Малюнок Миколи КАПУСТИ.
Заокеанські фільми жахів зазвичай експлуатують два найвірогідніші початки «кінця світу». Або в Землю врізається гігантський астероїд, або нашу планету захоплюють лихі «брати по розуму». І поки штампують стрічки–лякачки типу «Марс атакує», хоч–не–хоч складається враження, що міжпланетні агресори вже побували тут і почали підготовку до окупації планети. Сліди підступних зайд, приміром, залишилися посеред густозаселеної Донеччини — на території Горлівського хімічного заводу. Накопичення тут токсичних відходів тепер перетворило підприємство на міну уповільненої дії, яка загрожує мешканцям не тільки Горлівки, а й сусідніх населених пунктів. Чому донеччани клянуть марсіян і вважають, що це їхня справа? По–перше, тому, що відшукати серед земляків (та серед усіх землян) тих, хто взяв би на себе відповідальність за створення небезпечної ситуації, поки не вдається. А, по–друге, тут переконані — нормальна «людина розумна», поки в неї ще не зник інстинкт самозбереження, ніколи б не допустила чогось подібного. Звідси й емоційні нахваляння зловити якось хоча б пару залітних марсіян і ... Ні, не викручувати їм кінцівки за скоєне, а просто змусити пожити на цій «замінованій» території.
Згаданий зразок «чорного гумору» з’явився у мешканців Горлівки та сусідніх міст і сіл, неважко здогадатися, внаслідок похмурих прогнозів навколо майбутнього місцевого хімічного заводу. Власне, самого підприємства як виробничої одиниці вже давно не існує. На його покинутій території серед іржавого громіздкого обладнання тепер можна запросто знімати фільми жахів про падіння астероїда чи десантування сюди тих же інопланетян. Хоча «кінець світу» місцевого масштабу тут стався внаслідок «мирних» і суто земних причин.
Місцевий хімічний завод, отруюючи свого часу довкілля, як і схожі виробництва, таки мав ще й свою токсичну «родзинку», бо тут виготовляли мононітрохлорбензол (МНХБ). Цю особливу небезпечну речовину в «радянські» часи виготовляли тільки два підприємства в Європі — одне в тодішній ФРН і одне в Горлівці. МНХБ, у свою чергу, використовували для виробництва понад чотирьох сотень назв хімічних речовин: різноманітних барвників, лікарських препаратів, мінеральних добрив. Так тривало аж до початку великих економічних потрясінь середини 90–х років, перед якими капітулювало не одне тутешнє підприємство. Зупинив виробництво і Горлівський хімічний завод, який відтоді перетворився на склад своєї продукції та сировини для її виготовлення.
Нині на території підприємства назбиралося 2350 тонн МНХБ і більш як 30 тонн тротилу. А в 1990 році поблизу заводу влаштували могильник, де «поховали» 11,9 тисячі тонн різноманітних хімічних відходів. І нині ситуація зі зберіганням небезпечних речовин є практично критичною — корозія «зжерла» десятиміліметрові стінки металевих діжок, в яких тримають хімікати, принаймні наполовину.
«Тут накопичені вибухові речовини, МНХБ, а поряд розташований хімічний концерн «Стирол», де зберігають у ємкостях десять тисяч кубів рідкого аміаку, — уявляєте, що це таке? — риторично запитує начальник управління економіки, промисловості, зв’язку та транспорту Горлівської міської ради Юрій Трунов. — Це означає, якщо трапляться якісь непередбачувані обставини, і на ці ємкості потраплять уламки — ні Горлівки, ні Єнакієвого, ні Дзержинська через через 12 хвилин не буде...»
Від «непередбачуваних обставин» поки, як кажуть, Бог милував. Хоча як довго щаститиме, невідомо. Тим більше що тримати під контролем небезпечні хімікати з року в рік стає важче й важче. Нині від восьмитисячного колективу заводу на його території працюють 130 осіб, які й опікуються зберіганням токсичних речовин у тарі, геть з’їденій іржею. Але як опікуються? Тут немає навіть своєї аварійної бригади, і в разі «НП» охоронці можуть тільки викликати фахівців місцевого управління МНС.
Нині, як розповів «УМ» Юрій Трунов, на підприємстві–«міні» намагаються якомога швидше перезавантажити оті запаси МНХБ у нові пластикові ємкості. На їх придбання міська рада вже виділила зі свого бюджету 99 тисяч гривень, а всього потрібно не менше мільйона. Причому зволікати тут не збираються, адже в Горлівці в останні роки літа чекають, як кари небесної. Бо як тільки температура піднімається до 25—30 градусів, токсичні речовини починають випаровуватися.
