Дорогою червоних ліхтарів

29.04.2004
Дорогою червоних ліхтарів

Поторгуємося? (Фото з сайту www.magnolia-tv.com)

      Цим дівчатам, напевно, батьки не говорили: «Вчися добре, доню, а то будеш двірничкою чи дояркою» (принаймні мене виховували саме так). Більшість iз тих, хто потрапив на узбіччя життя, не пам'ятає, коли з ними востаннє говорили «по душах» батьки і коли взагалі горе-«родителі» з'являлися на горизонті. І ось діти «вивчилися» на... повій.

 

Дівчата так хотіли потрапити у музей, а їх возили лише у сауну

      ...Ось вона, не сказати оспівана, радше, знеславлена столична Окружна дорога — своєрідний столичний район червоних ліхтарів. Ледь перевалило за північ, і в мене вже злипаються у темряві очі, а в причепурених дівчат, яких споглядаємо з вікна «міченого» авто, почався «робочий день». У нас же своя робота: цивільна машина з двома правоохоронцями (вони ж і «клієнти» цього вечора) та кореспонденткою «УМ» (за сумісництвом — одна з тих, кого прихопили на дорозі, принаймні так пояснюватимемо потім дівчатам). «Працюєш?» — запитує Сашко-«клієнт» у самотньої й, очевидно, нетверезої дівчини, відкривши вікно автомобіля. «Секс — 100, мінет — 80, ніч — 250. Гроші наперед. Тільки я сьогодні сексом не займаюся», — проціджує та, зазираючи у салон. «Критичні дні?» — допитується мій супутник. «Угу», — підтверджує та і відходить від машини. Залишаємо повію у спокої — не підходиш ти нам, мовляв. «Знаю я ці «критичні дні», — пояснює Сашко, коли ми від'їжджаємо. — Ти ж подивися, вона щонайменше на п'ятому місяці вагітності! Тут таке не рідкість. Є дівчата, що «працюють» аж до самісіньких пологів».

      Мої супутники незадоволені — не «рибний» день, передсвятковий, і більшість путан, ймовірно, теж відпочивають — узяли вихідний. На ті поодинокі постаті, що трапляються нам на темному шляху, неможливо без жалю дивитися із затишного салону авто. Куценькі спіднички, попри холодну ніч, бойова «розмальовка» на обличчі — типові придорожні жриці кохання. Хоча трапляються й цілком пристойні дівчата — якби не відповідна обстановка, ніколи не здогадалася б, що вони теж «продаються».

      Уся любовна прелюдія між «кавалерами» і дівчатками — кілька типових фраз-розцінок, з деякими навіть торгуємося... Лише опинившись у салоні авто, дівчина одразу розуміє, куди її повезуть цієї ночі — у міліцейський відділок. Для неї заробіток на сьогодні закінчився. Декого беремо «штурмом»: біля зграйки дівчат уже прилаштувалося два автомобілi — домовляються за ціну. Дівчата через вікно забирають у майбутніх клієнтів гроші, віддають подругам (підстраховуються, щоб потім заробіток не відібрали «кавалери») і збираються сісти у машину. Але тут налітають правоохоронці: дівчат «пакують» у мікроавтобус із затемненими вікнами і відпускають переляканих клієнтів, що ховають обличчя від камер і фотоапаратів — вони ж нічого не зробили протизаконного.

      «Улов» «поліції моралі» цієї ночі — 16 дівчат. Їх ми назбирали усього за якусь годину...

 «Я заради своїх дітей зроблю усе!»

      З ними важко говорити... Вони дивляться на тебе з якоюсь ненавистю (воно й зрозуміло — «збили» заробіток!) і неприхованою образою.

      «Що ви хочете від мене почути?! — обеззброює мене чорнява симпатична дівчина (якби побачила її десь на вулиці, ніколи б не подумала, що у неї специфічна професія). — Хочете жалісних історій? Розказати вам свої проблеми? Так, я — повія! Але маю право не відкривати свою душу!». Заперечити їй нічим.

      Але потім «умовна» Олена (дівчата слізно просили не згадувати навіть імена, не те що місце проживання) пом'якшала і розповіла, що на Окружнiй працює вже рік, знімає квартиру і утримує себе сама — і це у 16 років! Вона виявилася єдиною киянкою серед усіх затриманих — небачена рідкість. Як правило, лише 2-3 відсотки повій, яких затримують на узбіччі, — столичні мешканки. Решта — із Київської, Житомирської, Чернігівської та навіть Івано-Франківської областей. Багато хто з них працює «вахтовим» методом — приїздять на одну ніч електричкою й повертаються додому того ж дня. «Я вимушена була вийти «на панель», — наче виправдовується Олена, — посварилася з мамою, а батька у мене немає, одна у сім'ї... Але як тільки ми помиримося, я повернуся додому...»

