Павло Iванович iз сином Олександром (лiворуч) на входi до калiфорнiйського храму Фемiди. (РЕЙТЕР.)
Справа Лазаренка наразі не є визначною подією для України — влада, політики й засоби масової інформації зайняті проведенням та висвітленням політреформи, підготовкою до президентських виборів, масових акцій... Та чи мало ще є «вдома» справ, на тлі яких початок судового розгляду в далекій Каліфорнії втрачається з виду чи навмисно подається поверхово, а то й спотворено? Цього суду над цією людиною, якій так багато інкриміновано, чекали настільки довго, що, коли він нарешті наблизився безпосередньо до лінії старту, увага спостерігачів уже була притуплена — багато хто просто втомився стежити за цією справою з таким ступенем прискіпливості, на який вона заслуговує. Проте, відзначимо, прем'єр-міністрів України не кожного дня судять, не кожного дня й навіть року. Не так часто найпотужніша Феміда світу — американська — концентрує свої зусилля на конкретних оборудках із майном усіляких українських агрофірм, будиночками для Кабінету Міністрів, газом тощо.
Про те, що в нас крадуть, знають усі. Із відповідальністю — набагато гірше, бо майже всі при цьому знають, що вкрасти в сусіда — це таки справді вкрасти, а от у держави — вважай, наче й не крав. Бо ж зрозуміло, що всі багатомільйонні статки нинішніх олігархів в Україні нажиті саме таким шляхом, і ніхто й не намагається влаштувати нашим головним канцеляристам, найвищим зятям та футбольно-промисловим босам шоу «Перший мільйон» (у сенсі, з'ясувати, як ці гроші були зароблені). Тому як визискували, так і визискують. Аж ось — прецедент. Одного таки судять. Тобто все-таки слід погодитися: справа Лазаренка — посадовця з України найвищого калібру, схопленого за руку, протриманого в буцегарні й притягнутого до суду, — є унікальною в своєму роді. Проте, схоже, в темниках Банкової навмисно ретушують — в тому сенсі, що до українців воліють не доносити звинувачення Павла Лазаренка на адресу тих, хто приводив його у владу за руки, робив Прем'єр-міністром, заплющував очі на вельми оригінальні форми ведення бізнесу через політику, тобто сприяв переродженню в першого реального олігарха (хоча, зауважмо, цього слова тоді, в середині 1990-х, не було в активному вжитку — воно прийшло до нас разом з утвердженням наступної хвилі, медведчуків-пінчуків). Провладні ЗМІ якщо й згадують Павла Івановича, то лише у відриві від Кучми і Ко — просто як виродка від влади, котрий мало того що підбирав усе, що погано лежить, так ще й замовив убивства депутатів Євгена Щербаня та Вадима Гетьмана. Принаймні такі звинувачення видала Генеральна прокуратура України, закінчивши розслідування справ Лазаренка вдома. І це теж є в темниках, як і недолугі спроби «відв'язати» Лазаренка від Кучми і «прив'язати» його до нинішньої опозиції. А немає там, звісно, думок про те, що Павло Іванович свого часу був таким самим «дніпропетровським», як і Леонід Данилович, як і ще чимало вихідців із цієї чудової області, котрі нині осіли на керівних постах у вищих ешелонах влади й бізнесу, вони починали зі спільних справ, взаємозбагачувалися, і «рука руку мила», бо були «плоттю від плоті». Здавалося, одна кінцівка в далекому 1997-му виявилася більш загребущою, але ж відрощені після неї мали хапальні рефлекси принаймні не гірші й відтак за довший час перебування при владі чи у владі нагребли значно більше. Одну руку ампутували й віддали у розпорядження судді Мартіна Дженкінса та прокурора Марти Борщ. Інша — продовжує свою справу, переймаючись при цьому тим, як шляхом політреформи зберегти свою «малину» й «дах» у вигляді пахана ще хоча б років на два. Їм усе мало.
