Прокурор не кличе Кравчука

14.01.2010
Прокурор не кличе Кравчука

Леонід Кравчук.

Цієї неділі перший Президент України відсвяткував своє 76–річчя, а вже наступного дня відзначився суперечливою заявою щодо можливого призначення Генеральним прокурором Віктора Медведчука у випадку обрання Президентом Юлії Тимошенко, довіреною особою якої він є. «Якби мене запитали про нього, я б відповів — так, він (Медведчук. — Ред.) професіонал, доктор юридичних наук. Знає всю систему... Якщо внесуть таку пропозицію, думаю, вона буде розглянута позитивно», — сказав Леонід Макарович у Полтаві. Того ж дня в інтерв’ю «Профілю» відзначився і сам пан Медведчук, який заявив, що сам ухвалить рішення, на якій посаді йому працювати при новій владі. Натомість Леонід Кравчук, який лише кілька місяців тому вийшов із СДПУ (о) і почав підтримувати Тимошенко, миттєво спростував свою заяву щодо кадрових перспектив Віктора Медведчука на Різницькій. Мовляв, журналісти мене неправильно зрозуміли, із пропозицією призначити Медведчука Генпрокурором не виступаю, бо це справа коаліції, а «я не член коаліції, я не депутат» тощо. При цьому, відповідаючи на питання, екс–Президент додав, що Медведчук, «мабуть, міг би виконувати повноваження Генпрокурора».

Згодом плани БЮТ надати посаду Генпрокурора одіозному Медведчуку заперечив керівник виборчого штабу Тимошенко Олександр Турчинов. Але головне не це. Адже про потребу змінити керівництво ГПУ заявляють не лише учасники президентських перегонів, а й Леонід Макарович Кравчук, який жодних посад у владі не обіймає. Чому б це? Можливо, відповідь у тому, що на Різницькій упродовж десяти років так і не завершено досудове слідство у справах про злочини, вчинені колишніми президентами України (зокрема, і Леонідом Макаровичем). І в декого, вочевидь, є побоювання, що ці справи можуть таки передати до суду.

 

Згадаймо «Марію»

Йдеться про тодішні закордонні рахунки Кравчука «457–Марія» та відому справу «Бласко» десятирічної давнини із убивством одного з учасників кримінального процесу у справі Олександра Лазебного у вересні 1998 року. Загиблий був важливим свідком у справі Павла Кудюкіна — колишнього шефа Чорноморського морського пароплавства, якого у тому ж 98–му засудили до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Тоді, наприкінці 90–х, про перебіг цієї справи та роль у ній Леоніда Кравчука із сином Олександром неодноразово повідомляли ЗМІ, у тому числі й «Україна молода».

Нині ж у розпорядженні «УМ» є депутатське звернення Григорія Омельченка, направлене до Президента наприкінці 2009 року. У зверненні Григорій Омельченко наголошує, що нинішнє керівництво Генпрокуратури навмисно зволікає із завершенням досудового слідства у цій справі. Тому нардеп просить главу дер­жави, незважаючи на завантаженість, особисто ознайомитись з основними результатами досудового слідства не лише у справі «Бласко», а й у справі Гонгадзе тощо.

Адже ще десять років тому парламентською тимчасовою слідчою комісією (ТСК) та Генпрокуратурою було встановлено, що 23 вересня 1992 року Президент Кравчук своїм Указом № 482/92 (під грифом «Опублікуванню не підлягає») створив Громадський координаційний центр сприяння Президентові України при дирекції Українського фонду «Нове покоління» (його очолив такий собі пан Шмельов), який, згідно із законодавством, не мав права займатися господарською діяльністю. Проте 28 січня 1993 року начальник фінансового управління Міноборони генерал–майор Штопенко перерахував платіжним дорученням з валютного рахунку Міноборони 1 млн. дол. США на рахунок фонду «Нове покоління» з мотивацією «на будівництво житла військовослужбовцям, звільненим зі Збройних сил України».

Водночас 4 лютого 1993 року син тодішнього Президента, Олександр Кравчук, особисто відкрив на своє ім’я валютний рахунок «457–Марія» у швейцарському банку Volksbank (м. Сант–Моріс). У цьому йому допоміг пан Лазебний, який був із ним у Швейцарії і консультував, як це зробити. «При відкритті зазначеного рахунку О.Кравчук використав свій службовий паспорт S 000091, виданий МЗС України 22 січня 1993 року», — зауважує Омельченко. Наявність цих рахунків згодом (у 1997 році) підтвердив, посилаючись на отримані від правоохоронців США, Швейцарської Конфедерації та Князівства Люксембургу документи, заступник Генпрокурора Віталій Щоткін, який досі перебуває на цій посаді.

