«СОНМО» як видих емоцій

27.04.2010
«СОНМО» як видих емоцій

Обкладинка альбому «Сонмо».

Останній альбом Сестер Тельнюк «Сонмо» є водночас несподіваним і прогнозованим. Це сучасний, актуальний саунд та відображення програмного мислення, коли альбом є не просто набором нових треків, а передусім він — тематично цілісний твір, і саме це споріднює нову роботу з попереднім диском «Жовта кульбаба» та всіма іншими за останнє двадцятиліття. Надзвичайно важливим є органіка почуттів, образів та ідей сестер Тельнюк, адже вони створюють вичерпно–довершені емоційно–інтелектуальні артефакти. Артистів із подібним системним мисленням на нашій сцені майже не видно, тому їхні роботи мають особливе значення у системі культурних координат нації, яку, на превеликий жаль, вітчизняний медіапростір щоденно гвалтує дешевою попсою. Особливий сенс подібні роботи мають для розуміння розвитку сучасної музичної культури безвідносно до ганебних реалій так званого шоу–бізнесу.

Галина Тельнюк: «Сонмо» — це видих емоцій, які ми давно хотіли озвучити. Власне «Сонмо» — це перехід від сну до дійсності, це стан людини, коли вона максимально беззахисна. У цьому стані ти ніби ведеш переговори з іншими світами, коли твоя «сорочка сну» може опинитися будь–де. Це також означає перехідний стан між життям і смертю. Першу композицію «Втеча» я назвала б сплавом ніжності й напруженого драматизму. Ця річ пов’язана з моїм поверненням додому з–за океану. «Татку, мій рідний»— це наша сповідь, я б сказала — притуляння до найрідніших людей. А от власне композиція «Сонмо»— своєрідна емоційна медитація, яка передає перехідний стан свідомості. «Пам’ятай мене» — емоційний код для передачі нашого уявлення про страшну трагедію — про Голодомор. Відбором поетичного матеріалу займалася Леся, зі смаком у неї все в порядку. Альбом «Сонмо» звернений до людей, які хочуть змінити себе і людей навколо, і ми, здається, вклали у нього не лише наш життєвий досвід, а й наших предків.

Леся Тельнюк: «Для мене «Сонмо» — дуже сучасний альбом, який зроблено в контексті саме нашого часу. З нами працювали одні з найкращих українських музикантів, наші давні друзі і партнери — гітарист Роман Суржа, басист Олег Путятін, барабанщик Микола Томасишин, клавішник Іван Небесний та я — на бандурі. Загалом робота тривала два з половиною роки. Записом опікувався також наш давній приятель — звукорежисер студії Комора» Костянтин Костенко, а от зведенням і мастерінгом — також наші добрі знайомі Джеф Аллен і Джон Мун із відомої лондонської Sensible studios.

Назар Стригун, директор проекту: «Сонмо» — останній диск і дуже важлива для нас програма. І як кожна нова дитина в сім’ї — найулюбленіша. Хоча ми не забуваємо про переваги тих робіт, що були раніше, а це — «Жовта кульбаба», Rehearsal, «Тиша і грім», «У.Б.Н.», «Жар–птиці», «Мить», «Галя і Леся». Диск є, але сценічна версія «Сонмо» потребує ще вкладень — фінансових, фізичних, духовних. Десь ближче до осені плануємо зйомки спеціального відео, яке ілюструватиме ідеї, образи і символи нової програми. У нашому активі вже є повноцінний 64–хвилинний музичний фільм Rehearsal, який ми розіслали по багатьох українських телеканалах, але віз, як кажуть, і нині там. Якби то була якась гламурна полуничка, реакція була б, напевно, миттєва. Фільм транслювала тернопільська телекомпанія, і ми отримали багато схвальних відгуків. Я помітив — чим далі від столиці, люди, зокрема телевізійники, набагато чесніші і чистіші.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>