Дотепний графік

Навряд чи цей факт можна сприймати комічно: 1 квітня в Будинку архітектора відкрилася перша на Батьківщині персональна виставка славетного українського карикатуриста, якого у світі поважає вся «карикатурна спільнота», — Володимира Казаневського. Він є лауреатом близько 300 премій на конкурсах карикатур у 43 країнах світу. Уперше в Києві шанувальники «намальованих анекдотів» зможуть побачити 80 найкращих робіт автора, більшість із яких відзначено нагородами, включаючи Гран–прі.

— Пане Володимире, скажіть авторитетно як людина, яка перемогла на трьох сотнях міжнародних конкурсів карикатури, чи існує сьогодні у світі таке поняття, як «національна карикатура»?

— Насправді, я вважаю, що ні. Є просто вдала, дотепна та смішна карикатура або несмішна. Приміром, один і той самий мій малюнок переміг на конкурсі в Японії, потім — в Італії, а потім — у США. Якби гумор мав національну специфіку, то його в одній країні зрозуміли б, а в іншій — навряд чи, хіба ні? Я впевнений, що почуття гумору — це своєрідне «есперанто», універсальний код спілкування для всіх націй. Так само існують універсальні, непорушні закони сміху, єдині для всього люд­ства. Тож коли Бог мав намір змішати всі мови та зробити так, щоб один народ перестав розуміти інший, він не врахував цього!

Як і чому виникає сміх, проаналізував ще Зигмунд Фройд у дуже нудній роботі. Узагалі сміх поділяють на дві категорії: сміх тіла та сміх розуму. Якщо в суспільстві, такому, як наше, карикатуристи апелюють до сміху розуму, то в розвинутих країнах, де проблем небагато, переважає сміх тіла. У розвинутих країнах градус гумору зовсім інший. Приміром, у Німеччині у хіт–параді смішного лідером є... дупа. А в нас, змучених проблемами, квітне карикатура філософська, яка викликає сміх розуму як захисну реакцію на зло.

— Здавалося б, чи є щось більш невимушене та спонтанне, ніж людський сміх?!

— Та ні — сміх досконально вивчений та проаналізований. Над цим працює одна дуже серйозна інституція — Міжнародна організація з вивчення гумору,— наукова та дуже поважна, яку заснували в США на початку 80–х років минулого століття. Щороку ця організація проводить Міжнародні конференції, на які з’їжджаються 200 надсерйозних професорів з усього світу. Я, до речі, також регулярно виступаю з доповідями на цих конференціях (цього року форум має пройти в Гонконгу). А 6 квітня подібне наукове зібрання планують провести в Одесі, для нього я також підготував доповідь «Карикатура і філософія екзистенціализму». Смішного, як бачите, мало. Дуже цікаві та ґрунтовні медичні доповіді. Приміром, про те, як сміх змінює біохімію крові, як використовувати сміх у медичних цілях. В Італії, приміром, існує група «клоунів спеціального призначення», яка виступає у шпиталях та відділеннях невиліковних хворих — сміх працює, це доведено наукою!

— Справді серйозний підхід...

— Так, це все закономірно. Почуття гумору — це загальнолюдське поняття, таке як спрага, голод, сором. Здатність сміятися — рефлекторна, а те, над чим саме ми сміємося, вже закладено генетично. Закони сприйняття смішного не проігноруєш. І якщо ти хочеш викликати сміх, то повинен працювати за законами жанру. Але я розумію, що маю вийти за грань, придумати нові образи та нові прийоми створення комічного ефекту.

Оксана ШЕВЧЕНКО