Нам виправдовувати «птаха гнізда Дніпропетрова», розбір польотів якого «УМ» починала ще шість років тому, нічого — це справа його адвокатів. Сісти мають усі, хто крав. Можна й по черзі. Якщо буде доведено. Будемо вважати, що початок суду у справі «Америка проти Лазаренка» став сигналом для «нових лазаренків» в Україні — от що буває, коли після нехороших корупційних діянь з'їздити в Америку. Тому часто «нові лазаренки» від влади й не ризикують їхати далеко від вітчизняних вілл — хіба що на якість Мальдиви, Канари абощо. Тому вони й бояться стати наступними в черзі до відповіді перед справді об'єктивною, а не прирученою Фемідою. Тому й відтягують час розплати як мінімум до переходу в інший світ із його чистилищем. Тому й замовчують через свої телеканали справжній зміст справи Лазаренка. А нам мовчати не слід. Користуючись не темниками, а відкритими інформагенціями й інтернет-виданнями, розповімо, як саме в теплій Калiфорнiї почався судовий розгляд діянь екс-глави українського уряду та подамо його власну думку з цього приводу.
Перед 15 березня, коли після тривалого «карантину» Павла Івановича в «СІЗО» та його виходу під заставу нарешті почався безпосередній судовий процес, відбулося ще кілька досудових засідань. Зокрема — 8 березня, коли фотокореспондент агенції «Рейтер» Лу Дематтейз нарешті явив світові, а головне — Україні, кадри із портретами «нового Лазаренка». За п'ять із гаком років — відтоді, як Лазаренко потрапив до рук правоохоронних органів США в нью-йоркському аеропорту імені Кеннеді «у зв'язку із неправильним оформленням в'їзних документів», — екс-Прем'єр явно не помолодів. Навпаки, зараз йому 51, а сивини — як у діда. Фігура в нього підтягнута — ще б пак, «тюремна» дієта навіть в Америці навряд чи сприяє огрядності, а ось обличчя змінилося явно в гірший бік. Теж постаріло, прив'яло. За оцінками спостерігачів, ще більше загострилися проблеми з очима та повіками, які Лазаренко мав і в час найбільшої могутності в Україні. Нервовий тик для Павла Івановича — звична справа, в тому числі й у суді.
Як повідомила «Українська правда», окрім фото Лазаренка, досудове слухання в Міжнародний жіночий день принесло й іншу новину — Лазаренко, виявляється, визнав себе винним за обвинуваченнями, висунутими проти нього у Швейцарії. Відомо, що влітку 2000-го він був засуджений до 18 місяців позбавлення волі умовно. Як заявив один з адвокатів екс-Прем'єра Деніел Горовіц, «Павло Лазаренко пішов на добровільне визнання своєї провини винятково під загрозою його екстрадиції зі США до Швейцарії, а звідти в Україну, де йому загрожувало фізичне знищення». Захисник пояснив, що між Україною та Швейцарською Конфедерацією діє договір про екстрадицію, згідно з яким Лазаренка могли б віддати до рук українських каральних органів. Але при цьому пан Горовіц повідомив, що на засіданні 8 березня суддя Мартін Дженкінс визначив: американські прокурори під час процесу «США проти Лазаренка» не можуть використовувати як доказову базу вирок швейцарського суду. «Таким чином, суд фактично визнав більшу частину доказової бази, зібраної обвинуваченням, такою, що не має юридичної сили. Адже, окрім цього вердикту суду у Швейцарії, у обвинувачення немає жодного реального доказу, який міг би підтвердити факт відмивання коштів моїм підзахисним», — заявляв адвокат. Хоча слід ділити принаймні на два показну впевненість захисників. Адже «швейцарський» момент у судовій біографії Лазаренка — це лише крапля в морі. І відомо, що представники Генеральної прокуратури України неодноразово передавали американським колегам пачки інших доказів вини Лазаренка.
