Шевченкові родичі з Бандитського кутка

19.10.2010
Шевченкові родичі з Бандитського кутка

Торгувати вирощеним на городі у Софіївці є традицією. (Фото автора.)

Село Софіївка Черкаського району розташоване за 37 кілометрів від Черкас, якраз на канівській трасі. Свого часу воно було засноване виселенцями з батьківщини Тараса Шевченка — Моринців та Кирилівки (нині село Шевченкове). Пан Енгельгард відправив жити на ці землі найбільш норовливих своїх кріпаків. Була серед них і родичка Тараса Шевченка — його тітка Олександра, батькова сестра. Й дотепер у цьому селі мешкають її нащадки.

 

Енгельгард кріпаків виселив, та характер їм не змінив

Катерина Кулик — родичка поета по своїй матері в п’ятому поколінні. «Пан Енгельгард виселив із Моринців та Кирилівки в «новообразовану Софіївку», як ідеться в архівних документах, 158 своїх кріпаків. Переселив їх за волелюбність та непокору», — розповідає «УМ» пані Катерина. «У нас у селі й досі є куток, який називають Бандитським. Там, розповідають, і жили переселенці», — додає сільський голова Софіївки Ганна Походенко.

Селяни з Моринців отаборилися на землях біля лісу. І обізвали їх у Софіївці морянами, а сам той куток — Морянкою. Старожили розповідають, що нерідко переселенців iз Моринців називали бандитами. Було за що. Бо пан хоч і відселив кріпаків за якісь їхні провини зі своїх очей подалі, але характер їм не змінив. Вони так і залишилися волелюбними та непокірними.

Серед тих селян була й тітка Шевченка — Олександра Олійник, сестра його батька Григорія Івановича. «Олександра Іванівна мала четверо дітей: доньку Марію та трьох синів — Івана, Антона і Свирида. У Софіївці мешкає чимало їхніх нащадків — це родини Кравців, Куликів, Крайніх, Гребенюків, Олійників, Коротунів, Морозів, Коваленків», — веде далі Катерина Кулик. Вона з гордістю каже, що нащадки Шевченкової тітки родичаються й пишаються тим, що належать до роду великого українського поета. Є серед них і ті, хто гарно малює та пише непогані вірші.

За словами пані Катерини, понад 15 років Шевченкова рідня не лише з Софіївки, а й з усієї України та із–за кордону збирається в травні на день перепоховання Кобзаря в Каневі на Чернечій горі. Цьогоріч, наприклад, вклонитися своєму відомому родичеві з’їхалося туди більше тридцяти осіб.

Сама Катерина Кулик, колишня вчителька, виросла в Софіївці. Вона любить історію, цікавиться минулим рідного села. Тому й узялася досліджувати гілку роду Шевченків по тітці Олександрі. Робота з документами в архівах Києва та Черкас — звична для неї справа. Нині пані Катерина займається пошуками конкретних даних про життя самої Олександри Олійник і збирається відвідати архів ще й у Звенигородці. Вона переконана, що зібрані нею матеріали про родовід тітки Шевченка будуть цікаві не лише родичам поета.

«Достеменно відомо, що Тарас Григорович Шевченко гостював у своїх родичів у Софіївці в 1848 році. Але дехто з дослідників стверджує, що приїздив він у наше село аж тричі», — говорить голова сільської ради Софіївки Ганна Походенко. За її словами, в пам’ять про поета в селі названо вулицю. Ім’ям Тараса Шевченка названо тут і сільськогосподарське товариство. А в сільській школі обладнано музейну кімнату, де є навіть копія хати Шевченка.

«Але в наших планах — зробити музей у Будинку культури. Там буде все про долю Кобзаря. А ще хочемо створити життєпис його родичів по тітці Олександрі, наших земляків. Адже в нас мешкає чимало її нащадків, це четверте й п’яте покоління», — ділиться задумками голова сільської ради.

Орігамі привело в «Артек»

Щороку 2 жовтня в Софіївці відзначають День села. Ганна Походенко каже, що з нагоди свята зазвичай організовують виставку робіт сільських майстрів. Адже в Софіївці мешкає чимало талановитих людей. Лідія Іванченко вишиває гарні сорочки, а Наталя Супрун славиться своїми рушниками. Савенко Наталя та її донька Яна Кітарога виготовляють дивовижну біжутерію. Сільський художник Микола Кравець не лише сам малює портрети та пейзажі, а й навчає цьому школярів.

А ще Софіївка славиться мистецтвом... орігамі. Виявляється, у тутешніх школярів дуже популярним є гурток, який веде педагог Наталя Білик. І паперове диво, виготовлене руками дітвори, в останні два роки перемагає на всеукраїнських виставках. Тож і минулого року, і цього літа кількох сільських дітей за їхні роботи з орігамі нагородили путівками в «Артек».

У селі корова скоро рідкістю стане

Чимало софіївських селян живуть із власної землі — тут чи не в кожному господарстві є теплиці, де вирощують огірки та помідори. Молодші везуть овочі продавати на черкаські базари, а селяни пенсійного віку продають урожай зі своїх городів просто на центральній вулиці Софіївки — саме по ній проходить траса з Черкас до Канева. Тож покупців тут вистачає.

