Знаменник Церкви

23.04.2009
Знаменник Церкви

Архімандрит Кирил.

Переповідають, що чернече ім’я Сергій Говорун отримав на честь свого наставника митрополита Кирила, нині патріарха Московського. Ці особистості справді схожі й ніби поєднані незримою ниткою. Обидва — високочолі розумники, поліглоти, комунікабельні й блискуче орієнтуються в міжнародній політиці. Не дивно, бо їхньою спеціалізацією стали зовнішні зв’язки церкви. Майбутній патріарх свого часу очолював «міжнародний» відділ РПЦ, архімандрит Кирил нині очолює такий же відділ Української православної церкви (МП).

 

«Дехто вважає нас п’ятою колоною Москви»

— Отче Кирил, візит патріарха Московського до Києва заплановано на 27 липня. Як митрополія готується до цього?

— УПЦ, за рішенням Священного cиноду, надіслала запрошення патріархові Кирилу. Він ще раніше висловлював бажання, щоб відвідини Києва стали його першим закордонним візитом як патріарха. Це засвідчує повернення до витоків руського християнства. Не випадково патріарх планує відвідати також Херсонес — місце, де, за історичними даними, отримав хрещення князь Володимир. Патріарх Кирил розуміє, що Україна є джерелом російського християнства.

— Чи світ сьогодні знає, що витоки славнозвісного руського православ’я — у Києві?

— Багато що залежить від нас, щоб довести це до свідомості людей на різних континентах. Наша Церква докладає зусиль для інформування про київське коріння руської православної традиції. Нещодавно я повернувся зі США, де ми презентували Пересопницьке Євангеліє XIV століття в Бібліотеці Конгресу США і в штаб–квартирі Організації Об’єднаних Націй. А це перша пам’ятка української писемності, що містить елементи української повсякденної мови. До цього ми здійснили аналогічні презентації в Британській бібліотеці, Оксфордському та Кембріджському університетах, бібліотеці парламенту Канади.

— У кількох інтерв’ю ви зазначали, що патріарх Кирил, ще будучи митрополитом, просив вас допомогти йому вивчити українську мову. Ви вже виконали його прохання?

— Можливо, це бажання колись буде задоволене. Про що воно свідчить? Що патріарх знає Україну і хоче допомогти нашому православ’ю подолати розділення.

— Чи планується в самій УПЦ поширювати українську мову: перекладати богослужбові книги, вводити її у храмові служби?

— Ми є Церквою нашого народу. Дехто вважає нас п’ятою колоною Москви... Але ми вболіваємо за формування української ідентичності і хочемо, щоб проект «Україна» відбувся. Ми видали «Молитвослов» Петра Могили, де молитви церковно–слов’янською подані і паралельно в перекладі — українською. А богослужіння здійснюється українською мовою там, де цього хочуть самі парафіяни.

«УПЦ — українська й патріотична»

— Зараз багато говорять про помісну православну церкву. Як ви вважаєте, вона потрібна в Україні?

— Вона вже є. Помісна церква — це та Церква Христова, що існує в конкретному місці в конкретний час. Україна є таким місцем. Це постійно підкреслює наш предстоятель. Часто плутають помісність з автокефалією чи автономією...

— Тобто помісна церква необов’язково має бути автокефальною?

— Автокефалія — це засіб самоврядування церкви. Утім права, які сьогодні має наша Церква, багато в чому перевершують ті, що мають деякі автокефальні церкви. Проблема УПЦ в тому, що ми не повністю реалізовуємо можливості, які вже маємо. Очевидно, досі не оцінили їх належним чином.

—  А от Київський патріархат вважає, що це він — помісна церква...

— Я не хочу тут нікого критикувати, люди вже втомилися від протистоянь. Скажу лише, що ми прагнемо об’єднати українське православ’я, прагнемо стати єдиною, унітарною церквою в Українській державі. Є, безумовно, конкуренція з Київським патріархатом і з УАПЦ. Запевняю, що Українська православна церква є більш україн­ською, патріотичною за своєю суттю, ніж інші юрисдикції в Україні. Можливо, це дещо парадоксально звучить, але подивіться на факти. Предстоятель нашої церкви родом із Хмельниччини. А предстоятель Київського патріархату — з Донбасу...

— І що з того? Історики й етнографи свідчать, що села й містечка цього краю і за мовою, й за світоглядом є не менш українськими, ніж ті, що на Вінниччині, Київщині чи Буковині. Донбас — це Україна.

— Так. Але він більш секуляризований, ніж Поділля. До того ж ми здійснюємо багато проектів. Як уже говорилося, перевидали Пересопницьке Євангеліє. Ми пропагуємо Україну у світі.

— А власне по Україні плануються презентації Пересопницького Євангелія?

— Вони вже відбулися. І у Львові, і в Києві. Єдина проблема: через упередження до нашої Церкви як до «п’ятої колони» ЗМІ майже не висвітлюють наші заходи.