      У 26-річної Олесі, що приїхала в столицю із Житомирщини — зовсім інша історія. «У мене двоє маленьких дітей, — каже вона, — потрібно ж їх чимось годувати?! Роботи у селі немає, з чоловіком давно розлучилася... Я заради своїх малих зроблю все!». Олеся приїздить «на роботу» один раз на тиждень, зранку з грошима (якщо пощастить) повертається до дітей, поки за малими наглядає сестра. «Заробітки нестабільні, — ділиться досвідом молода жінка — худорлява, з дитячим обличчям, — якщо не заважає «поліція моралі», то буває й до тисячі за ніч. Інколи нічого не зароблю... Дивлячись які попадуться клієнти». Хороший клієнт, за визначенням дівчат, — це той, що «грошей побільше дасть і додому раніше відпустить», найжорстокіші — малолітки. «Він думає: якщо заплатив гроші, то йому все дозволено, — ділиться Олеся, — такий і вдарити може».

      Про свої «виробничі травми» дівчата розповідають неохоче. Але те, що робота небезпечна, визнають: i побити можуть, і гроші відібрати, навіть вбити іноді погрожують. Одну, розповідають, викинули з авто на повному ходу та ще й ногу переїхали — довелося довго лікуватися. Тому дівчата проходять своєрідну «школу виживання», переймають правила поведінки від старших колег — знають, які історії необхідно розповідати, кому «здавати касу», як поводитися з міліціонерами та журналістами, до яких клієнтів краще не сідати. «Я ніколи не поїду з п'яними та «накуреними», — говорить Олеся, — від таких чого хочеш можна очікувати. І коли багато клієнтів у машині — теж страшно». До речі, ці дівчата статтю 303 Кримінального кодексу, що регламентує покарання за проституцію, знають назубок, адже всі її пункти передаються «з покоління в покоління».

«Мама у мене взагалі-то десь є...»

      Найбільш шокуюче — це малолітні повії. Трійко наймолодших із затриманих, що живуть і працюють, як з'ясувалося, разом, за письмовими столами у відділку пишуть доповідні записки. «Пиши, пиши, дитино, — заохочує оперативник, — школу покинула, якби не ми, то й букви вже позабувала б». «Мала» посміхається — уся у пірсингові, коротко підстрижена, одягнена, як звичайний підліток. «Тобі скільки років?» — запитує оперативник в однієї з дівчат. «Буде 15». «Господи, у мене ж син твого віку!» — не приховує подиву міліціонер. Ірина, до речі, вже півтора року працює на Окружнiй — покинула школу. Родичі (сама ж із Київської області) не шукають і не цікавляться долею дитини. «А мама у тебе хоч є?» — запитую в дівчини. І отримую красномовну відповідь: «Узагалі-то десь є...»

      17-річна Тетяна працює повією, за її словами, «вже давно». Закінчила 9 класів і з Сумської області подалася у столицю. Тепер же перевезла сюди й молодшу, 14-річну, сестру Аліну. «Ви її не зачіпайте, — захищає «наставниця» дівчину, — вона «не така». Поки що не працює». «На практиці», значить. У дівчат удома залишився батько та маленька сестричка, чим займаються старші діти у Києві, очевидно, годувальника не обходить.

      «Ви підхопити якусь хворобу не боїтеся?» — запитую у малолітніх «жриць». «Ти що?!» — обурюються ті й вивалюють повні кишені презервативів. За словами дівчат, заробити на Окружнiй можна непогано. «Я себе жалію, — говорить Тетяна, — за одну ніч — не більше 4 клієнтів, їздимо тільки в сауни, на квартири боюся. За один вечір заробляю по-різному, в середньому гривень 500». Дівчата утрьох знімають добові квартири — за 100 гривень, усі інші гроші витрачають на косметику, їжу, одяг. «Ходимо в кінотеатри, нічні клуби, розважаємося», — розповідає Тетяна. На книжки чи навчання у дівчат, звісно, не вистачає часу і натхнення. «Я вже й не знаю, ким хочу бути, — розмірковує Тетяна, — мене нічого не цікавить».

