Святого Онуфрія у Париж

Нарешті оцінили

Рік Іоанна Пінзеля, яким було проголошено 2007–й згідно з рішенням керівництва Тернопільської, Львівської та Івано–Франківської областей, не минув даремно. Завдяки виставкам, численним повідомленням у ЗМІ та появі як документальної, так і художньої літератури тисячі людей відкрили для себе цього надзвичайно оригінального і таємничого скульптора XVIII століття, якого ще називають Мікеланджело українського бароко. Не менше — побачили його творчість в іншому світлі чи відкрили нові грані. Схоже, що зовсім іншими очима подивились на творчу спадщину майстра і ті, хто має до неї хоч якийсь стосунок. Зокрема, і місцева влада у згаданих регіонах. Принаймні влада райцентру Бучач на Тернопільщині нарешті зрозуміла, яким скарбом вона володіє і як його тепер необхідно берегти (до речі, за твердженням експертів, оригінальна скульптура Пінзеля може коштувати нині на «чорному ринку» до мільйона доларів!). Аж до того, що районна рада вирішила всіма можливими способами боротися за повернення до Бучача всіх скульптур Пінзеля, створених ним свого часу для цього міста, а також заборонити навіть тимчасове вивезення тих, які зберігають зараз на території району. Стосується ця заборона і однієї з найкращих, на думку фахівців, кам’яних скульптур майстра — фігури святого Онуфрія з печерного храму в селі Рукомиш, відібраної спеціальною комісією разом із ще 22 роботами для майбутньої виставки в паризькому Луврі (заплановано на жовтень–грудень 2011 року).

Нагадаємо читачам, що Бучач — друге після Львова місто за кількістю скульптур Іоанна Георга Пінзеля, які там збереглися. Чи не найтісніше пов’язане воно і з самим митцем, його особистим життям. Адже саме там він одружився, став батьком двох синів, там, згідно з архівними документами, і закінчив своє життя, хоч могили не знайдено й досі. А що тодішній власник містечка, великий оригінал, магнат і меценат Микола Потоцький давав заангажованим майстрам повну свободу творчості, то й не дивно, що саме в Бучачі побачили світ багато шедеврів українського Мікеланджело. Він створив справді небачені до того часу речі, ставши основоположником нової барокової експресивної пластики, якій немає аналогів у Європі. Один із прикладів — Ратуша на центральній площі міста, яка стала довершеним зразком синтезу архітектурної та скульптурної пластики і вважається однією з найдосконаліших пам’яток стилю рококо ХVІІІ століття. Завдяки Пінзелю справді неповторними стали головні бучацькі храми — Покровська церква і Успенський костел, а також храм в уже згадуваному Рукомиші.

Словом, Бучач без Пінзеля уявити важко. І хоч упродовж десятиріч місцева влада, по суті, не знала ціни шедеврам майстра, відповідно й ставлячись до них, схоже, що в останні роки ситуація різко змінилася. П’ять місяців тому при районній раді було створено спеціальну комісію зі збереження історико–культурної спадщини району, яка наразі займається обстеженням і реєстрацією буквально кожного об’єкта, в тому числі чотирьох старовинних замків, розташованих на території району.

«Якщо заберуть, то вже не повернуть!»

— Питання про роботи Пінзеля гостро постало після того, як до нас раптом приїхали представники з області і заявили, що заберуть статую святого Онуфрія, — повідомила «УМ» телефоном голова вищезгаданої комісії Олена Сурм’як. — Нас це, зрозуміло, обурило. По–перше, ця фігура — сакральна річ, яку створено саме для унікального печерного храму, вона є його органічною частиною, то як це її звідти забрати і возити по світу? Нам пропонували встановити у храмі копію, але бачили б ви ту копію! Ні, ми на таке ніколи не погодимось! Є у нас і всі підстави боятися, що якщо святого Онуфрія заберуть звідси за кордон, то він може ніколи вже не повернутись не тільки в Бучач, а й взагалі в Україну. Тому, окрім звернення до обласної ради та її голови, ми направили відповідне і на ім’я Президента та Прем’єр–міністра України. Звернулися також до прокуратур різного рівня, включно з Генеральною, щодо забезпечення повернення до Бучача всіх робіт Пінзеля, які було забрано звідси раніше.

— Раніше траплялися випадки, коли щось не поверталося?