«Нащадок Лисенка, Микола — наш парафіянин»

— Український народ має самобутню й багату духовну спадщину. Це й особливий стиль храмової архітектури, і духовна музика, поезія, живопис. Чи готова УПЦ стати центром, що зберігав би, досліджував і популяризував цю спадщину?

— Ми над цим працюємо. У нас є бібліотеки, телеканал «Глас», до речі, україномовний. Ми організували в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка конференцію, присвячену Гоголю, де показали його як видатного українського християнського письменника...

— Однак жодного разу не доводилося чути в храмах УПЦ Московського патріархату церковної музики Лисенка, Стеценка, Кошиця. Чи, може, вона все ж там лунає?

— Безумовно! Нащадок Лисенка, Микола — це наш парафіянин: регент, чудовий музикант. Ми цього року проводимо фестиваль на зразок Московського пасхального фестивалю, самі ж його фінансуємо. Спільно з Київською музичною академією та іншими мистецькими закладами збираємо для цього хорові колективи з різних областей України. Лунатимуть переважно твори українських композиторів.

«Ми відхрестилися від людей, які ходять з «іконами» Распутіна та Івана Грозного»

— Ви завідуєте в УПЦ зовнішніми відносинами. Якими є і плануються надалі стосунки з українською греко–католицькою та з римо–католицькою церквами?

— Я сказав би, що це різні стосунки. Ми підтримуємо парадигму толерантності, яка зараз утворюється в нашій країні. Хоча не приймаємо спроб прозелітизму — це коли православних залучають до латинської чи греко–католицької церкви якимись хитрими приманками. Ми, у свою чергу, намагаємося не маніпулювати людьми і не навертати нечесними засобами до православ’я, скажімо, греко–католиків у Галичині.

—  Тим часом у крамницях навіть Києво–Печерської лаври, не кажучи вже про східні регіони України, продається купа антикатолицьких книжок і фільмів...

— Ви ж не станете казати, що всі книжки, які продаються у книгарнях Києва, мають неухильно відповідати державницькій лінії? Дещо перебуває поза нашим контролем. Ми теж не хотіли б, щоб певні книги продавалися, але вони мають попит, і в деяких парафіяльних крамницях комерція, на жаль, перемагає богословську відповідність і просто здоровий глузд.

— Католицизм переглянув своє ставлення до іудеїв. Православна церква поки що не зробила цього. Відомо, що на надгробку могили Андрійка Ющинського досі є напис: «Здєсь почівают мощі отрока–мучєніка Андрєя (Ющінского). Увенчан мучєнічєскім вєнцом на 13 году 12/25 марта 1911 г.». Хоча достеменно відомо, що убив його не Мендель Бейліс, а злодюжки з київського передмістя. Чи справді хлопчик визнаний святим у РПЦ?

— Андрійко Ющинський, безумовно, не визнаний святим. Що ж до погромів, то їх здійснювала не церква. Тому не їй і вибачатися. Це робили окремі люди, деякі з яких називалися православними християнами.

— Таке враження, що життя центру тече окремо, а регіональних парафій — окремо. Батюшки часом неосвічені, полюбляють випити, паства ж переймається біографією останнього російського царя або шкідливістю ідентифікаційних кодів...

— Це взагалі проблема України — невідповідність між центром і регіонами. У нас є сайт і газета, яка регулярно поширюється по всіх парафіях. Крім того, ми маємо свій, єдиний в Україні церковний телеканал «Глас».

— На вашу думку, Церква якось має виховувати свою паству?

— Безумовно, але не все в наших силах. Так, по Києву та інших містах ходять люди з «іконами» Івана Грозного і Грішки Распутіна. Синод УПЦ засудив політичну спрямованість деяких братств, ходіння з так званими «хресними ходами» і культ царя Миколи ІІ як «співіскупителя Христу». Ми від цього відхрестилися і відмежувалися, але люди все одно ходять, і ми не можемо їм це заборонити.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Архімандрит Кирил (Сергій Говорун)

Народився у м. Золотоноша Черкаської області в 1974 році. У 1998 р. закінчив Київську духовну академію, в 2000 — Афінський університет, в 2004 р. захистив докторську дисертацію в Даремському університеті (Великобританія) на тему «Христологічні суперечки в VII столітті» (видана монографією у Голландії). Працював у відділі зовнішніх церковних зв’язків РПЦ під керівництвом теперішнього патріарха Кирила, член комісії з освіти та комісії «Віра і церковний устрій» Всесвітньої ради церков. Рукоположений у диякона і священика теперішнім патріархом Кирилом.

Вільно володіє англійською і грецькою, знає французьку та італійську мови. Автор багатьох публікацій. Досліджує давню та сучасну церковну історію, проблеми сучасного світового православ’я.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>