Ти сплатив податки, Господи?

12.03.2009

Джерела «УМ» у Київраді розповідають, що наради в Леоніда Черновецького відбуваються в цікавий спосіб. Якщо його попередник Олександр Омельченко віддавав перевагу восьмій годині ранку, то нинішній мер більше любить другу половину дня. Десь по обіді у голові Черновецького розвіюється дніпровський туман і він скликає до себе всю королівську рать. Мадам Аліну Айвазову, яка вважається радником мера і має власні апартаменти в Київраді, доню Христину (ту, що транспортує бабусь у «Краще життя») та інших. Думає Черновецький завжди одну й ту саму думу: як би та на чому «зашібіть» зайву копійку? Радники мусять пріти, шкрябати кору головного мозку та видавати на–гора відповідні ідеї. Саме на таких «колоквіумах» було вирішено запровадити податок на розкіш абощо. Не так давно хтось із «мозкового центру» Черновецького вирішив, що годі роздавати «опіум для народу» задарма. Церкви також мусять платити меру данину. «Посольство Боже», звісно, поза грою: ця корпорація створювалася, щоб накопичувати кошти, а не тринькати їх.

 

З лікарями «батюшки» домовились. Але ж хто лікар Черновецькому?

Перевіряти таку інформацію «УМ» довго не довелося. Розмова з прес–секретарем Української православної церкви Московського патріархату Василем Анісімовим одразу ж розставила всі крапки над «і». «Вони хочуть мзду за лікарняні храми», — сказав «УМ» пан Анісімов. А це означає — фактично встановити орендну плату за те, що церква користується територією того чи іншого комунального медичного закладу. Навіть якщо вона не має окремої будівлі, а лише палату, до якої час від часу приходять помолитися хворі та де вони можуть поспілкуватися зі священнослужителями. «Ми спромоглися за 15 років домовитися з лікарями, — каже Анісімов. — Хоча до революції більшість наших лікарень належали церкві. А тепер її приміщення хочуть оподатковувати. Навіть якщо це маленька кімнатка».

Власне, досі Черновецький, незважаючи на відверто протестантські вподобання, виявляв лояльність до УПЦ (МП). Коли митрополит Володимир освячував місце будівництва кафедрального собору недалеко від станції метро «Либідська» у Києві, Черновецький був там присутній разом із Президентом Віктором Ющенком. Але лояльністю бюджет не наповниш. Тим паче з апетитами нашого мера. Незабаром, розповів «УМ» Анісімов, у мерії планується нарада за участі настоятелів лікарняних храмів. Більше того, їх уже нібито кликано на килим до мера, бо спільної згоди наразі дійти не вдається. («УМ» розповідала про те, як відбувалась нарада, куди були запрошені керівники дитячих клубів. Хочеться вірити, що московські батюшки — більш міцні горішки, тож бодай хтось нагадає меру, що царство небесне йому не світить. Навіть за посередництва Сандея Аделаджі).

Мерія і мораль

Та якщо Московській православній церкві в питанні лікарняних храмів є за що боротися (платити за 25 лікарняних храмів по місту — справа не з приємних), то в Українській православній церкві Київського патріархату за подібними перипетіями радше спостерігають, аніж беруть у них активну участь. Лікарняний храм у церкви тільки один. Тож навіть якщо доведеться за нього платити, дуже боляче по фінансах церкви це не вдарить. Так зазначив у коментарях «УМ» керівник прес–служби УПЦ (КП) єпископ Євстратій (Зоря). «Тут питання більш моральне, аніж юридичне, — каже він. — Якщо мораль мерії дозволить ухвалити таке рішення, то юридичних засобів боротьби проти нього я не бачу. З організації, що використовує територію комунального закладу, дійсно може стягуватися орендна плата».

Та орендна плата — не єдине церковне джерело надходження коштів до бюджету. Незважаючи на те, що прибутки від діяльності церков в Україні не оподатковуються (адже це суперечить Закону України «Про релігійні організації»), церквам часто доводиться платити гроші за те, що вони просто користуються тією землею, на якій побудовано храми. Таким чином, міський бюджет Києва отримує таку плату від багатьох храмів, які зведені на території міста. Правда, не від усіх, а лише тих, які побудовано починаючи з 2002 року, коли чинною стала нова редакція Земельного кодексу України. (Згідно з ним, земля релігійним організаціям передається лише в довгострокову оренду). Отець Євстратій каже, що в середньому за рік орендна плата за землю під одним храмом сягає 100 000 гривень. Тому церква в будь–якому разі виходить залежною від держави. Хоч закон і гарантує абсолютно протилежне. За словами священика, парламент уже проголосував, а Президент підписав поправку до Земельного кодексу, яка дозволяє, як і до 2002 року, передавати церквам землю у постійне користування. Та для переоформлення документів на кожну ділянку потрібні судові тяжби, які триватимуть, за словами єпископа, щонайменше рік. Тобто мер і його команда може ще тривалий час розраховувати на поповнення бюджету від церков за давно налагодженою схемою.

Хто пустив Льоню в Європу?

До речі, отець Євстратій розповідає, як іще минулого року Черновецький захоплено ділився своїми думками щодо ситуації у Швейцарії, де держава контролює благодійні надходження до релігійних організацій. Тобто тримає в руках списки імен тих «найбагатших», для яких Черновецький готує і платні телефонні лінії, і підвищену комунальну платню, і розкішне, але супердороге поховання на Байковому цвинтарі. Але доречне питання: а чи завжди найбільші жертводавці храмів «багаті»? Швидше за все, навпаки. На щастя, втілення на українських теренах сумнівного швейцарського досвіду не пройшло. Та й закону така ідея суперечить. Хоча в душу та пам’ять Черновецькому вона, як бачимо, запала...

Що і як вийде у мера з церквами — покаже найближчий час. Василь Анісімов дає зрозуміти, що «побирати» себе церква не дозволить. Та й хіба це вигідно самому мерові? Грошовитий Аделаджа — це, звісно, добре, але втрачати величезну православну конфесію було б дурістю навіть для Черновецького. Як з’ясувала «УМ», переговоривши з різними «батюшками», у виграші поки що тільки греко–католики. Їх не чіпають через те, що на столичних теренах їхня церква представлена доволі скромно. Просто у Черновецького іще, мабуть, руки не дійшли ні до греко–католиків, ні до костьолу, ні до кірхи, ні до синагоги. Багато їх — служителів Господа, а він — наш дорогоцінний мер! — один. Ну майже як Бог...

Данило БІЛИК

 

ДО РЕЧІ

Поки журналіст «УМ» працював над цим матеріалом, стало відомо, що заступниця Черновецького Ірена Кільчицька вже порахувала храми, які функціонують при лікувальних закладах. «Ми розглядаємо питання щодо оформлення відповідних документів між лікувально–профілактичними установами та релігійними організаціями і громадами. Храми в лікувальних установах необхідні, особливо у тих стаціонарних медичних закладах, де проходять лікування важко або невиліковно хворі пацієнти, яким украй необхідна моральна та духовна підтримка», — наголосила Ірена Кільчицька. Про гроші поки що не йдеться — все–таки якось не комільфо... «Ми хочемо, щоб у всіх учасників процесу на руках були договори і щоб було зрозуміло, на яких підставах і які площі займає та чи інша релігійна організація», — роз’яснила Ірена Кільчицька. Ніхто не сумнівається, що від просторікувань про моральну підтримку мерія скоро перейде до підтримки матеріальної. А надходитиме вона, звісно ж, до отця, і сина, і доньки, і всього клану Черновецьких...

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>