Юрій Павленко: Не все змінюється так швидко, як нам хочеться

05.02.2010
Юрій Павленко: Не все змінюється так швидко, як нам хочеться

Минулий рік для українського спорту вийшов доволі вдалим. На міжнародних змаганнях найвищого рівня наші атлети завоювали 399 медалей, із них 248 — в олімпійських номерах програми. У 2008 році наші олімпійці здобули 209 нагород, у 2007–му — 198. У цій позитивній динаміці Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту вбачає правильність державної політики у сфері фізичної культури й спорту. До того ж, навіть попри фінансову кризу, торік не було зірвано жодних змагань і зборів.

Про ці досягнення молодий керівник спортивного відомства Юрій Павленко розповів в інтерв’ю «УМ». Він будує також амбітні плани на майбутнє, хоча після президентських виборів 34–річному політикові, який встиг уже двічі увійти у воду Мінмолодьспорту, певно, доведеться шукати іншу посаду. Тож у цьому інтерв’ю Павленко й підбиває своєрідний підсумок своєї роботи на Спортивній площі. Шкода, що пан Юрій у спілкуванні з «УМ» уник відповідей на деякі «конфліктні», проблемні питання, що хвилюють багатьох, зосередившись на «позитиві» роботи міністерства.

 

«Останніми роками вимоги збірників забезпечуються на 100 відсотків»

— Юрію Олексійовичу, які фінансові й організаційні проблеми в підготовці до Олімпійських ігор вирішує саме ваше відомство?

— Підготовку до Олімпіади у Ванкувері ми почали ще під час Ігор у Турині в 2006–му. Ще тоді ми визначили завдання й пріоритетні види спорту, на яких варто зосередити найбільшу увагу, а саме: біатлон, фігурне катання, фристайл, лижі й санний спорт. Упродовж цих чотирьох років усі кандидати до збірної — основний склад і найближчий резерв — були забезпечені всім необхідним.

Найскладнішим у підготовці виявився останній рік. Через фінансово–економічну кризу багато бюджетних проектів (не тільки спортивних) обмежили в фінансуванні. Зате Верховна Рада вперше в історії підтримала пропозицію нашого міністерства у створенні окремої програми підтримки зимових олімпійців — і всі 22 мільйони гривень у 2009 році ми отримали без затримок. Тому всі заплановані збори, національні й міжнародні змагання, де мали стартувати українці, фінансувалися на 100 відсотків. Так само у 2010 році ми маємо фінансування незалежно від того, прийнятий новий бюджет чи ні.

Крім того, експертна рада на чолі з Миколою Костенком і ректором Університету фізкультури й спорту Володимиром Платоновим забезпечувала аналітично–науковий супровід підготовки збірної. Під час епідемії грипу ми організували лікарське забезпечення. Гадаю, ми зробили все належне, аби спортсмени підійшли до Олімпіади в найкращій формі. Тож тепер головне — морально–психологічний стан збірників, їхня віра й бажання перемагати.

— Дуже часто доводилося чути від спортсменів, що держава згадує про них лише за півроку до Олімпіади. В інший час атлети ледь виживають...

— Насправді належне піклування про національну команду було впродовж усіх чотирьох останніх років. Більше того, участю в Олімпійських іграх у Ванкувері–2010 ми розпочинаємо підготовку до Сочі–2014. Ми вже організували щотижневі засідання штабу, який під керівництвом заступника міністра Мирослава Дутчака в робочому режимі вирішував поточні питання. Туди ввійшли представники федерацій, тренери, віце–президент НОК Володимир Бринзак.

— Як розподіляються функції підготовки до Олімпіади між міністерством і НОКом?

— Забезпечення збірної повністю виконується за рахунок державного бюджету. До того ж держава через міністерство виділяє щорічно 21 мільцон гривень на підтримку Національного олімпійського комітету. НОК, у свою чергу, має власний бюджет, куди, крім державних, входять і спонсорські кошти. Олімпійці витрачають їх на власний розсуд — зрозуміло, що й на підтримку федерацій. Згідно ж з олімпійською хартією, команду на Олімпіаді представляє саме НОК.

На початку майже кожного року у міністерства виникали проблеми з надходженням бюджетних коштів, і НОК нам надавав допомогу, яку ми згодом повертали. Із відомством Сергія Бубки у нас максимально партнерські відносини.

Принагідно згадаю, що з подачі міністерства Кабмін прийняв рішення про виділення 14 мільйонів гривень на організацію телетрансляції Олімпіади. Показуватимуть Ігри на Першому Національному, оскільки він, будучи членом Європейської мовної спілки, має пріоритетне право на трансляцію.