Але адвокати мають й інші приводи для оптимізму. Адже, крім іншого, суд Північного округу Каліфорнії на останньому досудовому засіданні у справі «США проти Лазаренка» дозволив під час процесу використовувати матеріали, пов'язані з «корупцією у вищих ешелонах влади в Україні», а також записи майора Мельниченка. «Рішення судді Мартіна Дженкінса від 12 березня 2004 року можна розцінювати як неофіційний початок антикорупційного процесу проти Президента України Леоніда Кучми та його найближчого оточення, — вважає адвокат Горовіц. — Після цього рішення у ході судового розгляду факти протиправних дій Леоніда Кучми та його найближчих соратників не тільки стануть надбанням громадськості, а й будуть юридично закріплені американським правосуддям». На думку пана Горовіца, «для Кучми це може обернутися гучним кримінальним процесом на території США чи іншої демократичної держави». А матеріали, які дозволив використовувати суд, за «охопленням» справді вражають, бо ж стосуються «корупційних діянь з боку Кучми, першого віце-прем'єра Азарова, керівника Державного управління справами Бакая, народних депутатів Волкова, Пінчука та інших».
Тут варто згадати про тривалі київські «співбесіди» представників американських прокурорів та адвокатів Лазаренка із визначеними ними свідками в цій справі. На контакт птахи високого польоту фактично не йшли — боялися самої згадки про можливість профігурувати у слідстві. Навіть українська прокуратура, яка надавала для перших «допитів» власне приміщення, надалі вже не виявляла такої щедрості. Що, до речі, за словами деяких київських «лазаренківців», стало ще й виявом дурості. Адже отримання деяких свідчень таки відбувалося, і якщо спочатку ГП через свої «вуха» могла бути в курсі отриманих даних, то надалі — перебувала в невіданні про сенс виправдань та звинувачень. Чи були серед них архіважливі, зараз визначити важко, але відзначимо ще й такий висновок адвоката Горовіца та його колег: ними зібрано численні матеріали — від даних свідків до офіційних документів, — які переконливо доводять, що «корупційні діяння у середовищі владної верхівки України були б неможливими без прямої зацікавленості у них Президента Кучми. Український Президент безпосередньо сприяв корупційним діям у середовищі державного керівництва, аби поставити урядових керівників у пряму залежність від власної волі, змусити їх працювати на його особистий інтерес». Адвокат вважає, що їм удасться «переконати суд, що переслідування Лазаренка є яскравим підтвердженням вибірковості підходів влади та правоохоронних органів до кримінального переслідування людей за звинуваченнями у корупції».
«Сумнівні докази начебто протиправних дій, надані українською владою американським представникам обвинувачення, грунтуються лише на припущеннях і є відверто тенденційними, продиктованими суто політичною доцільністю для української влади», — вважає адвокат. При цьому він посилається на звіт Держдепартаменту США, де Генпрокуратуру України названо «караючою рукою режиму Кучми». Горовіц каже, що захистом Лазаренка зібрано докази понад 30 фактів переслідування Генеральною прокуратурою людей за політичними мотивами та прямою вказівкою Кучми.
Цікаво, що ці оцінки Деніела Горовіца було поширено за підписом «Управління інформаційного забезпечення політичної партії ВО «Громада» (партії, головою якої досі є Павло Лазаренко). «Можливо, це є спробою перед початком суду присяжних показати, що й донині Лазаренко є активним українським політиком-опозиціонером, який переслідується деспотичним режимом», — припускала «Українська правда». І не помилилася: саме цю лінію захисту обрано на суді як одну з основних.
