Список Табачника

20.03.2010
Список Табачника

Юрій Савчук вважає, що каталог допоможе музейникам та колекціонерам ідентифікувати крадене. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Крадіжок стає більше, каталог пухкішає

«Подібний каталог уже видавали в Україні у 1998 році. На жаль, теперішній пухкіший: у першому було 23 музеї, у другому — 55 установ», — констатує сумну статистику голова Державної служби контролю за переміщеннями культурних цінностей через державний кордон України Юрій Савчук. У четвер очолюване ним відомство, що є структурним підрозділом Мінкульту, презентувало щойновиданий «Каталог культурних цінностей, викрадених з державних музеїв, заповідників, установ та приватних колекцій у 1999—2009 роках». Це паперова версія більш деталізованого електронного каталогу, що веде Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей разом із МВС та Інтерполом. Вихід видання спонсорувала Гільдія антикварів України, почесний президент якої — Дмитро Табачник. Юрій Савчук особисто подякував одіозному міністру, хоча його на презентації не було. Ситуація виглядала курйозною, зважаючи на публічні звинувачення Бориса Колесникова й причетність Табачника до скандалу з листами Грушевського й виставкою копій картин Яблонської.

Ціна даного проекту — аж 50 тисяч гривень. Каталог налічує понад тисячу позицій — це архівні документи, фотографії, зброя, музичні інструменти, декоративно–ужиткові предмети, монети, картини, ікони, медалі. Загальну вартість краденого годі підрахувати. Лише одна картина Мікеланджело Караваджо «Взяття Хрис­та під варту», яку викрали з одеського музею у липні 2008 року, тягне на 100 млн. грн. У каталозі є й інші резонансні крадіжки — полотна Миколи Глущенка й Тетяни Яблонської, винесені з Кмитівського музею образотворчого мистецтва. Юрій Савчук каже, що кількість крадіжок зросла за рахунок невеличких музеїв у містечках, районних центрах і селищах, які погано охороняють. І як можна зробити висновок — не охоронятимуться. Варто лише порівняти статистику: згідно з каталогом, у 2000 році з Кмитівського музею зникла одна картина Яблонської, а у 2009–му — вже чотири. Причини цього, за словами Савченка, «ганебного явища» обговорювалися не раз, але віз і нині там.

Радіоактивні щеплення як засіб проти злодюг

Микола Яковина, заступник міністра культури, зауважує, що в країні банально не працює закон. Тому часто музейні цінності потрапляють у приватні колекції, туди ж перекочовують знахідки чорних археологів: «На жаль, це трапляється. Не можу вдаватися до переліку цих імен (колекціонерів. — Ред.). Це прикрий випадок, що свідчить про недбалість певних працівників музеїв, котрі вчасно могли не задокументувати зникнення, а також про те, що люди, котрі забезпечували обіг цієї цінності після зникнення, не зовсім легітимно здійснювали набуття прав власності. Але це регулюється відповідно до законодавства. І очевидно те, що належало музейному фонду, має бути повернуто».

Пан Яковина також розповів, що в Україні наразі працює спеціальна програма з маркування музейних цінностей радіоактивними ізотопами: це спільний проект МАГАТЕ, Національної академії наук України і Національного науково–дослідного реставраційного центру України. «Це — невелике джерело випромінювання, що дасть можливість ідентифікувати предмет і запобігати його переміщенню через пункти пропуску».

Цікаво, що у каталозі немає згадки про скандальні крадіжки із Центрального державного історичного архіву України у Львові, де на початку 2000–х років зникли листи Пантелеймона Куліша, рукопис «Роксолани» Осипа Назарука, світлини Українських січових стрільців і ті ж листи Грушевського. Натомість у розділі «Архівні документи» каталогу є інформація про викрадення таких важливих паперів, як орденські книжки та свідоцтво про закінчення курсів столяра. У цій ситуації Юрій Савчук киває на Державний комітет архівів України: мовляв, це їхня парафія, а ми збирали інформацію з обласних управлінь культури. А відомий колекціонер Ігор Паламарчук, голова Гільдії антикварів, із поважним виглядом взагалі заявив: «Я вважаю, що світлини й архівні документи нічого не варті у нашій країні взагалі». Хоча, за нашою інформацією, ще кілька років тому такі документи цінувалися на ринку, а за викрадені зі Львова документи митрополита Шептицького (близько тисячі), які у 2004 році виявили правоохоронці, київські колекціонери хотіли отримати в Парижі 200 тисяч євро.

На думку Миколи Яковини, за кордоном випливає небагато українських раритетів. А щоб вони швидше поверталися додому, Юрій Савчук вирішив поставити на обкладинку каталогу викрадених цінностей зниклого Караваджо. У попередньому каталозі на обкладинці була ікона XVI ст. «В’їзд у Єрусалим» з Національного музею у Львові, яку згодом знайшли. Такою нехитрою маніпуляцією хочуть повернути і Караваджо.