«Влітку концентрація мононітрохлорбензолу в повітрі на заводі перевищує норму у вісім—десять разів! — свідчить депутат Горлівської міської ради, заслужений лікар України Володимир Ющенко. — За цих умов мешканці будинків, розташованих поблизу підприємства, почуваються дуже зле. Діагноз «гостре отруєння» для них уже є хронічним. Та й у цілому небезпечне сусідство не додає здоров’я всім горлівчанам. Назву такі цифри: у нас 290 тисяч мешканців, а на диспансерному обліку — 287 тисяч хворих! Тобто тут практично немає здорових людей, і смертність перевищує народжуваність удвічі. Наприклад, за останні двадцять років Горлівка втратила 87,3 тисячі людей — не стало цілого міського району...»
Про небезпечність хімікатів, жити з якими поруч доводиться мешканцям Горлівки, розповідає й провідний інженер з охорони довкілля хімічного заводу Тетяна Даниленко. «МНХБ ще звуть «кров’яним ядом», який може потрапити до організму людини через органи дихання чи через поверхню шкіри, — каже вона. — Під його дією змінюється формула крові, різко падає гемоглобін, а також відбувається порушення центральної нервової системи — тобто «під удар» потрапляє весь організм людини».
До речі, пані Даниленко назвала ще одну особливість МНХБ, що є дуже небезпечним для тутешніх мешканців, які з важкою екологією пробують боротися традиційним способом — уживанням спиртних напоїв. Справа в тому, що хімічна гидота відразу вступає в реакцію з випарами спирту і починає витісняти повітря. На практиці це означає, що людина напідпитку через кілька хвилин може просто задихнутися від нестачі повітря. І саме з цієї причини на заводі–складі перевагу надають працюючим тут жінкам.
«Заміноване» підприємство, певна річ, є неабиякою проблемою не тільки для керівників Горлівки чи сусідніх міст, а й для керманичів усієї густозаселеної Донеччини. Неважко здогадатися: «розрулювати» ситуацію заважає традиційна причина — брак коштів.
«З кожним роком стає все важче приступати до розв’язання цієї проблеми, бо збільшується вартість робіт з утилізації, — зізнається начальник управління промисловості Донецької облдержадмінстрації Віталій Кіжаєв. — Наприклад, у 2002 році утилізація тротилу обійшлася б у 4,4 мільйона гривень, нині вже — 17 мільйонів, а далі буде ще дорожче».
Також в області не приховують, що більшого чекали й чекають від керівників держави та уряду. «Ця проблема виникла не сьогодні, й область упродовж майже десяти років робила все, аби нас почула держава, але Мінпромполітики фактично усунулося від її вирішення», — каже начальник управління охорони навколишнього природного середовища Донецької ОДА Сергій Третьяков.
За підрахунками керівників Горлівки, для проведення всіх робіт з утилізації запасів хімічних речовин потрібно не менше 50 мільйонів гривень. 30 мільйонів планують використати для будівництва очисної установки, у 15 мільйонів оцінюють утилізацію вибухових речовин. А на практиці поки є реальними інші суми. Наприклад, на розробку проекту з утилізації та переробку МНХБ у минулому році з державного бюджету виділено 4,2 мільйона гривень, половину з яких уже освоїли, а другу сподіваються отримати впродовж року.
Але нарікання на «скупий» Київ уже давно дратують мешканців Горлівки, які живуть поруч із хімічною «міною», що може спрацювати будь–якої миті. «Коли я чую, що Київ не дає грошей, хочеться уточнити, хто ж саме не дає? — обурюється місцевий житель Олексій. — Двічі урядом керував наш земляк Віктор Янукович, а коштів не дали жодного разу. Хоча його рідне Єнакієве он зовсім поряд, і там теж труяться цією гидотою. Міністерства, які могли б нам допомогти, теж очолювали винятково свої — донеччани. А у Верховній Раді кого найбільше? Своїх, «регіоналів», за яких ми всі голосували. А вони забули про всіх нас уже на другий день, як тільки перебралися до столиці... Я, звичайно, не садист, але вихід поки бачу тільки один. Узяти б отих «землячків» та всіх решту, від яких залежить ця проблема, і поселити на кілька місяців біля хімічного заводу. Та щоб вони не самі тут вдихали небезпечні випари, а разом із дітьми та внуками. Тоді б, мабуть, одразу знайшлися і гроші, і ємкості для хімії, і все–все–все...»
На небезпечному підприємстві таки не втрачають надії до настання літньої спеки «перезатарити» хімічні речовини з тих ємкостей, де суміш МНХБ з іржавих бочок уже помалу потрапляє в металеві піддони. Якщо вдасться отримати на ці роботи як мінімум мільйон гривень і впоратися з цим, місто й область матимуть «передишку», мабуть, на 5—10 років. А за цей час земляків–«регіоналів», які засіли на всіх рівнях влади, можуть змінити представники інших політичних сил. І хтозна, може, хоч від них мешканці Горлівки та всієї області таки дочекаються вирішення проблеми «хімічної міни уповільненої дії»?..
Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>
Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>
У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>
Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>
Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>