Від моменту висунення Великим журі США обвинувачень проти українського екс-Прем'єра — 18 травня 2000 року — до початку власне судового процесу — 8 березня 2004-го — пройшло майже чотири роки, що ще раз свідчить про складність справи та ретельність підготовки сторін обвинувачення й захисту. Цікаво, скільки б чекав Лазаренко суду в українському СІЗО? Зауважмо, що рідна прокуратура розібралася з усіма «домашніми» моментами Павлових правопорушень значно скоріше, а луганський суд ще минулого року приписав екс-Прем'єрові участь у замовленні пари «мокрух». Американці ж значно довше й старанніше розслідували лише кілька (фактично, три) фрагментів Лазаренкової діяльності. Хоча пунктів обвинувачення — 53, але, по суті, всі вони грунтуються на трьох історіях діяльності П.І. в середині 1990-х років: порушення, пов'язані з агрофірмою «Наукова», корпорацією «ЄЕСУ» та купівлею розбірних будиночків для Кабміну. Головний обвинувач — Марта Борщ, як пише «УП», зовні трохи схожа на кінозірку Сігурні Уївер. Перед присяжними поставлено екран, на якому прокурор демонструє схеми роботи Лазаренка, доводячи, що він використовував свою владу, аби створити «мережу міжнародних банківських рахунків для відмивання коштів, отриманих незаконним шляхом».
Головний захисник містера Лазаренка — Доран Вейнберг, один із кращих адвокатів у Сан-Франциско, — почав на процесі виклад життєпису Павла Івановича ще з тих часів, коли майбутній глава уряду в 18 років пішов працювати трактористом. Захист Лазаренка базується на тому, що він не порушував рідного законодавства, яке було на той час неідеальним і дозволяло «великому Хазяїнові» проскочити крізь його дірки. Вейнберг пояснює, що Лазаренко переказував гроші за кордон, щоб «захистити їх від режиму Кучми», тобто щоб ховати, а не «відмивати». Як досі не чувана сенсація пролунали слова адвоката про те, що Павло Лазаренко збирався витратити свої мільйонні закордонні заощадження не на власні потреби, а на усунення Леоніда Кучми від влади. Такої ось широкої душі чоловік. Виявляється, у Павла Івановича була власна акція «Україна без Кучми». Хоча ці адвокати ще й не таке городять. Утім у своєму виступі прокурор Борщ відзначила, що Лазаренко був політиком лише в значенні «набивання свого власного гаманця».
Став відомим ще один пікантний момент — одним із головних свідків з боку прокурорів буде колишній бізнес-партнер Лазаренка Петро Кириченко, який погодився співпрацювати з урядом США. Ймовірно, він дасть свідчення проти колишнього патрона й компаньйона.
При цьому адвокат Вейнберг звернув увагу на те, що хоча Кириченко й був близьким до Лазаренка, керував усіма його рахунками, але США вчинили з паном Петром зовсім інакше, ніж із паном Павлом. Кириченку дозволили жити з родиною в Каліфорнії (місцевість Бей-еріа) і навіть не зняли 40 мільйонів доларів з його рахунків, хоча спочатку він ризикував потрапити, образно кажучи, на сусідні нари з екс-Прем'єр-міністром. Тому, мовляв, Кириченко не може бути об'єктивним, оскільки від свідчень залежить його особиста доля. Хоча, на думку деяких інших спостерігачів з американської сторони, саме свідчення Кириченка можуть стати переломними для суду.
Марта Борщ зазначила, що будуть й інші свідки, яким надано імунітет в обмін на інформацію. Стало відомо також, що присяжним покажуть відеозаписи допитів свідків в Україні.
Процес триває. За попередніми прогнозами, він розтягнеться на термін від 10 тижнів до трьох місяців. Як повідомляє агентство «Ассошіейтед Пресс», у рамках процесу «США проти Лазаренка» будуть заслухані свідчення російською і українською мовами, а також македонською, грецькою, французькою й голландською. Анонси космічних термінів, які «світять» Павлові Івановичу, останнім часом якось усохли. Якщо Лазаренка визнають винним, йому може загрожувати 20 років ув'язнення або трохи більше. Він може опротестувати вердикт присяжних суду Північного округу Каліфорнії у вищих інстанціях. Наразі, за повідомленнями каліфорнійських ЗМІ, Лазаренко мешкає в готелі в центрі Сан-Франциско.
