Смерть судді
настала під пресингом матеріальних нестатків
Вiктор МЕЛЬНИК
Коли людина вмирає не своєю смертю, завжди залишаються питання, на які важко знайти відповідь. Не винятком стала і несподівана смерть судді Тульчинського райсуду 29-річного Валерія Гудими.
Призначений на посаду 4 серпня минулого року, до виконання обов'язків Гудима приступив у вересні. Спершу разом із сім'єю переїхав до Тульчина, але в жовтні після народження доньки дружина повернулась у Вінницю, оскільки необхідних побутових зручностей у найнятому ним будинку в приватному секторі не було. Всі наступні місяці суддя жив, розриваючись між районним та обласним центрами.
У понеділок, 29 березня, він, як завжди, приїхав на роботу. До обіду займався службовими справами, а пополудні з дозволу голови суду пішов раніше. А у вівторок на роботу не вийшов. Можливо, одразу на пошуки не кинулись би, якби прокуратура не поспішала внести подання по одному із судових рішень, термін апеляційного оскарження якого закінчувався через день. Це повинні робити тільки через суддю, тому поїхали до нього додому. Хата стояла замкнена. Гудима не з'явився ні ввечері, ні наступного ранку, ніхто у місті його не бачив, у Вінницю до сім'ї він теж не приїздив. Це здавалося надто підозрілим, тому з участю міліції двері до житла, замкнуті зсередини, вибили. Там суддю знайшли повішеним на мотузці, прикріпленій до бантини на горищі. Експерти констатували, що смерть настала ще в понеділок.
При огляді місця події ніякої посмертної записки не знайдено. Однак версія вбивства у зв'язку з професійною діяльністю здається маловірогідною. У невеликому Тульчинському суді справді серйозні справи можна на пальцях перерахувати, та й молодому недосвідченому судді їх просто поки що не довіряли. Важко повірити, що це могла бути чиясь помста на грунті особистої неприязні, оскільки Валерій Гудима не мав ворогів і був людиною привітною, дуже відповідальною, вважався одним з улюбленців персоналу територіального управління Державної судової адміністрації. Врешті, сама непорушена обстановка на місці події та окремі деталі її скоріше свідчили за інше — самогубство.
От його причини і залишаються загадковими. Як розповів кореспонденту «УМ» близький друг покійного адвокат Юрій Усов, Валерій при останній зустрічі два тижні тому скаржився, що суддівська робота, як мовлять, «не пішла», тому збирався залишити її і знову повернутись до адвокатської практики. Що справді «діставало» Гудиму, то це матеріальні нестатки. Зарплата судді на такій посаді в районному суді невелика — ставка 300 гривень. Ще стільки ж додається при отриманні класного чину, але його одержують не з першого дня призначення на посаду, а трохи пізніше. Для сім'ї з жінкою-декретницею і маленькою дитиною, яка наймає квартиру, а до всього чоловік ще й мусить постійно купувати квитки і мотатися між двома містами, така сума — не гроші... Про пригнічений стан Валерія останніми тижнями є не одне свідчення.
А наостанку — майже містичний мотив. Будинок, де сталася трагедія, серед місцевого населення мав погану репутацію. Кілька років тому в ньому повісився господар, причому на тому ж самому місці. Але це вже переходить до сфери професійного інтересу психологів, які називають подібні особливості людської поведінки «законом парних випадків».