— Звичайно, і багато! Свого часу, наприклад, забрали старовинний церковний фоліант 1671–го року із Покровської церкви, і він зник для нас назавжди. Те саме з творами Пінзеля. Лише нещодавно нам вдалося добитись повернення з приватної колекції голови янгола з придорожньої скульптури Богоматері та голови Самсона з архітектурного ансамблю ратуші. З ратуші, до речі, у невідомому напрямку зникло багато скульптур, деякі з них навіть бачили у Львові. Але ми зараз проводимо розслідування буквально по кожній роботі Пінзеля. Добре, що передали з Польщі інвентарну книгу костелу Успіння Пресвятої Богородиці з 1930–го року, де все детально описано. Будемо вимагати і повернення до Бучача творів Пінзеля з обласного краєзнавчого музею. Зокрема, чаш з останками сердець каноніків Потоцьких, антипедій, статуй святого Вікентія та святого Франціска Борджіа. У кожної з цих речей у храмі є своє місце, де зараз порожньо, врешті–решт, сакральні цінності належать церковним громадам району відповідно до закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». В обласного ж музею немає навіть усіх необхідних документів. Так, акти оприбуткування наявні, але відсутні акти передачі. А пояснення — на кшталт приїхав, мовляв, священик, і передав.

— Пані Олено, але чи є у Бучачі належні умови для зберігання культурних цінностей такого рівня?

— Ми вважаємо, що вони достатні і в нашому музеї, і в костелі, а у Покровській церкві зараз проводять необхідні роботи. До того ж подумайте — якщо не забрані скульптури зберігаються у храмах цілком нормально, то чому б наявні там умови не підходили для інших?

— Ну, добре, повернімось до виставки в Луврі. Ви ж розумієте, що це питання престижу всієї України...

— Так, але я не думаю, що престиж України якось постраждає, якщо фігуру святого Онуфрія не вивезуть у Лувр. Може, навпаки, інтерес до України і її культури буде більшим, якщо іноземці прагнутимуть приїхати сюди і подивитись на ці унікальні речі тут, у храмах, де вони наче живі й дихають. Вважаю, їх узагалі не можна виривати із храмових ансамблів і демонструвати десь окремо.

— Отже, заборона районної ради на вивезення фігури святого Онуфрія чи інших бучацьких робіт Пінзеля на виставку в Лувр є категоричною? Але якщо, наприклад, вам надасть гарантії уряд?

— Та про які гарантії ви кажете?! Уряд зараз один, потім буде інший, що у нас узагалі можна гарантувати?

Не проти, але...

У працівників обласного краєзнавчого музею — своя правда. Дуже болісно, приміром, сприймає будь–які звинувачення відомий тернопільський мистецтвознавець Віра Стецько, яка зробила величезний внесок у дослідження, збереження й популяризацію творчості Іоанна Георга Пінзеля. Пані Віра стверджує, що в різний час роботи видатного майстра було передано музею на цілком законних підставах, що підтверджують відповідні документи. А з Покровської церкви речі вивозили у час, коли радянська влада облаштувала там природничий музей, наставивши поміж фігурами святих різних опудал. У Бучацькому ж костелі тоді були склад і котельня, тож шедеври Пінзеля валялися, як непотріб. До речі, вона не виступає категорично проти того, щоб твори з фондів обласного музею повернулись до Бучача. Каже, приміром, що сама запропонувала передати в костел чаші з останками сердець каноніків Потоцьких. Але, як фахівця, її дуже турбують умови, в які мають повернутись культурні цінності. Наприклад, після того, як із тієї ж скульптури святого Онуфрія зняли шар вапна (селяни її інколи по простому «білили»), матеріал не закріпили належним чином, тож тепер камінь вивітрюється і руйнується. Кілька років тому під час реставрації з міської ратуші впала статуя Феміди. Був уже і випадок, коли роботи Пінзеля безслідно зникли з костелу в іншому районі області, і є підозра, що їх нелегально переправили за кордон. Цілком логічним є і запитання мистецтвознавця, наскільки етичний й естетичний матимуть вигляд у храмах статуї з відсутніми кінцівками, а доробляти їх у жодному випадку неприйнятно, так як «це вже буде не зов­сім Пінзель». То чи не краще встановити там гарні копії, кошти на виготовлення яких може виділити обласна рада? До того ж музей не може просто так узяти й віддати цінні експонати з фондів на вимогу лише районної ради — згідно з законодавством, це можливо зробити лише через Міністерство культури.

Шокований заявою Бучацької районної ради і найголовніший в Україні «куратор» творчої спадщини Пінзеля, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. На думку Бориса Возницького, таку позицію можуть займати дуже нерозумні люди. В усьому світі найцінніші твори надають для виставок. Виставка ж Пінзеля в Луврі — це перша така виставка в історії України, подія надзвичайної культурної ваги, і думати варто лише про те, як найкраще до неї підготуватися. Тернопільська ж обласна влада поки що зі своєю позицією не визначилася. Можливо, скандалу ще вдасться уникнути. Адже в запасі достатньо часу, аби якось цивілізовано «розрулити» ситуацію.