Про голод — мовою дітей

19.11.2009

Як пояснити малечі, що відбулося в Україні у страшні 1932—33 роки і при цьому не травмувати дитячих душ? 28 листопада, згідно з указом Президента, «в усіх навчальних закладах України проведуть «Урок пам’яті», також відбудуться тематичні виставки та скорботні заходи». Чи не повториться в ці дні минулорічна помилка багатьох директорів шкіл, завпедів і керівників районних та обласних управлінь освіти, коли навіть молодшим школярам упродовж «тижня пам’яті» веліли малювати кістяки та надмогильні хрести і читати зі сцени вірші про смерть. Як наслідок, у вікнах українців поменшало свічок пам’яті. А в школярів замість співчуття до своїх предків і усвідомлення шкоди від тоталітаризму лише посилився страх, який людина, самозахищаючись, блокує байдужістю.

 

Чи може бути інакше? Минулого року Спілка української молоді вирішила присвятити темі Голодомору осінній номер дитячого журналу «Крилаті». Утім виявилося, що відповідних матеріалів для дітей віком 6—10 років немає. Головний редактор журналу «Крилаті» Людмила Юрченко стала шукати авторів. Зоя Жук (Зоряна Живка), яка упорядковує поетичні збірки християнської тематики, дала оголошення в розсилку. У відповідь надійшло близько 20 творів сучасних дитячих письменників. Усі в журналі не вмістилися і редакторка вирішила впорядкувати книжку на допомогу вчителям і вихователям під назвою «Зернятко надії». «Ця збірочка — спроба допомогти дорослим провести дитину через ті страшні часи, не травмуючи її психіки страшними подробицями та недосяжними для дитячого розуміння речами», — пояснює мету своєї праці Людмила Юрченко.

У збірці є кільканадцять творів сучасних українських авторів: Олесі Лісової, Оксани Кротюк, Лесі Любарської, Марини Павленко. За рекомендацією психолога, книгу поділено на два розділи: у першому — казки і віршики про хліб і взаємодопомогу, а в другому — оповідання і нариси про Голодомор. У казці Анни–Марії Волосацької «Страшний сон» розповідається, як хлопчик, що зневажливо ставився до хліба, побачив уві сні трьох ангеликів, які були дітьми і померли від голоду. Коли хлопчик прокинувся, то побачив, що в усіх вікнах світяться свічки. Прийшли мама з татом і принесли йому смачну булочку. І він поклав її коло свічечки на вікні — «для ангеликів».

«Якщо замовчувати тему Голодомору, то активізується лише колективне несвідоме, з найпотаємнішими страхами народу. Переосмислення тяжкого досвіду дозволяє послабити неусвідомлені невротичні реакції і спрямувати розвиток нових поколінь у конструктивне річище», — наголошує консультант збірки «Зернятко надії» кандидат психологічних наук, декан факультету психології Київського інституту бізнесу і технологій Людмила Гридковець. Психолог зазначає, що кожен твір збірки потребує певного часу для осмислення. Отже, не слід читати більше одного оповідання у день. Дорослі мають обговорювати прочитане з дітьми, звертаючи їхню увагу на збереження людськості в найскрутніших життєвих ситуаціях. Недоречними є питання на зразок «Що ви дізналися з оповідання про життя українських селян у 30–х рр. 20 ст.?» та «Чому голод 30–х рр. в Україні називають страшним словом «Голодомор»?» Такі питання активізують винятково інформаційно–логічну сферу. І лише образна уява надасть отриманим знанням особистісної значимості для дитини. Не слід фіксувати дитину на трагедії, а навпаки — через трагедію дати їй надію. «Дитина, позбавлена надії, втрачає здатність боротися, при цьому різко послаблюється її потенціал до досягнення успіху, — нагадує пані Гридковець. — Натомість ототожнюючи себе з головним героєм, що знаходить вихід із складних ситуацій і допомагає потребуючим, дитина засвоює не тільки на нормативному, а й на емоційному та поведінковому рівнях взірці духовно–ціннісної реалізації». Серед інших питань, психолог радить ставити дітям такі: «Що слід нам усім зробити, щоб подібного не повторилося?», «Хто в сучасному світі голодує?», «Що я можу зробити для потребуючих уже сьогодні?». Психолог також радить пропонувати дитині виготовити власноруч подарунок для улюбленого героя оповідання. Це може бути малюнок, аплікація, випічка, вишивка. Коли подарунок буде готовий, слід запропонувати дитині знайти реальну живу людину, якій би вона хотіла його подарувати. «Таке завдання не лише закріпить отримані знання, а й активізуватиме діяльнісну сферу особистості, що виведе її із стану інфантильного розмірковування та спрямує у річище конкретних дій», — переконана Людмила Гридковець.

Завершується збірка «листом до Бога», де дитина може подякувати Всевишньому за все, що має, за життя, батьків, Україну. За їжу, яку має щодня і може розділити її з тими, хто її потребує. За можливість навчитися бачити потреби інших людей і допомагати їм. За велику пам’ять свого народу, за тих людей, які, попри біди, зберегли любов до рідної землі, любов до ближніх.

 

ДОВІДКА УМ

Ця книжка — поки що в рукописі, чекає на своїх видавців і спонсорів. Вона не є комерційною, отже, за добрим освітянським звичаєм, представлена на сайті журналу «Крилаті» (www.krylati.org).

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>