«Туристів» не возимо»

— На Олімпіадах далеко не всі наші спортсмени можуть претендувати на високі місця, за що гарячі вболівальники інколи називають їх «туристами». Чи варто на це йти, зокрема везти до Ванкувера 47 олімпійців?

— Однозначно — варто. Моя позиція, що всі, хто здобув олімпійську ліцензію, мають нею скористатися. Участь кожного спортсмена в Іграх — це вже велика перемога держави, утвердження її престижу.

За складом у нас доволі різнобарвна команда: для декого — це остання Олімпіада, для декого — перша. Але для молодих дуже важливо відчути олімпійський дух, аби на Іграх у Сочі, вже маючи досвід Ванкувера, показати кращі результати.

— Чиновницька делегація часом дорівнює кількості спортсменів...

— Ані в Турині, ані в Пекіні, ані у Ванкувері — жодної зайвої людини за бюджетні кошти в офіційній делегації не було й не буде. Можу вам продемонструвати склад делегації — ми його не приховуємо. Квартет керівництва — це міністр і президент НОК плюс по одному їхньому заступнику. Також мінімальні за кількістю й три наші штаби, в яких працюватимуть фахівці.

— А чим ви й ваші заступники займаються на олімпіадах?

— МОК дуже чутливо реагує на рівень представництва делегацій, тому перша функція міністра — це представлення держави. Крім того, ми користуємося можливістю зустрітися з колегами практично з усього світу, підписуємо різноманітні договори. Таким чином ми економимо час і кошти на двосторонніх візитах. НОК же запрошує тих, кого вважає за потрібне, не радячись із нами.

У Ванкувері я буду з 11 по 16 лютого — в ці дні мій графік розписаний похвилинно. Мій заступник Дутчак фактично є керівником штабу — він разом із шефом місії Ніною Уманець займається організаційними питаннями.

— Хто з ваших заступників займається саме спортивною складовою діяльності міністерства?

— Так, у нас є розподіл заступників по напрямках. Мирослав Дутчак відповідає за спортивну політику, Ростислав Карандєєв — національний координатор із Євро–2012, питань спортивної інфраструктури, а Сергій Драч відповідає за реконструкцію НСК «Олімпійський». Був іще Ілля Шевляк, але він пішов від нас займатися Євро–2012 у Кабмін.

«Донедавна наш спорт жив за законами 1975 року»

— Що ви вважаєте своїми найбільш вагомими досягненнями?

— Перш за все — це нова редакція закону про спорт, яку прийняли наприкінці минулого року, замінивши стару, затверджену ще в 1993 році. Хоча його проект я вносив ще як депутат Верховної Ради в 2003–му, потім продовжив працю над ним у 2005–му, ставши міністром. Сили закон набуває з 2011–го.

Головне в новому законі, що він дає відповіді на всі виклики, які є в сучасному спорті (донедавна спорт функціонував здебільшого за рішеннями ВЦСПС 1975 року). Закон не допускає закриття, перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно–оздоровчих і спортивних споруд, лікувально–фізкультурних закладів. Також він дозволяє залучати додаткові кошти, в тому числі й від спонсорів. Хоча вміння знаходити спонсорів залежить від ефективності роботи федерацій. Скажімо, перед Олімпіадою в біатлоністів з’явилися партнери, які збільшать державні премії за медалі у два рази.

— Тривалий час старими правилами користувалися й дитячі тренери. Можливо, за новим законом про ДЮСШ вони вже не будуть отримувати по 800 гривень за свою працю?

— Поки що будуть, але головне — що ця робота зрушила з мертвої точки. Реформа дитячо–юнацьких шкіл, що почалася торік, дозволить урегулювати багато суперечностей між сучасним життям і старими правилами. У проекті бюджету на 2010 рік вже створено нову програму матеріально–технічного переоснащення ДЮСШ з кошторисом на рівні 150 мільйонів гривень.

— До слова, давайте згадаємо державну програму «Хокей України», за якою з 2008–го по 2012 рік мають збудувати 60 ковзанок. Чому ж зараз замість очікуваних 24 до ладу введено лише три?

— Справді, у 2009 році з бюджету мало надійти 150 мільйонів гривень на завершення будівництва 12 ковзанок, але, на жаль, під цей проект ми не отримали жодної копійки. Фінансова криза в 2009 році вдарила, в першу чергу, по капітальних видатках. Якщо у 2008–му на бази, центри олімпійської підготовки тощо було передбачено 300 мільйонів, то торік — нуль.

У 2008 році ми закупили необхідне для ковзанок обладнання, проте завершити справу поки не вдалося. Треба до цього поставитися з розумінням. Утім, гадаю, виконання програми відновлять, коли покращиться економічна ситуація в країні.