Під час першого засідання посивілий і постарілий Хазяїн не вимовив жодного слова, пише «УП». Як і під час досудових слухань, він сидів у навушниках, слухаючи синхронний переклад російською мовою і щось занотовуючи в блокноті. Поки що за нього говорять дорогі адвокати. Втім Олені Притулі — головному редакторові «Української правди», яка вже тривалий час перебуває у США, — вдалося домовитися з Павлом Івановичем про ексклюзивне інтерв'ю (фактично після 5-річної ізоляції й мовчання), основну частину якого ми передруковуємо. Щоправда, екс-Прем'єр відразу обмежив коло питань: «Передусім я не можу торкатися будь-чого, що пов'язано з моїм судом у США». Такі умови судового розгляду. Тож запитання про Кучму, Кириченка, Тимошенко залишились на «кращі часи».
— Чим ви займаєтеся, як зазвичай проходить ваш день?
— Протягом цього періоду мені довелося вивчити американське законодавство, щоб глибоко розуміти американську систему правосуддя. Я не можу сказати, що знаю всі американські закони досконально, але я старанно працюю в рамках підготовки до «трайлу» (тобто суду — тут і в інших місцях Лазаренко мимоволі вживає американські замінники слів. — Авт.). Але звертаю вашу увагу: всі події в обвинуваченні відбувалися в Україні. Я жодного дня не жив у США і не мав інтересів у США. Будь-якому американському адвокату, який не побував в Україні, вельми складно розуміти нашу країну, наш менталітет. Мені доводиться все детально пояснювати, показувати, розказувати, переконувати, щоб адвокати досконало знали Україну і розуміли її. Для цього необхідно дуже багато часу. Крім суботи і неділі, я щодня працюю з адвокатами з 8-ї ранку до 11-ї вечора. А взагалі, якщо комусь колись знадобиться фахівець з американського законодавства і системи правосуддя, — кращого за мене знавця їм не знайти.
— Раніше писали, що ви займаєтеся спортом. Не кинули це заняття?
— Так, це невід'ємна частина — у мене є тренажери, велосипед. По годині-півтори займаюся близько п'яти разів на тиждень.
— У справі говорилося, що вам дозволяють відвідати лікаря — фахівця з варикозного розширення вен «у зв'язку з постопераційними процедурами». Ви дійсно пережили операцію? (Додамо, що саме з таким діагнозом Лазаренка відставляли з посади глави українського уряду. — Ред.)
— Усе минулося успішно. Технології, які існують зараз в Америці, унікальні. Процедуру роблять лазером, і через три години я вже міг ходити. Мені сказали: «Лазаренко, ви здорові, нема чого прикидатися». В Україні на реабілітацію пішло б три тижні...
— Як зараз ваше здоров'я, після чотирьох із гаком років в'язниці? Що ви можете розповісти про американську в'язницю? Скільки у вас було людей у камері?
— Ви розумієте, наскільки непросто це дається... (Робить великі паузи). Це важко. Я би сказав, дуже важко. Мене підтримували. Я спілкувався з рідними і дуже багато працював.
Якщо б уявити, скільки можна було б зробити за цей час! Я жив вірою і знав, що справа дійде до суду. Я абсолютно готовий довести, що я не винен і що мене переслідують винятково з політичних мотивів. Я не зробив нічого такого, чого не робили і не продовжують робити в Україні.
— Як регулярно ви отримуєте новини з України? Що читаєте?
— Протягом чотирьох років я прочитав усі без винятку номери «Української правди». «Дзеркало тижня» в повному обсязі, від палітурки до палітурки... «Дзеркало тижня» читаю із задоволенням — це одне з небагатьох об'єктивних видань в Україні. Загалом, читаю різні інтернет-видання, останнім часом «Україну молоду». Читаю постійно дві російські газети — «Московські новини» і «АіФ», я їх передплачую. Так що я знайомий з усіма новинами з України. І в певний час буду готовий дати не одне, а десятки інтерв'ю, щоб розказати про все, що знаю.
