Як риба у воді

Сорокап’ятирічного севастополь­ця Олега Соф’яника грип і застуда сахаються, як якогось грізного таміфлю. Даються взнаки регулярні щоранкові купання чоловіка в морі, яким на перешкоді може стати хіба що сильний шторм. Останні сім років пан Олег ще й регулярно здійснює марафонські запливи. Їх на рахунку плавця–екстремала близько півсотні.

Молитва теж мобілізує

Серед кримських «моржів» Олег Соф’яник — беззаперечний авторитет. Особисто в цьому переконався на відкритті сезону зимового плавання під Саками, де пан Олег став ключовою фігурою традиційного заходу. Урочистості розпочалися з вручення Соф’янику спеціальної нагороди за популяризацію «моржування» як здорового способу життя. Ставлю перед Олегом запитання руба: заради чого весь цей «напряг»? «Рекорди для мене не самоціль, — відповідає плавець. — Просто змагаюсь сам із собою — і отримую від цього неабиякий позитивний заряд. До того ж змалечку люблю море».

Виявляється, мій співрозмовник цілеспрямовано почав загартовуватися холодним морем ще з середини дев’яностих. З часом організм чоловіка став вимагати все більшої «дози» крижаної води. А першою успішною пробою сил на довгій дистанції стала бухта Омега. Невдовзі, влітку 2002 року, Олег зі своїми приятелями Дмитром Кисельовим і Юрієм Даниленком здійснив дальній заплив «Херсонес — мис Хрустальний». Восени того ж року маршрут подовжується до Сонячного пляжу. І пішло–поїхало...

Зазвичай на дальні дистанції Олег виходить без супроводу. До поясу прив’язує легкий надувний човник, у якому обов’язково має бути питна вода, шоколад, телефон і «аптечка». А ще пан Олег покладається на Божу поміч. «Якось здійснював зимовий заплив у Севастополі, до речі, на прохання місцевих газетярів, — згадує чоловік, — дистанція невеличка, всього кілометр, але вода — п’ять–шість градусів. Спочатку все йшло нормально, але потім відчув, що ноги стають ватними і поступово «відключаюсь». Тоді починаю вголос читати молитву. Мобілізує, наче відкривається друге дихання».

Після кожного рекорду Олег вдома «провалюється» у п’ятнадцятигодинний сон. Медиків намагається обходити стороною, з «хімією», алкоголем і цигарками не дружить.

У жовтні 1985–го...

У перший рік горбачовської перебудови Олег Соф’яник зробив ризиковану спробу... втечі з СРСР морем. Планував допливти до Туреччини, а вже звідти перебратися до ФРН чи США, щоб попросити політичного притулку.

Олег добре пам’ятає той день — 23 жовтня 1985 року. До нього він готувався цілий рік. Спеціально влаштувався рятувальником на міську станцію човнів — щоб добре навчитись «ходити за веслами». За день до прибуття у Севастополь круїзного теплохода «Молдавія», що курсував за маршрутом «Одеса—Батумі», придбав квиток на кормову каюту. Прихопив найнеобхідніше — надувний човен «Лисичанка», рятувальний жилет, декілька фляг із водою, печиво і шоколад. З цією поклажею Олег і шугонув у нічне море на підході «Молдавії» до Батумі. «Звичайно ж, було лячно, — згадує чоловік. — Добре розумів, що шанси у мене бути не спійманим чи взагалі вціліти у відкритому морі дуже невисокі. Але себе налаштував так: краще вже загинути в морі, ніж жити далі в СРСР. Гріб невеличким веслом, орієнтуючись на південь за допомогою туристичного компаса. На третю добу мене угледів югославський танкер і хотів підібрати на борт, але я відмовився. Натомість підібрав вже наш СПКр (сторожовий прикордонний корабель. — Авт.), як мені вже повідомлять на допиті, десь за 37 кілометрів від турецьких територіальних вод. Cпочатку мені влаштували допит у прикордонному загоні, далі в управлінні КДБ Абхазії в Сухумі, а потім помістили в тамтешній слідчий ізолятор «Дранди».