«Головне — спортивні об’єкти будують. А хто — то вже інша справа»

— Як узагалі проблема спортивних споруд вирішується дер­жавою в особі міністерства, адже в нас практично нічого не зводиться?

— Як же не зводиться? У нас стадіони будуються — в Донецьку, Харкові, Дніпропетровську...

— Але ж ці арени насправді звели олігархи, а не держава.

— Насправді з чотирьох арен до Євро–2012 лише «Донбас–арену» зведено за приватні кошти. У Харкові і Львові — фінансування змішане, а в Києві НСК «Олімпійський» реконструюють винятково з державного бюджету.

До того ж питання не в тому, хто будує. Головне — факт, що об’єкти з’являються. До 2005 року в Україні взагалі нічого не побудували, бо не було відповідної програми. Насправді завдання зведення необхідної кількості спортивних споруд неможливо реалізувати за державний рахунок. Його треба виконувати, об’єднуючи центральний і місцевий бюджети, а також залучаючи приватні інвестиції.

— Проте, гадаю, держава має виділяти хоча б якісь кошти, задаючи тон у цій справі?

— Правильно, виділення коштів почалося. До того ж створена сучасна нормативна база, система організації, прецеденти зведення об’єктів. Якщо в 2005 році на це давали 18 мільйонів, то в 2008–му — вже 300 мільйонів. У чиновників змінюється ментальність, вони починають розуміти, що кошти на спорт, зокрема споруди, варто виділяти. А гроші йдуть на конкретні спортивні бази, стадіони до Євро–2012 — в тому ж Харкові, Львові, Києві. Лише в цьому році вже очікується надходження 1,5 мільярда гривень.

Головне — зроблено перший, найскладніший, крок, але не все так швидко відбувається, як того хочеться. До фінансування вже підключаються й місцеві бюджети, які прописують виділення коштів на спортивні об’єкти. Треба брати до уваги об’єктивні обставини, але ж генеральна лінія пройшла перевірку кризовим 2009–м.

«Заради Євро–2012 об’єднаємо всіх в одну команду»

— Наразі головним спортивним проектом дер­жави є підготовка до чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Чим ваше відомство займається в цій справі?

— Ми відповідаємо за спортивну інфраструктуру — стадіони, бази для команд і зони для вболівальників, а також маємо підготувати волонтерів.

— Як ви оцінюєте нинішній стан підготовки арен до Євро–2012?

— Минулого тижня в Україні працювала група експертів УЄФА, яка оцінила готовність трьох стадіонів. Головне їхнє занепокоєння стосується безперебійності фінансування всіх проектів.

Є зауваження до реконструйованого харківського «Металіста», але, гадаю, впродовж цього року їх усунуть, і арена пройде весь шлях акредитації.

Найбільше занепокоєння викликає Львів, де між замовником — міською радою — й генеральним підрядником — фірмою «Азовінтекс» — виникали непорозуміння. Саме місто є основним інвестором (55%), а держава — співінвестором (45%). Ми наполягли, аби всі зацікавлені сторони підписали меморандум, і, сподіваюся, міжвідомча група під керівництвом віце–прем’єра Івана Васюника об’єднає всіх в одну команду. Переконаний, стадіон здадуть вчасно — у вересні 2011 року.

По столичному НСК «Олімпійський» графік будівельно–монтажних робіт витримується, але в певних частинах є затримка в три–чотири тижні, пов’язана з сильними морозами. Проте на деяких ділянках ми й випереджаємо графік. Вірю, що до кінця 2010–го арену здадуть в експлуатацію.

— Чому попередня оцінка вартості реконструкції становила 1,5 мільярда гривень, а нині її затверджено в 2,1 мільярда, а ви навіть просили збільшити до 2,8?

— Першу оцінку зробила німецька компанія «Хохтіф», яку я запросив як міністр в 2006 році, — ще до виграшу тендера на проведення Євро. Тому вартість реновації вони сказали «на око» — 300—350 мільйонів доларів, по курсу валюти на той час (4,85) це й є 1,5 мільярдів гривень.

І лише у вересні 2008 року зробили техніко–економічне обґрунтування, яке й дало приблизну вартість. А детальний кошторис у червні 2009–го дав суму близько 3 мільярдів гривень. Але остаточну суму взнаємо лише по завершенні будівництва, адже, наприклад, не можна в 2008 році сказати, яке табло поставлять на арені в 2011–му. Але, я знаю, що чи не всі розцінки на НСК є мінімальними з можливих, а за кожну цифру з нас спитають ревізори. Та й наші будівельники працюють із неймовірно скромним прибутком у 0,2%.