Анатолій Єрема. (Фото з особистого архіву.)
У новому сезоні не знайшлося місця для проекту «Документ», який був в ефірі каналу «1+1» сім років. Коли стало відомо рішення керівництва «плюсів» про призупинення виходу культурологічного довгожителя, своєрідної іміджевої планки каналу, представники інтелігенції навіть надіслали гендиректорові Олександрові Ткаченку звернення про неприпустимість такого кроку. На сайті каналу досі висить обнадійливий текст: «Чи не єдиний на українському телебаченні проект про культуру з великої літери в новому сезоні — переформатовано. «Документ» стане гострішим і динамічнішим — яскраві сюжети на актуальні теми плюс цікава дискусія впродовж півгодини екранного часу гарантовано». Стара інформація, не більше.
Про ситуацію навколо «Документа», культурологічні програми і телебачення загалом ми говоримо з донедавна ведучим проекту, відомим телевізійником Анатолієм Єремою.
— Анатолію, ви сподівалися, що в нинішньому сезоні «Документ» із нічного ефіру переміститься у вечірній. Але виявилося, що керівництво каналу «1+1» узагалі вирішило закрити цей ледь не єдиний культорологічний проект на вітчизняному ТБ. Вам офіційно пояснили — чому?
— Ніякої нової інформації з цього приводу немає. Пояснення було одне: у програми низькі рейтинги. Ми обговорювали можливості змін у форматі. Але вони вимагають додаткового фінансування. Керівництво зважило всі «за» і проти» — і прийняло відповідне рішення.
— Чи не пов’язане воно з тим, що на «Плюсах» остаточно вирішили розпрощатися з людьми колишньої команди Роднянського: після зміни влади на каналі вже не зацікавлені у співпраці з депутаткою з «НУНС» Ольгою Герасим’юк; ви — чи не останній із «могікан». Чому, на вашу думку, залишилися лише «винятки з правила»?
— Ні, на каналі ще багато людей зі старої команди. Якщо ви маєте на увазі тих, хто в кадрі, можливо... Хоча ні, ще в ефірі Алла Мазур.
Узагалі телебачення — командна робота: ти маєш працювати з тими, хто працює поруч, сьогодні на сьогодні. Звичайно, кожне керівництво має своє бачення розвитку каналу, і якщо ти його сприймаєш чи поділяєш хоча б частково, — можеш працювати у цій команді; якщо ні — то повинен піти, або тебе попросять. Якщо не змінювати свою точку зору, то настає час, коли ти не вписуєшся в нову структуру. У мене з новим керівництвом каналу ніколи не виникало питання «чия ти людина?». Ткаченко запитує: «Тобі це цікаво?»
Зараз я головний редактор проекту «Міняю жінку». У другому сезоні десь у третині випусків ми показуватимемо міжнародний обмін. Цього тижня уже розпочалися зйомки першої іноземної родини. Але зорганізувати участь закордонних сімей дуже складно. Уже були країни, які відмовилися від участі в нашому проекті. Одна справа — знайти учасника реаліті в Україні, де вже маєш базу даних, де всі знають програму і люди самі заповнюють анкети на сайті і присилають листи на канал поштою. Зовсім інше — вийти на іноземців. Когось запрошувати — справа невдячна. Щоб глядач побачив справжнє цікаве реаліті, люди мають добровільно захотіти стати його учасником.
— Можливо, для українців, які хочуть взяти участь у проекті «Міняю жінку», суттєвіша матеріальна зацікавленість?
— Наші психологи від початку намагаються оцінити, яку мотивацію мають люди для участі в шоу, щоб унебезпечити себе від ситуації, коли участь у телепроекті розглядають лише як заробітчанство. Виплачені учасникам гроші ми розцінюємо як матеріальну компенсацію за тимчасові незручності. Із закордонними сім’ями в кілька разів складніше, бо в них інша ментальність і мова. До того ж в Україні можна сісти в машину і за дві години приїхати з Києва до Чернігова, де живуть охочі взяти участь у проекті. Якщо збираєшся в Іспанію чи Португалію — спочатку треба оформити візу. Тому початкова стадія спілкування з можливими учасниками — по скайпу. Коли бачимо, що нас влаштовує іноземна сім’я, туди їде психолог.
— Вам, напевне, допомагає знання кількох мов — болгарської, польської, сербської...
— Донині я використовував англійську, трохи французьку. Зараз ведемо переговори з багатьма країнами — і всі мови, що мав у пасивному багажі, тепер задіяні. Щойно вів переговори мовою, якою давно не спілкувався, але годину витримав.
— Ви так захоплено розповідаєте про роботу над новим проектом, що складається враження, ніби ви закриття «Документа» сприйняли як даність і більше не переймаєтеся культурологічною програмою.
— Навпаки. Мені дуже болить, що на українському телебаченні немає програм про культуру. Форум видавців, брати Капранови звернулися до керівництва каналу з проханням відновити вихід «Документа». Можливо, на каналі ще буде прийняте інше рішення.
— Що вас особисто не задовольняло в «Документі» і що б ви показували глядачам, якби проект фінансували як у найкращі часи — у 2004—2005 роках, коли у програмах були навіть прямі включення інтелектуалів iз різних країн?