Пенсіонерки Марія Компанієнко та Галина Коротун розташували свої «прилавки» під великим тінистим деревом просто в центрі села, неподалік сільської ради. Торгують огірками, помідорами, яблуками. Все це виростили власноруч. Жінки розповідають нам, що пенсію мають 780 гривень. Хіба на неї розженешся? Тож і доводиться торгувати вирощеним на городі. Кажуть, що коли дозріла полуниця, то її продавали, уродив перец­ь — теж несли на торжище, тепер ось ще й картоплю продають. Нині вона в ціні, 40 гривень за відро правлять.

«Село нині не те. Тут корова скоро рідкістю великою стане. Он на нашій вулиці імені Шевченка ще п’ять років тому в череді було 47 корів, а тепер усього кілька залишилося. Навіть Юрко буде свою корову продавати. 15 років її тримав, стара вже, без зубів, але ж яке молоко добре», — розповідає Галина Яківна.

За іншим імпровізованим прилавком торгує Надія Моїсеївна. Жінка каже, що в Софіївці має дачу, а сама вона — з Канева. Як зізнається, городину вирощує не тому, що не може без цього прожити. Не гоже, щоб город бур’яном заростав.

Загалом у Софіївці нині чимало дачників, до сотні набереться. Не лише з Черкас та Канева. В останні три роки хати тут почали купувати навіть кияни. У сільській раді пояснюють, що дачники обирають Софіївку за її мальовничу природу із сосновими лісами, чисте повітря, сільську тишу, в якій можна добре відпочити і влітку, і просто у вихідні.

 

ДОВІДКА «УМ»

До складу Софіївської сільської ради входять ще три села — Шелепухи, Станіславчик та Гута Станіславчицька. В цих селах мешкає 1500 селян і близько сотні дачників. Населені пункти газифіковано, тут є школа, Будинок культури, два клуби, дві бібліотеки, п’ять магазинів, кафе, аптека, два ФАПи, дільнична лікарня.

 

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Цікавим є походження назви цього села, початком заснування якого вважається 1823 рік. Поселення, котре заснували вихідці з Моринців і яке називали Морянкою, з роками розширювалося. Тож згодом куток під лісом став селом. За легендою, село змінило свою назву в ті часи, коли ці землі належали графині Браницькій. Вона з донькою Софією поїхала в ліс на гору біля села Мошни. Там була велика кінна ферма. Дівчина вирішила покататися на рисаках. Княгиня дозволила. Софія вибрала найкращого білого коня. Але під час подорожі лісом дорогу коню перебіг дикий звір, рисак злякався і понісся в хащі. На великій швидкості Софія випала із сідла і загинула. На честь улюбленої доньки графиня й назвала село Софійкою. Пізніше цей населений пункт стали іменувати Софіївкою.

  • Чим славний Конотоп

    «То ви з Конотопа? Уже втопили свою відьму?» — часом запитували мої нові знайомі. «Та нема вже в нас тих традицій», — ображено відповідала я, не зразу розуміючи, що йшлося про депутатку, «прогресивну соціалістку». І вже спокійно розповідала про славні історичні сторінки свого міста та видатних земляків. >>

  • Магнетизм малого Хрещатика

    Зі столицею України невеличке село Хрещатик поєднують дві історичні події, розділені тисячоліттям. Перша — християнізація Русі князем Володимиром, втікаючи від якої, непокірні кияни-язичники пропливли човнами за течією Дніпра цілих півтори сотні кілометрів, сховавшись на безлюдді. >>

  • Неземне тяжіння Нескучного

    Зінаїду Серебрякову тут «пам’ятають» хіба що джерело зі смачнючою водою та дерев’яний старезний зруб у колодязі, дбайливо схований під саркофагом із міцних дощок. Утiм мінімальна автентичність ніскільки не применшує історичну значимість хутора, оскільки під його небом жили і творили одразу дві династії митців — Бенуа і Лансере, у творчості яких Нескучне служить чимось на зразок апогею пережитих емоцій. >>

  • Віч-на-віч з Очаковим

    Очаків — місто невелике, та славі його можуть позаздрити міста більш значні. Щоправда, з історичних романів, дожовтневих і радянських енциклопедій Очаків відомий нам досить однобічно — як місто воїнської слави Російської імперії. І чомусь російські історики майже завжди замовчували видатну роль в історії цього міста на березі Дніпровського лиману запорозьких козаків. >>

  • Вужі, бобри і... Євромайдан

    Шукати звичного центру села в Конопельці — справа марна. Його просто немає. Тут кожна хата, яка ще вціліла, — свій центр, довкола якого все обертається. І сосни з ялинами, які мов вартові, охороняють неймовірну зимову тишу. Ліс тут усюди. Він то вигулькує, то зникає; навіть на колишніх колгоспних землях, де колись родило все, росте лісовий самосів. >>

  • Біла під європейським прапором

    Давно я не поверталася із сільського відрядження з таким хорошим настроєм! Як правило, поїздки в села Тернопільщини впродовж останніх років залишали важке враження напіврозрухи і безперспективності. Але остання поїздка переконала: навіть при усій складності проблем цілком реально суттєво покращити життя українського села зусиллями лише його громади. >>