      Судячи з усього, дівчата не надто переймаються своїм соціальним статусом. Як правило, майже всі вони з неблагополучних сімей. І коли на 15-річних дівчаток «звалюються» досить пристойні гроші (ще й зароблені самотужки), з'являється очевидне відчуття власної значущості, яке вони і демонструють. От тільки про майбутнє говорити не надто хочуть, не знають, чим би хотіли займатися після «цього».

      Правоохоронці кажуть, що небагато дівчат «сходить» із конвеєра — вибратися з цього багна не так вже й легко. Хоча є випадки і з «хепі-ендом»: одна колишня повія, згадують міліціонери, заробила на Окружнiй грошей на столичну квартиру, знайшла пристойну роботу. Більше історій зі щасливим закінченням ніхто не згадав...

Вчителько моя, і ти тут підробляєш?

      Майже всі дівчата в цьому відділку вже не вперше, тому й поводяться спокійно — знають, що за це нічого їм не буде. Перевірити, чи «гостя» вже була в міліції, допомагає комп'ютер. «Дані про кожну «відвідувачку» ми заносимо до інформаційної бази, — розповідає начальник відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління МВС України у Києві Віктор Хоменко. — Згідно із законодавством, кримінальна відповідальність за проституцію настає лише в тому разі, коли затримані дівчата потрапляють до нас тричі. Усі складені нами протоколи розглядають адміністративні комісії за місцем проживання. І лише за їх присутності. Робота громіздка, і весь обсяг інформації на папері не опрацюєш — ось і довелося комп'ютеризувати цей напрям роботи». За допомогою цифрової камери дівчат фотографують, вводять прізвище — і отримують необхідні дані. Однак правоохоронці визнають, що їхня діяльність, швидше, — профілактичний захід (інакше б, мовляв, знаєте, скільки б їх на Окружнiй розвелося?). Єдине, чим можна налякати дівчат, — це повідомлення за місцем проживання. Як правило, усі повії родом із невеличких сіл, у які рано чи пізно повертаються, — дурна слава їм ні до чого.

      На Окружнiй працюють жінки різного віку й рівня освіти. Знаменитою «старожилкою» є тут баба Маня (яку, до речі, ми того вечора затримали). Жінці 48 років, кажуть, 30 з них вона працює повією. Огрядна тітонька з коротко стриженим волоссям і «хімією». Баба Маня ж заробляє по-іншому. Причому свою «справу» знає добре, куди тим молодим братися! Недарма про неї на Окружнiй легенди ходять.

      За словами Віктора Хоменка, 80 відсотків повій на момент затримання перебувають у стані алкогольного сп'яніння чи під дією наркотичних засобів, часто вони чинять опір, втікають. Серед них дуже мало людей з вищою освітою. Але іноді зустрічаються й такі жінки. Так, приміром, нещодавно оперативники затримали двох педагогів із райцентру Житомирської області. Одна з них — учитель англійської, інша — української мови. А два тижні тому до відділку потрапила жінка з посвідченням працівника районної газети.

      Як правило, проституція — робота сезонна. Найбільше дівчат — у літній період. Зумовлено це не тільки теплими ночами, а й періодом вступних іспитів. За рахунок тих нещасних абітурієнток, яким не вдалося стати студентками, поповнюється щороку Окружна новими силами — їхати зі столиці нікому не хочеться.

 

БУКВА ЗАКОНУ

      «Систематичне  заняття  проституцією карається штрафом від 50 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до 120 годин. Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій  групі, яка  забезпечує  діяльність із надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків, карається позбавленням волі від п'яти до семи років».

Кримінальний кодекс України, стаття 303.

 

Довідка «УМ»

      За деякими даними, у Києві поставлено на облік приблизно 4 тисячі осіб, які займаються проституцією. 115 із них торік були притягнуті до адміністративної відповідальності, а четверо — до кримінальної. Три кримінальні справи порушені проти сутенерів. За створення або утримання притонів, а також звідництво під слідством опинилися понад 30 осіб. Цього року на розгляд адмінкомісією направлено 15 протоколів і порушено три кримінальні справи.

 

ДО РЕЧІ

      За даними правоохоронців, майже 70 відсотків усіх повій мають венеричні хвороби. Працюють дівчата «у дві зміни» — з 22-ї години до 1-2-ї години ночі та з 2-ї години до 6-ї ранку. Спеціальна група правоохоронців пантрує їх кожну ніч. Оперативники вже знають, «хто чим дихає», нерідко й самі повії впізнають своїх «кривдників».

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>