Двомовна Канада: історія про дві самотності

10.04.2010
Двомовна Канада: історія про дві самотності

Канадці — нація гостинна і демократична, але не єдина.

Дехто з іноземців уявляє собі Канаду приблизно так: «від Галіфакса до Ванкувера живе єдиний народ — «канадці». Ці «канадці» — народ «двомовний», вони розмовляють англійською та французькою, і мовна ситуація всіх задовольняє. Країна мирна, тиха, багата й демократична». Чим не зразок для України, додає дехто.

Частка правди тут є: Канада справді велика, мирна й демократична. У неї є чому повчитися. Але аж ніяк не вирішенню мовних питань.

Річ у тому, що «двомовний канадський народ» — це міф. По–перше, канадці не є двомовними: люди тут говорять або англійською, або французькою. Тільки 17% населення знає обидві мови. Але «знає» — не значить «вживає». За переписом населення 2006 року, тільки 109 415 канадців вважають рідними обидві офіційні мови. Це менш ніж піввідсотка. Приблизно стільки ж вживають обидві мови вдома. Трохи замало для двомовної країни.

По–друге, в Канаді живе не один, а щонайменше два народи. Англо– і франкоканадці — різні не тільки за мовою, а й за походженням, культурою, менталітетом. У них не більше спільного, ніж, скажімо, між поляками та німцями. Чому ж вони опинилися в одній країні? Чому не змішалися?

 

Народження Канади: як утворилися два народи

У XVII столітті схід сучасної Канади було оголошено французькою колонією. Пізніше до цих володінь додалися долини рік Міссісіпі та Міссурі, береги Великих Озер тощо. Всі ці землі називалися Новою Францією. Тепер мало хто пригадує, що місто Детройт — колишня французька фортеця Детруа, а Торонто побудовано на місці форту Руйє.

Проте Франція не спромоглася заселити ці території. Колоністи селилися тільки в долині річки Святого Лаврентія (таких називали «канадці») або на березі Атлантичного океану («акадійці»). Сучасна Нова Шотландія називалася Акаді. Клімат був суворий, а зв’язок із Францією — поганий. Ще за часів Нової Франції канадці та акадійці виробили свій власний менталітет.

У XVIII столітті Англія потроху відвойовує французькі колонії. Спочатку — Ньюфаундленд і Акаді, а у 1759—1760–му — решту Нової Франції.

Акадійців було депортовано. Їм дозволили повернутися лише років за двадцять. На той час їхні землі вже були зайняті британськими колоністами, а країну перейменували в Нову Шотландію (Скотію). Більшість репатріантів оселилася в Новому Брансвіку, де вони становлять приблизно третину населення. У Новій Шотландії та на острові Принца Едуарда акадійців дуже мало, і вони, переважно, асимільовані.

По–іншому склалася доля канадців. Їх не тільки не чіпали, а й дозволили вживати французьку та навіть застосовувати французьке право й землеустрій. Їх теж намагалися асимілювати, але різких кроків не робили: почалася американська революція, і влада боялася, щоб франкоканадці не приєдналися до повсталих сусідів.

Після перемоги «американських сепаратистів» до Канади перебралися тисячі лоялістів. Вони не хотіли інтегруватися до франкоканадської спільноти, але й асимілювати її не могли. Тому селилися переважно на півдні сучасної провінції Онтаріо. Так і народилися дві канадські нації: квебекська та «англійська».

«Я чекав, що знайду протистояння уряду й народу, — писав лорд Дархем про Канаду в 1839 році. — Я знайшов дві нації, що борються між собою в лонi єдиної держави. Я знайшов не боротьбу принципів, а боротьбу народів».

Лорд вважав, що у квебекців залишилося мало спільного з Францією. Він не мав до них жодних симпатій і називав «народом без історії та культури», який треба якнайшвидше асимілювати для їхнього ж блага.

Відтоді минуло більше 180 років. Квебекський народ не тільки зберігся, а й сформував національну культуру — літературу, фольклор, кінематограф. Це — цілком окрема національність. Називати квебекців «канадськими французами» можуть лише ті, хто недостатньо знайомий або з Квебеком, або із французами. У 2006 навіть федеральний парламент Канади визнав квебекців нацією.

Французька й англійська

За британського панування англійська стала мовою торгівлі, менеджменту і технічної документації. Приблизно як російська в колишньому СРСР. Французьку відтісняли на другий план — про двомовність не йшлося. Якщо у Квебеку діяли французькі школи і навіть франкомовний Університет Лаваль, в інших провінціях право на франкомовну освіту обмежувалося. Квебекцям, котрі переселялися на захід, важко було зберегти рідну мову. Про франкомовне обслуговування не йшлося. Ті ж франкоканадці, кому вдавалося зберегти французьку поза Квебеком, швидко опинялися в меншості.

