
Республіка Крим  Херсонська  Запорізька  Донецька Луганська Дніпропетровська Харківська Миколаївська Одеська Кіровоградська   Полтавська Сумська Черкаська Чернігівська Київська   Вінницька Житомирська   Рівненська Хмельницька   Тернопільська Чернівецька Івано-Франківська Львівська Волинська Закарпатська
МЕНЮ
Архів
Про “УМ”
Реклама в “УМ"
Передплата на “УМ”
Контактна інформація
Архів опитувань
Карта сайту
РОЗСИЛКА
Підписатися
Відписатися
ОПИТУВАННЯ
  Чи вже визначилися ви з тим, за яку політичну силу (чи її представника в мажоритарному окрузі) голосуватимете на парламентських виборах у жовтні 2012 року?
так
ні
точно не піду на вибори
     

Арка над «саркофагом»: проблема над проблемою
Міжнародне співтовариство проектує нову огороджувальну конструкцію над чорнобильським «саркафагом»

Здалеку, в оточенні молодої порослі на дезактивованій землі, «Укриття» виглядає «мирною» промисловою спорудою. (Фото Валерія ІНЮТІНА.)
Зведений усього за шість місяців після катастрофи 1986 року чорнобильський об'єкт «Укриття» поки що виконує свою захисну функцію і дає людству шанс не припуститися ще однієї трагедії. Проте міжнародне співтовариство за шість останніх років лише почало проектувати нову огороджувальну конструкцію над саркофагом і не переконало опонентів у необхідності цієї грандіозної і високовитратної споруди.
У пересічного читача звістка про те, що наш чорнобильський ядерний «сором» збираються прикрити ще чимось досить вражаючим, має викликати приплив бадьорості й оптимізму — може ж, не так лячно буде... Як висловилась у ейфорійному захопленні одна київська газета, «цій події вже аплодує весь світ». Втім про оплески говорити ще зарано, хоча все, що діється в саркофазі чи побіля нього, справді покликане вселяти довіру. Але — не присипляти. Якою мірою запланована споруда у вигляді гігантської металевої арки здатна буде виконувати одне з пріоритетних завдань нашої держави — поетапного перетворення об'єкта «Укриття» на безпечну систему?


Московські попи рвуться в київський сквер

Ще з часів Петра I, коли Московське царство нарекло себе імперією, а її верховний державець-цар — імператором, стратегічною політикою цієї імперії стала ще потужніша експансія. Тобто завоювання і поневолення численних народів Європи й Азії. Це схвально висловив О. Пушкін у своєму творі «Медный всадник»: «Куда ты скачешь, гордый конь и где опустишь ты копыта?». Поет великодержавного спрямування Ф. Тютчев навіть визначив один із пунктів такої імперської експансії: «Чтоб кони донцов-молодцов пили воду из Тигра и Евфрата...» А докінечно цю «доктрину» ствердив цар-жандарм Микола I. Під час урочистостей відкриття Київського кадетського корпусу він лишив у привітальній книзі такий запис-настанову: «Наша миссия — воевать. Все завоевать». Цьому агресивному спрямуванню віддано служили і церковні ієрархи. І саме тому архітектор правлячого сенату та Священного синоду в Петербурзі об'єднав їх монументальною аркою — як символ єдності.


РОЗДIЛИ
У номер
Політінформація
ІнФорУМ
Політика великим планом
Світ і Україна
Селяни і Ко
Екологія
Медицина
Минуле і думи
Культура
Спорт
Калейдоскоп
ПОГОДА
Погода в Києві і по всій Україні.
КУРСИ ВАЛЮТ

НБУ

ГОРОСКОП
НОВИНИ САЙТУ
Реклама (06.09.10)
 



Разрешение на работу для иностранцев