У підсумку за незаконний перехід дер­жавного кордону Соф’янику «впаяли» аж два роки. Щоправда, в’язницю юнаку замінили кримською «психушкою».

«Геть царизм Брежнєва!»

На той час в Олега вже був чималий досвід спілкування з кадебістами. А познайомився з ними він ще у... сьомому класі. Наслухався хлопець «ворожих голосів» і почав активно переписуватися з радіостанцією «Німецька хвиля». Далі цей епістолярний жанр школяр переорієнтував на земляків, адреси яких взяв із телефонного довідника. Його листи закінчувалися крамольними закликами до боротьби з існуючим комуністичним ладом. Але малолітнього бунтаря дуже швидко вирахували співробітники КДБ і провели профілактичну бесіду. Однак її вистачило рівно на два роки. У 1979 році Олег разом з товаришами створює підпільну групу «Комітет борців за свободу» і починає діяти в тому ж антирадянському дусі — розповсюджувати листівки. Закінчувалися вони гаслами «Геть кривавий царизм Брежнєва і К! Хай живе революція!». На цей раз підлітка вже заарештували на три доби. Тривалішого ув’язнення він знову уникнув — хлопця відпустили під нагляд батьків.

Наступне «побачення» Соф’яника, тоді вже першокурсника Севастопольського приладобудівного інституту, з КДБ відбулось через три роки. Його затримали у Москві під час зустрічі з працівниками посольства США. Їм юнак хотів повідати свою дисидентську історію і попрохати допомоги з еміграцією. А коли у 1983 році у Тульському будбатальйоні Олег із політичних міркувань відмовляється приймати військову присягу, то вперше потрапляє до місцевої психлікарні, де проводить майже півроку...

...За два роки до розвалу Союзу Олег організовує в рідному місті осередок опозиційного Демсоюзу (партії Валерії Новодворської. — Авт.). Згодом аж на вісім місяців вирушає в Польщу, де вивчає досвід «Солідарності». Проте реально скористатись ним Соф’янику так і не вдалося. «В Україні, на початку 90–х, коли почали ділити державну власність, фактично відбулася кримінальна революція. Тому я відійшов від політичної діяльності, яка втратила колишній ореол романтики і перетворилася на суцільні інтриги та бруд. Тепер мій ризик пов’язаний винятково з марафонськими запливами», — пояснює свою «перекваліфікацію» колишній антирадянщик. Однак зі своїми побратимами–дисидентами Олег продовжує контактувати. І досі збирає історії про втечі з СРСР (у нього їх занотовано вже кілька десятків. — Авт.), щоб зрештою видати ці спогади окремою книжкою.

ЗНАЙ НАШИХ!

За рекордом — рекорд

Нещодавно Олег Соф’яник вплав перетнув Севастопольську бухту завширшки 2 кілометри 200 метрів за 45 хвилин. А раніше вдруге упродовж року подолав протоку Боспор (температура води тоді сягала десяти градусів. — Авт.). 22 вересня Соф’яник від знаменитого ялтинського Ластівчаного гнізда звичним «брасом» узяв курс на рідний Севастополь. Там, на мисі Хрустальний, уже після полудня наступного дня його зустрічали друзі та преса. У воді марафонець пробув рівно 31 годину 45 хвилин, подолавши при цьому відстань близько 100 кілометрів! Останнє досягнення Соф’яника — протока Дарданелли, яку він подолав минулої неділі, 20 грудня, разом із напарником, журналістом Романом Черненком, при температурі води 12 градусів.

Наступної ж весни плавець–естримал хоче попробувати себе вже у водах Середземного моря, конкретно — подолати дистанцію аж у 225 кілометрів, від Тунісу до Сицилії. Попередня домовленість із туніськими властями в нього вже є. А ще хоче присвятити всім борцям за волю, незалежність України «кидок» через Чорне море — від Херсонеса до турецького Синопа.

Три роки тому севастопольський плавець форсував і Дніпро в районі Дніпродзержинська. Проте дніпровська вода йому не сподобалась — під час запливу пісок і бруд просто заліплювали незахищені очі...