У 1869—1870 роках франкомовні метиси Манітоби утворили власний уряд і попросили прийняти нову провінцію до складу молодої Канадської конфедерації. Федеральний уряд ніби погодився, але водночас відправив до Манітоби війська. Метисів було усунуто від влади. Англомовне населення, яке на початку складало лише п’ять відсотків, швидко виросло за рахунок імміграції, і франкомовні перетворилися на меншину. У 1890–му вживання французької було заборонено в парламенті Манітоби і в судових установах, на французькі школи наклали обмеження. Навіть у Квебеку франкомовні займали другорядні позиції.

«Після війни ми приїхали з Франції, — пригадує Людмила Іванова, дружина священика російської православної церкви. — Я ще погано знала англійську... У магазині почула, що продавщиці говорять французькою між собою. Я до них французькою, а вони відповідають англійською. Прошу відповідати французькою. Вони кличуть менеджера, і він їм це дозволяє. Виявляється, їм забороняли говорити французькою з клієнтами».

У найкращих магазинах, ресторанах та готелях Квебеку обслуговування велося тільки англійською. Французької більшість продавців не знала і знати не хотіла. Більшість офісних робіт було зарезервовано для англомовних.

«У конторі, де працював мій тато, був лише один франкомовний. Він працював охоронцем», — пригадує Едвард Ковальський, син польського іммігранта. Це — типова картина у Квебеку 1950—1970–х років. Сам Едвард, до речі, французької не знає. Як більшість іммігрантських дітей, він ходив до англійської школи. Хто ж хоче, щоб дитина була «другим сортом»?

У книзі «Чи були б ми вільніші після [перемоги] «так» [на референдумі щодо незалежності Квебеку]?» колишній сувереніст Маріо Полез пригадує Монреаль 1960–х років: «Сотні молодих менеджерів у піджаках і краватках виходили з вокзалу Віндзор по дорозі до офісів у центрі міста. Всі без винятку говорили англійською. Безумовно, керівні посади — принаймні у промисловості — контролювалися англомовними. Робітники ж масово розмовляли французькою».

Хоча абсолютну більшість населення провінції складали франкомовні, французька вважалася «мовою бідних».

«Двомовність» — учора й сьогодні

У 1960–ті роки у Квебеку поширився рух за незалежність. Щоб якось йому протидіяти, федеральний парламент Канади ухвалив закон про офіційні мови (1969). Відтоді англійська й французька отримали рівні права.

«Ми хочемо жити у країні, де франкоканадець може оселитися поміж англоканадців і англоканадець оселитися між франкоканадців, не відмовляючись від своєї культурної спадщини», — казав П’єр Трюдо, прем’єр–міністр країни. Як він собі це уявляв, важко сказати.

Трюдо не примушував громадян вчити «другу офіційну». Двомовними мали бути лише чиновники федерального уряду. Та й то не всі — тільки ті, що працювали у «двомовних» регіонах: Оттаві, Монреалі, Новому Брансвіку.

Оттава мала стати «двомовним містом». Але за 40 років після прийняття закону двомовні вивіски з’явилися тільки на федеральних установах. Винятків дуже мало. Добитися французького обслуговування в магазинах, ресторанах, таксі канадської столиці складно. Часто — неможливо.

Чимало федеральних чиновників таки вчить французьку — це допомагає у кар’єрі. Але наскільки добре більшість із них володіє мовою Мольєра і Вольтера?

Френк Бауер народився на заході Канади. Кілька років прожив у Монреалі — вчився в англомовному університеті. Французькою не володів. Почав її вчити лише в Оттаві, коли знайшов роботу у федеральній установі. Уряд оплатив йому мовні курси, після яких треба було скласти іспит. Інакше довелося б звільнитися.

Це — радше виняток: на багатьох «двомовних» посадах працюють люди, що володіють лише англійською. Начальство закриває на це очі. Трапляється, що франкомовні версії сайтів роблять за допомогою автоматичного перекладача, і це теж дуже схоже на ситуацію в Україні. Помилок на таких сайтах море, але кого це цікавить?

«Я не міг би знайти роботу в Монреалі, — каже двомовний держслужбовець Френк. — Там треба добре знати французьку». Тут він помиляється: десятки фірм у Монреалі — суто англомовні. Попри так званий «Закон 101».

