«Лiтературна Україна» видала «на–гора» памфлет пiд iнтригуючим заголовком «Армагеддон державотворення — iмунодефiцит духу, або Ще раз про граблi, якi влучили українцям у «сонячне сплетiння».
Армагеддон по–гебрейськи означає через Магiддо, де, за бiблiйськими приписами, має вiдбутися «Армагеддонська битва» — великий i останнiй конфлiкт перед другим пришестям Господа. «Нечистивi» загинуть, «праведники» потраплять у рай...
Виникає асоцiацiя щодо «Українського Армагеддону» (Української битви) — безперервної боротьби українцiв за свою державу. Якщо ми цю боротьбу програємо, загинемо як нацiя, остаточно розчинившись у росiйському етносi. Якщо встоїмо — будемо мати свою державу i збережемося як самодостатня людська спiльнота.
...Проаналiзувавши пiд власним кутом зору подiї на Майданi, авторка статтi твердить, що ми цей етап Українського Армагеддону програли. І програли тому, що голосували за кандидата в президенти Вiктора Ющенка. «Виннi ми всi, — пише вона, — хто вiддав свiй голос за «надiю нацiї», «українську мрiю» (два останнi вислови вона бере в лапки, тобто їх треба розумiти навпаки). Вiдштовхнувшись вiд надуманої тези, авторка розпочинає свiй велетенський (це не образно, а саме так є!) мартиролог негативiв i прорахункiв (на її погляд) Вiктора Ющенка. Щодо Юлiї Тимошенко — все навпаки: жодного негативу, суцiльнi позитиви, вираженi словами, що хоч до рани прикладай.
«А якi в кожного з нас були пiдстави безоглядно повiрити в того, кого випадково хвилi винесли на берег доби?!» — запитує сама себе памфлетистка. Ну якщо вже в Ющенка немає даних, щоб його об’єктивно оцiнити i йому вiрити, то що можна сказати про Юлiю Тимошенко, яка, крiм махiнацiй iз газом, демагогiчних промов та авантюристичних крокiв, нiчого не має за душею. Дифiрамби ж ллються як iз дiрявого вiдра...
Якiй би анафемi й будь–хто не пiддавав Вiктора Ющенка, не його вина в нинiшнiй тривожнiй ситуацiї в Українi. Причина всiм вiдома, лише охочих боротися з нею мало.
Росiя вчасно i вправно скошувала патрiотичну зелень, що в кожну iсторичну епоху наростала в Українi. До нинiшньої епохи ми пiдiйшли вщент денацiоналiзованими i деморалiзованими, особливо на Сходi України. Якщо й були окрушини нацiональної свiдомостi, то це в захiдних областях. Фактично сучасний етап нацiонально–визвольної боротьби ми розпочали з нуля. Незрiлiсть патрiотичних сил була очевидною. Нацiонально незрiлими були й кандидати в президенти. На цей факт (найболючiший!) вказує й авторка статтi.
Дехто сумнiвається: чи осяяв Вiктор Ющенко президентський престол сократiвським думанням, виваженiстю рiшень i вчинкiв? Думаю, що так. П’ять рокiв президентства не пройшли марно — це однозначно. Щодо сократiвських думань вiдмiтимо промовистий факт, який єднає античного й українського дiячiв: першого отруїли, другого хотiли отруїти...
Юлiю Тимошенко нiякi дифiрамби не врятують вiд забуття. Воно вже розпочалося. Ресурс вичерпано. Нiякi анафеми не перекреслять ролi Вiктора Ющенка. В Українську iсторiю вiн увiйшов не випадково. І назавжди.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