— Якщо говорити про «Документ» двох останніх років — то це не той формат, в якому має виходити програма. Вона існувала в урізаному варіанті. Зробити «жирно» не дозволяло те, що всі зусилля на каналі кинуті на праймові проекти. Програма про культуру повинна мати формат журналу: з обов’язковими новинами, журналістськими тематичними сюжетами, інтерв’ю у студії та розмовами про найболючіші проблеми з експертами. Звичайно, для всього цього повинні бути кошти. Зокрема для того, щоб оперативно можна було їздити на зйомки по всій Україні. Для повноцінної роботи абсолютно не вистачало штату iз семи чоловік. Щоб точно сказати, скільки потрібно людей, треба до секунд прорахувати хронометраж, формат, кількість відеоматеріалів, студій і гостьових. Як шеф–редактор проекту, я можу сказати, що мені бракувало редакторів, дослідників, інколи — перекладача, інколи — монтажера. У нас у штаті були універсальні «солдати», і тільки тому ми при обмежених ресурсах могли робити програму. В ідеалі над проектом, який би виходив iз такою ж частотою, мали б працювати чоловік 25—30.
— Тобто маємо ситуацію, коли малі рейтинги культурологічних проектів — це наслідок не стільки незацікавленості глядачів, скільки небажання телеменеджерів укладати у них гроші?
— Для мене взірцем каналу про культуру є німецько–французький Arte. Зверніть увагу на те, що ані Франція, ані Німеччина поодинці не змогли запустити такий канал. Вони об’єднали свої зусилля, бо, по–перше, це дорого, а по–друге, потрібні великі інтелектуальні зусилля. Всі люди, які працюють на такому каналі, повинні мати дуже високий інтелектуальний рівень і змогу постійно самовдосконалюватися. Культурологічні проекти — дуже дороге задоволення.
— У цивілізованому світі уже кілька десятиліть телеканали займають тематичні ніші. Телехолдинг Коломойського тільки–но сформувався, і тепер кожен із каналів буде відповідальним за певну аудиторію. Канал «1+1» точно не стає культурологічним, його формат — інфотеймент. Якщо йти за цим логічним ланцюгом, то в ефірі «Плюсів», виходить, не місце «Документу» чи подібним проектам?
— Нішевість, думаю, — це наступний крок у розвитку вітчизняного телебачення, який має сенс і вже почав реалізовуватися. Але сьогодні загальнонаціональні канали ще не повинні відмовлятися від програм про культуру. Тому що, по–перше, у глядачів є просто звичка дивитися той чи інший канал. Утім найголовніше те, що більшість людей у нас не мають змоги заходити у ніші. Поїдьте в будь–яку область, у райцентр, і в кожному другому ви не зможете знайти кабельного телебачення, а лише аналогові канали. Звичайно, з розвитком цифрового і кабельного телебачення ситуація зміниться, але програми про культуру глядачам потрібні сьогодні. Варто констатувати, що люди, які цікавляться культурою, все більше користуються інтернетом, потоковим відео з можливостями відео на замовлення.
— Можливо, доречними в Україні були б інтернет–канали про культуру?
— Мені здається, що саме там ми опинимося років через 10—15.
Анатолій Єрема
Народився 1959 року в Чернівцях. У 1981 році закінчив відділення слов’янської філології Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка; у 1989 — аспірантуру при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського НАНУ. Працював вихователем шкіл–інтернатів, викладачем у середній і вищій школі. Викладав в університетах Польщі та США. Був заступником декана філологічного факультету Київського держуніверситету імені Шевченка. Працював у Міністерстві закордонних справ України, посольстві США в Україні. У 1995—1996 роках — редактор та ведучий на ЮТАР та УТ–1. У грудні 1997 року почав працювати на «Плюсах»: вів «Сніданок з 1+1», «Імперію кіно», «Документ», працював головним редактором «Телеманії». У 2006 році призначений генеральним продюсером та головним режисером телеканалу «1+1 International».
Я значною мірою реалізував себе на телебаченні, але найвищий ступінь реалізації у мене був під час викладацької роботи. Коли працюєш з учнями у школі–інтернаті або зі студентами в університеті, коли ти їх чомусь навчаєш — ти бачиш, як твої знання стають їхнім багажем. Мені це дуже подобалося. Я знав, як передавати знання, врешті–решт, я на це учився. Але я до певної міри матеріаліст і відповідаю за своїх власних дітей. Рішення залишити викладацьку роботу в університеті значною мірою було продиктоване матеріальними міркуваннями — прийняв його, коли зрозумів, що не зможу забезпечити гідного проживання своєї родини і себе самого.
«Документ» Юрія Макарова почав виходити на каналі «1+1» у 2003 році. Наступного року співведучим програми став Анатолій Єрема. У 2006 році з’явився «Документ +» для каналу «1+1 International» з ведучою–письменницею Ларисою Денисенко. Ще через два роки залишився лише основний випуск програми, співведучими якої після звільнення з «Плюсів» Макарова стали Денисенко та Єрема. Програма виходила з понеділка по четвер, у п’ятницю — повтор. «Документ» могли поставити в ефір о першій і навіть о третій годині ночі.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