Президент руками хабарів не брав, а рахунки зазначав

«19 лютого, 29 березня і 1 квіт­ня 1993 року суми відповідно 250 тис., 100 тис. і 500 тис. (всього 850 тис. доларів США) платіжними дорученнями, підписаними Шмельовим і його заступником, були перераховані до США в банк Bankers Trust Comp. (Нью–Йорк) на рахунок корпорації МІТ Іnternational, INC, створеної українцями. Решту валюти в сумі 150 тис. доларів США дирекція фонду «Нове покоління» використала на власні потреби», — зазначає у своєму зверненні Григорій Омельченко і просить звернути увагу на дати, адже після цього на особистий валютний рахунок «457–Марія» Олександра Кравчука було перераховано у березні і липні 1993 року відповідно 25 тис. і 195 тис. дол. США.

Цікаво, що допитаний у цій справі генерал Штопенко показав, що перерахування 1 млн. дол. США фонду «Нове покоління» робилося за розпорядженням Президента Кравчука, але посадовець Міноборони виконання цієї вказівки затягував, як тільки міг, за рекомендацією свого заступника, оскільки розумів, що ця фінансова операція не законна.

«Члени депутатської слідчої комісії прийшли до висновку, що 1 млн. дол. США були викрадені у Міноборони і перераховані за кордон за участі і сприянні Президента Кравчука і керівництва Міноборони, і в їхніх діях убачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 86–1 КК України («розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах») і ч. 2 ст.165 КК («зловживання владою або посадовим становищем, яке завдало тяжких наслідків дер­жавним інтересам»)», — ствер­джує Григорій Омельченко і додає, що також тут ідеться про хабар тодішньому Президентові за сприяння у фактичному викраденні мільйона доларів фондом «Нове покоління», який перерахував ці кошти американської корпорації.

За таких обставин, на переконання членів ТСК, в діях Кравчука є ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України — отримання неодноразово хабара в особливо великих розмірах посадовою особою, яка займає відповідальне становище. Натомість керівництво Різницької чомусь нічого не вбачає вже п’ятнадцять років! Ситуація така, коли і справу закрити не можна (бо доказів більш ніж достатньо), й у суд її направити політичної волі не вистачає. Натомість викрадені кошти до цього часу державі не повернуті. «Стрілочником» у справі призначили генерала Штопенка, який не потрапив за ґрати лише завдяки президентській амністії, але вже від Кучми.

Силовиків до звіту!

Варто згадати і незаконне створення 13 серпня 1993 року, згідно з указом Кравчука, акціонерного судноплавного концерну «Бласко», разом із призначенням на його чолі пана Кудюкіна. На цей указ наклав вето парламент, але Леонід Кравчук указу так і не скасував — це сталося лише після арешту Кудюкіна на початку 1995 року. Ще б пак, адже Кудюкін та його команда (зокрема, вищезгаданий пан Лазебний) справно перераховували на рахунок «457–Марія» великі суми іноземної валюти.

«Депутатська слідча комісія прийшла до висновку, що перерахування Кудюкіним 99 622 дол. США і 790 000 марок ФРН Лазебним (за вказівкою Кудюкіна) на валютний рахунок Олександра Кравчука «457–Марія» є хабарем, одержаним Президентом Кравчуком за незаконне створення ним АСК «БЛАСКО–ЧМП» і незаконне призначення Кудюкіна його керівником, — зазначає Григорій Омельченко. — За таких обставин у діях Президента Кравчука є ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст.168 КК України — «отримання неодноразово хабара в особливо великих розмірах службовою особою, яка займає відповідальне становище».

Депутати разом із слідчими ГПУ з’ясували, що загальна сума іноземної валюти, яка була перерахована фізичними і юридичними особами Олександрові Кравчуку на його особистий рахунок «457–Марія» у швейцарському банку, еквівалентна понад 1 млн. 300 тис. дол. США. Але у 1994 році Кравчук перерахував цю валюту до іншої країни Західної Європи і закрив рахунок «457–Марія».

Усе це згодом і підтвердив слідчим важливий свідок Лазебний, якого навіть узяли під охорону СБУ. Втім, щойно було засуджено Кудюкіна, охорону з Лазебного зняли і вже за кілька місяців його застрелили у столичній квартирі. На початку 1999 року у під’їзді власного будинку застрелили й підполковника міліції Дейнеку, який консультував слідчу комісію ВР у справі «Бласко».

Оскільки Генпрокуратура досі не надала правову оцінку усім цим злочинам і навмисно ухиляється це зробити впродовж багатьох років із політичних мотивів, Григорій Омельченко просить Президента Віктора Ющенка доручити Генеральному прокурору і голові СБУ невідкладно розглянути його депутатське звернення і дати правову оцінку кожному факту діянь Леоніда Кравчука. Депутат також вимагає від керманичів силових структур вичерпної інформації про результати досудового слід­ства щодо резонансних убивств свідків та слідчих у цих справах: чи встановлені замовники, організатори, виконавці цих злочинів, чи притягнуті вони до кримінальної відповідальності і яке понесли покарання.

«За результатами розгляду депутатського звернення прошу Вас заслухати Генерального прокурора Медведька на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, розглянути питання про його відставку і внести відповідне подання до Верховної Ради України», — пропонує народний депутат Григорій Омельченко.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>