У 1970–х роках квебекцям набридло бути людьми другого сорту у власній провінції. У 1974–му французьку у Квебеку оголосили єдиною державною. Але цього виявилося недостатньо. У 1977–му було прийнято Хартію французької мови, яку часто називають «Законом 101». Відтепер робочою мовою на великих і середніх підприємствах є французька. Кожна фірма, магазин, ресторан, агенція мають надавати послуги французькою (інші мови — за бажанням). Усі вивіски мають бути французькою (англійський текст можна додавати за бажанням, меншими літерами). Віддавати дітей до англомовних шкіл можуть лише ті, хто сам закінчив такі школи в Канаді. Більшість квебекців та іммігрантів може віддавати дітей тільки до французьких шкіл.

При цьому у провінції діють три англомовні університети та десятки англомовних коледжів. Вступити туди може хто завгодно. Ціни і стипендії такі ж, як і для франкомовних установ.

«Закон 101» відразу ж назвали «расистським». Коли у відповідь на французьке звернення у Монреалі казали «Speak white!» («Говори зрозуміло!»), це здавалося нормальним. Коли ж французьку взялися захищати — це багатьом здалося «злочином».

Чимало великих компаній перенесли свої офіси з Монреаля до суто англомовного Торонто. Це було простіше, ніж вчити другу офіційну мову «двомовної країни». До ухвалення Хартії Монреаль був економічною столицею Канади. Із 1977 року цю роль відіграє Торонто. Не в останню чергу — завдяки монреальським «біженцям». Натомість квебекці зберегли рідну мову.

Нині Монреаль — місто переважно франкомовне. Навіть в англомовних кварталах більш–менш розуміють французьку. І все ж таки. «Я часто ходжу до ресторанів у центрі міста, — свідчить Рішар Мартіно, журналіст газети «Журналь де Монреаль». — І я вам скажу, що французького обслуговування бракує регулярно. Коли я прошу офіціантів звертатися до мене французькою, на мене дивляться як на фанатичного націоналіста».

Вигадки? Перебільшення?

30–річна Анні живе в місті Квебек. Англійською не володіє. Час від часу їздить із друзями до Монреаля. Кілька разів опинялася в ресторанах, де офіціанти не розуміли французької.

Проживши кілька років у Монреалі, я й сам не раз стикався з тим, що продавці не розуміли французької. «Ну то й що? — відповідають деякі англомовні. — Завжди можна порозумітися за допомогою жестів!»

Чимало компаній відверто ігнорує Хартію: робоча мова й надалі англійська.

Попри це, Хартія багато змінила у житті Квебека. Вже той факт, що в центрі міста розуміють мову Мольєра, — велика перемога. Діти іммігрантів ідуть до франкомовних шкіл. Для багатьох із них французька стає майже рідною.

Як було раніше, пригадує пані Олена з української громади. Батьки привезли її до Квебека наприкінці сорокових. У 1950–х вона пішла до школи. «У нашому районі був інтернаціонал — українці, італійці, поляки, німці, інші... Французів було дуже мало, тому французької я не знала. Щось там учили в школі, але я вже забула». Те, що французькою розмовляли 83% мешканців провінції, нікого не цікавило. Кому потрібна «зайва» мова?

Життя у двох міфах

Англо– і франкоканадці дуже мало знають одні про одних. Вони живуть у паралельних реальностях. 2 solitudes — «Дві самотності» — кажуть про культурну ситуацію в Канаді. Англоканадці практично не знають про квебекські фільми (хоча деякі стрічки — світового рівня), про квебекську музику та літературу.

У гумористичній книзі «Як бути канадцем» брати Уїлл та Ієн Фергюсони влучно жартують про багато аспектів канадського життя. Коли ж ідеться про Квебек — залишається мішане враження... Автори, наприклад, добре описують квебекський діалект французької, знайомі з політичною історією провінції. Але не покепкували з приводу жодного франкомовного університету — тільки щодо англомовного «універу» Макгілла в Монреалі. Жартуючи про літературу, обмежуються англоканадською прозою. Квебекської культури вони просто не знають.

Квебекці теж мало обізнані з англоканадською.

Незнання створює взаємні міфи. «Я люблю, коли «Глоуб анд мейл» (найсерйозніша англомовна газета Канади) пише про Квебек. Я тоді відпочиваю, — пише у своєму блозі Патрік Лягасе, журналіст монреальської газети «Ля пресс». — Таке враження, ніби вони говорять про планету Марс».

Лягасе наводить приклади: цього року «Глоуб енд мейл» писала, ніби французька версія гімну «О Canada» — «сексистська». Виявилося, що автор — який, очевидно, не дружить із французькою мовою, — переклав слово «aїeux» («предки») як forefathers («праотці»). Переклав і обурився: чому тільки «праотці»? А де ж «праматері»? Проте слово «aїeux» означає всіх предків, незалежно від статі.

