Перекладено — неперекладність?

З неперекладністю — в житейському сенсі — ми зустрічаємося, тільки–но довідуємося, що у світі є більше однієї мови. Для двомовних українців перший досвід неперекладності переживається при ще несвідомому зіставлені української й російської. Виходить, у цих нібито й близьких мовах трапляються дуже суттєві незбіги. Є слова, які не можна перекласти, можна лише багатослівно пояснити те, для чого в іншій мові є одне слово. Ми чуємо, як російськомовні громадяни України несвідомо вплітають у своє мовлення українські прислів’я — і не тому, що не знають російських, а тому що українські передають якісь інші значення. І чуємо, як абсолютно україномовні інтелектуали, буває, вживають російські звороти з тієї самої причини: коли потрібно передати сенс, а його складовою є мова, якою його висловлюють.

Gogo і еон не перекладаються

Знання як мінімум двох мов робить арсенал виражальних засобів багатшим, ніж знання лише однієї. Знання кількох іноземних мов полегшує життя, робить носія більш конкурентним на ринку праці, обіцяє кращі доходи, кращу кар’єру — це аксіома, якої не треба доводити. Але не про практичний, прагматичний вимір зараз ідеться. І навіть не про те, що, знаючи іноземні мови, можеш читати неперекладені джерела. Зараз ми говоримо про те, що той, хто знає кілька мов, мимоволі постійно зустрічається з ефектом неперекладності, зіставляючи поняття іноземної мови й рідної. То й починає краще розуміти рідну мову, мимоволі краще розуміючи саме життя.

Але поліглотів у світі не так і багато, а ті, хто знають іноземні мови, не завжди знають їх в усій повноті. Та все одно, помічена розбіжність близьких смислів у рідній та іноземній мовах є джерелом вічних питань. Бо ж ті незбіги здебільшого виявляються саме для глибоких узагальнених понять. Можна навіть твердити: чим глибшим є те чи інше поняття, тим воно неперекладніше.

Ми заговорили про неперекладність у зв’язку з тим, що кілька років тому, точніше, в 2005 році, у Франції здійснено амбітний проект: було завершено роботу над «Словником європейських філософій», другою назвою якого є «Лексикон неперекладних понять». Цю енциклопедію побудовано саме як зібрання випадків неперекладності, яка весь час має місце при спробі підшукати відповідники слів однієї мови засобами іншої мови. І саме аналізуючи ці незбіги, краще розумієш самі поняття. Бо ж ідеться про такі наріжні поняття буття, як саме Буття, Логос, Соборність, Пам’ять, Час, Задоволення, Безум... Керівником проекту є французька інтелектуалка Барбара Касен, фахівець із грецької філософії та давньогрецької мови. Звичайно ж, лексиконові притаманний деякий «грекоцентризм», але це й не дивно: грецька була першою мовою, якою Європа філософствувала. Також у Лексиконі задіяні поняття, озвучені не лише такими центральними мовами, як французька, англійська, німецька, латина, а й нібито менш помітними на культурній карті Європи мовами, як фінська, баскська, українська, каталонська тощо.

Отже, в 2005 році Барбара Касен презентувала в Києві свій словник, і я писала про ту подію. Писала про те, що курс на опанування якомога більшим числом мов, курс на збереження усіх існуючих європейських мов є настановою культурної Європи. Бо ж яке майбутнє Європи? Невже повсюдний глобіш? Нагадаю, глобіш — це не глобальна англійська мова. Це спрощений граматично варіант англійської, який нараховує порядку 1500 слів. Глобі звучить у ресторанах і крамницях Європи, але цим сурогатом не можна писати книжки. Також я писала про наміри перекласти «Лексикон неперекладних понять» — а вірніше, створити українську версію цієї фундаментальної колективної праці. До перекладу залучалися і досвідчені перекладачі, і студенти. А щойно видавництво «Дух і Літера» вже видало українську версію «Лексикону неперекладних понять». Це не переклад, це нова сутність французької праці, бо ж праця над неперекладністю завжди сприяє народженню нових сутностей. Керівником проекту була та сама Барбара Касен, керівник української версії — Костянтин Сігов.

Охарактеризувати «Лексикон неперекладних понять» неможливо, цю книгу можна тільки покласти на свій письмовий стіл і весь час знаходити в ній нові шляхи для подорожей у глибину буття. Проілюструю цю тезу двома прикладами. У мові басків є слово gogo, яке означає дух — у філософському, в теологічному сенсі. Але це не зовсім той дух у сенсі християнської Трійці, хоча слово «гого», буває, вживається й так. Це дух притаманний людині, а не всесвітній дух, який є десь поза людиною. Це здатність душі психологічно переживати щось, а не сама душа. Баскський «гого» — це процес, а не сутність. Такого нема в жодній європейській мові.

Ще один приклад. Протиставлення грецьких «еон» — хронос, чого знов–таки, немає в жодній європейській мові. На тему цієї опозиції можна багато говорити й багато філософствувати, але, якщо коротко, хронос — то космічний циклічний час без початку й кінця, а «еон» — це лінійний земний час, який має початок і кінець. Кожне неперекладне поняття розкривається дуже глибоко, проте доступно, і адресовано аж ніяк не винятково фаховим філософам.

Не засмічення, а збагачення

Робота над «Лексиконом неперекладних понять» завжди буде незавершеною, бо кожна людина має свій досвід неперекладності, який вважатиме важливим. У французькому інтернеті є відкрита енциклопедія неперекладностей, до якої будь–хто може додавати нові одиниці — з будь–якої мови. Це спрощений, житейський рівень, із якого ми почали, на якому ми зустрічаємося з неперекладністю постійно і не завжди усвідомлюємо це. Ми не знаємо латини, проте цитуємо латинські прислів’я — бодай два знає кожен. Ми вживаємо іноземні ідіоми типу «анфан терібль», бо в жодній мові немає точного відповідника цій французькій ідіомі. І це збагачує нашу мову. Це не полова чужинських слів, коли вимовляється яка–небудь стагнація, яку краще замінить застій, це і не російсько–український суржик як мішанина спотворених слів. Я маю на увазі вживання іноземних слів, коли у рідній мові немає аналогій, і не тому, що рідна мова бідна. А тому що жодна мова світу не виявляє тієї повноти, яку має лише сукупність мов. При нормальному включенні нашої мови в обіг європейських мов, і наша мова може долучити свою неперекладність до цього зібрання. Це й намагається зафіксувати щойно виданий «Лексикон неперекладностей», який демонструє таке інтелектуальне багатство, яке одна людина активно засвоїти не здатна, проте неодмінно знайде там щось таке, що найбільше цікавить саме її. То ж, якщо бодай якась частка цієї фундаментальної книги буде засвоєна бодай українськими інтелектуалами, це ефективно сприятиме збагаченню і мовної, й інтелектуальної культури України.

До речі, в Росії, де перекладається дуже багато книжок із гуманітаристики, якими мимоволі послуговуються й українці, — «Лексикона неперекладностей» нема. Тож варто скористатися тим скарбом, який з’явився у нас. Філософ і релігієзнавець Юрій Чорноморець у фаховій рецензії про «Лексикон» відзначив, що ця книга не так змінить світогляд українців, як виконуватиме просвітницьку роль. Це теж немало, якщо врахувати, що здобуття нових знань завжди міняє людину.