— Оскільки ви знайомі з ситуацією в Україні, цікавить ваша оцінка того, що там відбувається...
— Я би утримався від оцінки... Але мене непокоїть моя доля в Україні. Я стурбований заявами Генпрокурора Васильєва щодо вбивств, які намагаються «повісити» на мене. Перший раз маю можливість звернутися до рідних Гетьмана і Щербаня: я не маю ані найменшого відношення до цих двох злочинів.
...Щоб скоїти злочин, повинні бути серйозні мотиви. Назвіть мені, які спільні інтереси у мене були з покійним Гетьманом? Де ми перетиналися? Як були пов'язані? Піти на такий злочин — повинні бути найвагоміші підстави і мотиви. А у мене їх не було і бути не могло.
Я думаю, в середині суду я готовий буду поговорити про це більш детально. Мені багато що відомо з цього приводу. Єдине, що я можу зараз заявити, — мені вдасться довести на підставі матеріалів, зібраних моїми адвокатами в Україні, що троє людей, на яких «повісили» вбивство в Генпрокуратурі, не скоювали його. Так звана «донецька» група не має відношення до цього. Двоє із засуджених за це вбивство взагалі не були у Києві в той час, і в нас є понад 30 свідків, які підтверджують це.
Я звертаюся до рідних і близьких Гетьмана і Щербаня і заявляю з усією відповідальністю: я не мав і не маю відношення до цих вбивств. І це буде доведено після усунення влади в Україні і мого повернення.
— То ви не полишаєте надію повернутися до України?
— Заради цього я пішов на суд! Я живу Україною, і будь-яка проблема в Україні — біль для мене. Я бачу весь цинізм влади, адже на відстані набагато інакше все розумієш і переживаєш...
За п'ять років стільки нагромадилося... Стільки хочу сказати! Максимум через три місяці суд завершиться, і я обіцяю вам дати ексклюзивне інтерв'ю. І мені не треба, щоб про Лазаренка говорили тільки з позитивного боку. Треба, щоб і про Лазаренка, і про Кучму говорили правду.
— Чи не хочете передати привіт Кучмі?
— Ні, я не маю права. Він — потенційний свідок у справі.
Експерти міжнародної організації «Трансперенсі інтернешнл», яка вивчає проблему корупції в різних країнах світу і щороку публікує «індекс корупції», вважають, що Україна — одна з найбільш корумпованих країн світу, і ситуація погіршується, навіть якщо порівняти нинішню Україну з державою п'ятирічної давності.
«Три, чотири, п'ять років тому рейтинг України був кращим. Навіть Росія, Казахстан та деякі інші пострадянські країни мають кращі позиції, ніж Україна», — каже регіональний директор організації по країнах Європи та Центральної Азії Міклош Маршал.
У цьому сенсі історія Лазаренка — корупція в дуже великому масштабі — може повторитися, робить висновок президент Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Анатолій Гриценко.
Говорячи про можливі наслідки процесу над Лазаренком для внутрішньої політики в Україні, Гриценко звернув увагу на два моменти: «Перший напрям — це подальша компрометація фігури Юлії Тимошенко, особливо якщо вона об'єднає свої зусилля з Морозом або принаймні з Ющенком». Тобто Гриценко передбачає, що можлива масована кампанія у засобах масової інформації, «де буде тісно ув'язуватися через «ЄЕСУ» фігура Лазаренка й фігура Тимошенко». Другий напрям впливу, на думку політолога, такий: «Якщо в ході слухань справи Лазаренка буде оприлюднено матеріали, які становлять загрозу або для Президента Кучми, або для його оточення, особливо якщо будуть використані «плівки Мельниченка», тоді ця інформація може слугувати певним чинником стримування владних структур і чинником страху, оскільки буде відчуття, що не всі вони зможуть вільно подорожувати світом».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