Цей приклад добре ілюструє канадську «двомовність». І таких випадків безліч.

Марі Макандрю з Монреальського університету вважає, що дві спільноти перебувають у полоні взаємних стереотипів: англомовні сприймають квебекців як расистів і ретроградів; квебекці вважають, що англоканадський мультикультуралізм довів до того, що країна поділена на етнічні гето, мешканці яких тримаються винятково поміж «своїми».

Щодо двомовності — це вимушений компроміс. Для квебекців це «краще, ніж нічого». Для англоканадців — спосіб зберегти країну.

Це не значить, що білінгвізм канадцям подобається. Квебекці справедливо вважають його декоративним: поза Квебеком вони все одно почуваються іноземцями і мають переходити на англійську. Натомість чимало англоканадців щиро не розуміють, чому для кар’єри у федеральних установах їм слід вивчати ще якусь мову, окрім рідної, і навіщо витрачати гроші на франкомовний переклад законів, постанов, веб–сайтів.

Навіть в обмежено–косметичній формі білінгвізм допомагає мешканцям франкомовних анклавів поза Квебеком: він уповільнює асиміляцію акадійців, франкоонтарійців та франкоманітобців. Уповільнює, але не зупиняє. Поза Квебеком франкомовні складають дедалі менший відсоток населення: щороку Канада приймає 200—300 тисяч іммігрантів, більшість із яких вчать тільки англійську. Новоприбулі взагалі не розуміють, навіщо франкомовним такі «привілеї».

Євген ЛАКІНСЬКИЙ
Квебек (спеціально для «УМ»)

 

ПОРІВНЯННЯ
Чому Канада — не Україна?

Є певна спокуса прирівняти Західну Україну до Квебеку, а Східну Україну — до англомовної Канади. Прихильники таких паралелей є й на сході, і на заході. Проте українська ситуація значно складніша.

Найсуттєвіші розбіжності між Канадою і Україною

1) В Україні більшість населення — етнічні українці, це їхня країна. Частина з них русифікована, інша — ні. І ті, й інші формують один народ. Якщо зазирнути до біографії більшості російськомовних, виявиться, що їхні діди (а часто й батьки) говорили українською.

У Канаді ж ідеться про два паралельні народи. Квебекці не були предками англоканадців чи навпаки.

2) На українському сході селяни переважно зберегли українську. Російська домінує лише в містах.

В Онтаріо ж, Манітобі, Саскачевані, Альберті, Британській Колумбії англомовні майже всі — хоч у містах, хоч по селах. Де–не–де є франкомовні анклави, але їх мало.

3) В Україні ще не вмерла надія на відродження й утвердження української мовної переваги. Для багатьох східняків українська — мова предків, а українізація — свого роду «повернення до витоків».

У квебекців немає ані мети, ані бажання, ані можливості перевести решту Канади на французьку. Максимум їхніх надій — що більшість співвітчизників зможе зв’язати їхньою мовою хоч кілька слів.

Для більшості англоканадців (і їхніх пращурів) французька мова апріорі чужа. Її можуть вивчити з практичних чи естетичних міркувань, але перейти на неї — ніколи.

 

Інший спосіб паралелей

Дехто, навпаки, порівнює французьку в Канаді — з російською в нас, а англійську — з українською. Таке порівняння свідчить про певну наївність. Адже:

1) Англійська мова домінує в усій Північній Америці, а французька — лише у Квебеку. Сфера ж ужитку української зовсім не така широка.

2) За умов «двомовності» франкомовні або асимілюються, або дедалі більше маргіналізуються. Точнісінько як носії української — русифікуються.

3) Англійській мові, як і російській, не загрожує не тільки білінгвізм, а й офіційна одномовність: за 33 роки після прийняття Хартії французької мови в Монреалі можна почути англійську. Там є англомовні кінотеатри, англомовні газети, англомовні школи, коледжі, університети. І всі ми знаємо, що за 18 років незалежності українська нібито «одномовність» теж не погубила російську.

Україна нагадувала б Канаду, якби 20% населення розмовляли винятково кримськотатарською і складали б 80% населення Криму та, скажімо, третину населення Херсонської області. А решта населення послуговувалася б винятково українською. Тоді й можна було б говорити про канадський досвід... Який, утім, аж ніяк не можна вважати взірцевим.

 

РОЗПОДІЛ

Майже 40% франкомовних канадців володіють англійською. При цьому лише кожен десятий англомовний володіє французькою.

55% «двомовних» живе в одномовному Квебеку.

У 2000 році приблизно половина канадців поза Квебеком вважала, що для двомовності зроблено «забагато». У Квебеку так думало лише 22% опитаних.

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>