Небезпечний «Професіонал»

26.02.2009
Небезпечний «Професіонал»

«Професіонал». Тео — Юрко Яценюк, Лука — Володимир Пшеничний.

Сербська культурна експансія в Україні — явище цікаве і феноменальне. Здавалося б, що там тієї Сербії, та й особливими грошима для просування своїх мистецьких активів на нашій території країна похвалитися не може, але її цілеспрямованість у цьому питанні варта поваги. (В одному лише Центрі Курбаса грають кілька вистав за творами сербських письменників — «Хозарський словник» Милорада Павича, «Провину» Небойші Ромчевича). Днями черговий приклад україно–сербської дружби мав місце в театрі «Сузір’я», де представили прем’єру спектаклю «Професіонал» за п’єсою сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича (переклад Алли Татаренко та Марії Василишин).

 

У кого що болить

Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Сербії в Україні Горан Алексич не без гордощів зауважив, що Душан Ковачевич є дуже відомим сербським драматургом, «вистави за його п’єсами йдуть у багатьох країнах світу, навіть у Японії». Режисер Божидар Джурович зізнався, що, працюючи над «цією сумною комедією, яка розповідає про те, як ідеологія ламає людську природу, привніс у виставу найкращу частину себе», а додому повезе найкращу частину людей, із якими працював і зустрічався. Начальник Головного управління культури і мистецтва Києва Світлана Зоріна повідомила, що вистава є малобюджетною, а більша частина коштів пішла на отримання авторських прав та гонорар режисеру, а також висловила надію, що цей спектакль матиме успіх у глядачів, а значить, поповнюватиме касу театру. З приводу самої драми, яку в «Сузір’ї» готували півтора року, художній керівник театру «Сузір’я» Олексій Кужельний висловився інтригуюче: «Професіонал» є небезпечною для пострадянських республік п’єсою. Театр не займається сучасністю, театр займається вічністю. І цей матеріал примушує задуматися: а ти сам сьогодні не в брехні?».

Валізи з минулого

Камерний, з класичною ліпниною сценічний майданчик театру «Сузір’я» того вечора був витриманий у стилі хай–тек: прозорі двері кабінету редактора видавництва, робочий стіл із блискучими канцелярськими причандалами, встановлений на підвищенні. Аж ось і сам редактор, пан Теодор Тея Край (Юрко Яценко) — стильний костюм, окуляри в тонкій оправі, елегантні манери... Щоправда, його секретарка Марта (Лариса Паріс) — хоч і ефектна дама з розкішним волоссям, але трохи дивакувата, ніби загальмована чи налякана, заїкається й чомусь у вечірній сукні. Так би цей сорокап’ятирічний денді й надалі вершив долі численних графоманів, які надсилали до видавництва свої «шедеври», якби одного дня в прозорі двері його респектабельного кабінету не постукав Лука Лабан (Володимир Пшеничний). Чоловік середніх років у прим’ятому плащику заніс дві валізи і поклав на стіл Тея чотири збірки творів, переконуючи, що автор цих оповідок — сам Теодор. Потім з’ясовується, що Лука — це не просто відставний поліцейський, який нині перекваліфікувався у таксиста, а... сумлінний збирач бурхливого минулого пана редактора. Колись його приставили до молодого митця Тея, який мав сміливість думати не так, як того вимагав режим, і за вісімнадцять років цих стосунків Лука вивчив свого підлеглого дуже добре. Ці збірки — їхні розмови, які поліцейський розшифрував із магнітофонних плівок і передрукував на машинці. А у валізах — забуті Теодором у численних готелях шапочки, шалики, запальнички... Приніс він своєму знайомому й листи від матері, в яких вона просила свого сина принести їй ліки. Не тому, що ці ліки так уже їй були потрібні, просто жінка думала, що її хлопчик хоча б із цієї причини її навідає. І батьків годинник, який Теодор загубив. Й іграшку, яку подарував своєму синові, а тепер його, вже вищого за свого татуся, на спортивну секцію водить вітчим...

«Чому я тебе не пам’ятаю?» — вигукує спантеличений редактор. «Бо ти був або в стані глибокого сп’яніння, або в стані глибокого нарцисизму. Або в обох цих станах разом», — спокійно пояснює поліцейський. Він лягає на операцію, після якої, можливо, й не виживе. Луці важливо очиститися від гріхів минулого. Тоді як Теодор сьогодні має зовсім інший статус: він уже не вільнодумець–дисидент, а поважна людина, яка обіймає серйозну посаду. Чи потрібна йому ця правда з минулого, чи потрібне йому взагалі таке минуле? Кульмінація цієї історії — до кабінету редактора з криком і лайкою вривається Псих (Михайло Жонін). Розкидаючи речі з минулого Теодора, він хапає того за дорогу краватку і вимагає повернути його рукопис. Безглузда і навіть ганебна сцена в такому поважному місці... Чи достойна сторінка біографії поважного чоловіка, який свої принципи проміняв на сите життя і тепле місце?

По обидва боки сцени на стінах наче в сигаретному диму впізнаються два чоловічі портрети. Цим двом є про що побесідувати... Ось тільки один уже все сказав, що хотів, а інший... А інший отримав від свого співбесідника... магнітофонний запис їхньої розмови. Як справжній професіонал Лука, переступивши поріг кабінету, ввімкнув диктофон...