Раїса Богатирьова: Виборці — не поле, яким можна їздити трактором

02.07.2009
Раїса Богатирьова: Виборці — не поле, яким можна їздити трактором

Жорстоке вбивство Валерія Олійника на Кіровоградщині ще раз засвідчило зверхність кримінальних звичаїв над верховенством права і законом, — відзначає у відкритому листі Раїса Богатирьова. — Безмотивність злочину, цинічна наруга над природними правами і свободами людини гостро поставили на кін питання про критичну незахищеність громадян України від свавілля й агресії корумпованої влади та злочинних кланів. Особливо небезпечним стало корупційне зрощування правоохоронців із народними обранцями. Це спотворює процес демократії і ставить його під контроль новоявленої мафії як системну загрозу національній безпеці. Водночас особливу небезпеку породжують не лише злочинні дії окремих політиків та цілком залежного від них правоохоронного оточення, а позиція їхніх партій та блоків. Вони, іноді з логікою середньовіччя, безпринципно надають імунітет членам своєї політичної сили та забезпечують їм публічну недоторканність. Для цього використовується державна влада або грубий тиск на неї. Суспільство ж, виборці продовжують розглядатися як електоральне поле, яким можна їздити трактором.

Було б нечесно і несправедливо сказати, що причина цього і подібних явищ — в еволюції перехідного етапу демократії в Україні, яка неминуче супроводжується кризами влади і суспільства. Питання у неспроможності владних політичних еліт діяти згідно з правилами, що адресовані всім без винятку членам громадянського суспільства. Постійна конституційна криза, а відтак і криза законності в цілому є, швидше, практикою і метою діяльності, перш за все, владних політичних сил, а не наслідком історичної пострадянської фази розвитку. Будь–яка домінуюча політична сила, з метою досягнення владних і часто не прозорих та втаємничених від суспільства результатів, готова нехтувати цивілізованими правовими стандартами співжиття. Причому з єдиною метою — отримати владу як спосіб формування не національного, а особистого багатства. Саме ця обставина створила глибокий конфлікт між метою громадянського суспільства і цілями політичних сил, що постійно воюють за владу. Це є переконливим свідченням цивілізаційного розколу між народом і такою владою. Він може бути подоланий тільки одним способом: публічною відмовою влади і партій від політичної корупції і підписанням національного договору про «перезавантаження» всієї політичної системи в Україні. У тому числі і через прийняття нової редакції Конституції через референдум як форму безпосередньої демократії.

Мета єдина — убезпечити Українську державу від розколів, протистоянь і консолідувати зусилля еліт і народу навколо побудови сильної, конкурентоспроможної країни на імперативній умові — жорсткого і послідовного забезпечення конституційного порядку та законності.

На цьому шляху потрібно подолати воістину одіозні та історично суб’єктивні, але вже неприйнятні для демократії фактори.

Перший із них — це формування представницької законодавчої влади через систему закритих виборчих списків. Саме вони породжують надзвичайну й особливо тяжку політичну корупцію. Вона і є головною причиною тотальної корупції більшої частини влади в країні, судових і правоохоронних органів. Корупція в Україні демонтує будь–які прогресивні реформи та знищує демократичні цінності, створює ієрархію ухвалення рішень поза законом на основі політико–економічної доцільності та постійно проводить ревізію європейської перспективи українців. Закриті виборчі списки перетворюють партії у фундаментальні капіталістичні інститути, де політичну конкуренцію підмінено економічною, а змагання за ідеологічні, спільні для нації результати, — недобросовісною боротьбою за власність. У цій виборчій моделі депутати представляють не виборців, не регіони, не територіальні громади, а свій бізнес, діючи від імені партій та навіть народу. Зв’язок із виборцями відбувається в основному через медійні шоу і цензуровані партійними власниками видання. Таку «свободу слова» часто інвестують новоявлені національні латифундисти, які встановили повний контроль над земельними ресурсами, лісами, озерами.

Не можу не згадати Великого Тараса:

Як–то тяжко той насущний
Люди заробляють.
От і братія сипнула
У сенат писати,
Та підписувать, та драти
І з батька, і з брата.

Невідкладне завдання парламентаріїв — терміново проголосувати за новий закон про вибори до Верховної Ради України на основі прямих виборчих списків, вважає Раїса Богатирьова. Ще краще — третину місць у парламенті надати громадянам, які через політичні партії або шляхом самовисування зможуть обиратися в національні законодавчі збори в мажоритарних округах. Якщо є сумніви щодо такої пропозиції у політичних лідерів, пропоную терміново провести опитувальний референдум із цього приводу і дозволити народові реалізувати своє право бути сувереном, а не на «підтанцьовках» у політиків. Президент, я переконана, готовий невідкладно призначити такий референдум.

Одночасно треба позбавитися архаїчного рудимента в мандаті народного депутата — його скоріше абсолютної юридичної недоторканності. Квітневий референдум 2000 року майже консенсусом народу зобов’язав політиків змінити Конституцію в цій частині і вирівняти в правах народних депутатів із їхніми виборцями. Цього вимагає Президент Віктор Ющенко. Депутатська недоторканність в українських реаліях стала своєрідною дорогою ліцензією на вседозволеність і перетворила парламент на відмежовану від закону неприступну цитадель. Саме одіозний і неосяжний депутатський імунітет провокує прихід до Верховної Ради не професійних законодавців, а часто людей, які мають конфлікти із законом або забезпечують необхідний сервіс своїм начальникам.

Випадок у Голованівському районі не залишає права замовчати реформу статусу народного депутата або вкотре її заговорити. Впевнена, що суспільство цього вже не потерпить. Політичні сили, які його не почують, — приречені. Треба негайно внести зміни до чинної Конституції, аби у вересні–жовтні цього року депутатська недоторканність перестала бути джерелом корупції в Україні. Також я пропоную негайно, за підписами всіх народних депутатів, прийняти спеціальну постанову Верховної Ради України про відмову обранців народу від депутатської недоторканності на час до кінця виконання їхніх обов’язків у Верховній Раді 6–го скликання. Мені тут зрозумілі юридичні заперечення. Але питання надання згоди Верховною Радою України на притягнення до кримінальної відповідальності щодо затримання або арешту народного депутата є, перш за все, політичним актом. Тому, приймаючи таке політико–правове рішення, парламент зробить перший крок на шляху виходу країни зі стану глибокої кризи права і закону. Також це принципово створить умови для більш ефективної та результативної діяльності Генпрокуратури і суду.

Це проблема не тільки права, політики, а й моралі. Вона диктує нам необхідність зупинити процес криміналізації політичної влади і перетворити її інститути у професійний єдиний корпус ефективних управ­лінців і законодавців. Це є і позицією всього українського народу. Вона не має альтернативи і не може бути змінена планами політиків і будь–якою доцільністю, проголошує у відкритому листі Раїса Богатирьова.