Єпископ Євстратій (Зоря): До України Кирил ставиться скептично

30.01.2009
Єпископ Євстратій (Зоря): До України Кирил ставиться скептично

Євстратій Зоря.

Отже, сталося: Російська православна церква обрала собі нового духовного лідера. По оцінку його «УМ» звернулася до представника православної церкви Київського патріархату єпископа Євстратія. Попри, м’яко кажучи, натягнуті відносини між київським та московським крилом українського православ’я, наш співрозмовник говорить про патріарха Кирила досить помірковано. І навіть схвально. А ще Євстратій порівнює Кирила з Горбачовим — мовляв, той може добитися аналогічних із першим і єдиним президентом СРСР результатів. Як Горбачов хотів лише «підкоригувати» марксистсько–ленінську ідеологію, не відкидаючи її зовсім, а у підсумку «розвалив» увесь Радянський Союз, так і Кирил, ігноруючи реалії сьогоднішнього світу, може взагалі втратити Українську православну церкву Московського патріархату. Таким уже є зараз стан речей: якщо політика обходиться без церкви, то церква без політики — нікуди. З політики Путіна та Медведєва ми й починаємо розмову.

 

Про особливість російських виборів

— Отче, як ви гадаєте, наскільки вплинула заява делегатів Помісного собору і водночас членів путінської «Єдиної Росії» про те, що вони голосуватимуть за митрополита Кирила, на результат виборів? «Путінці» казали про це російським мас–медіа...

— Сучасні реалії Росії є такими, що демократія там доволі своєрідна. Не суверенна демократія, а така, яку гострослови вже прозвали «сувенірною». Тобто йдеться про збереження зовнішніх атрибутів демократії при внутрішніх кулуарних процедурах. Це те, що стосується політики. А російська церква, як важлива складова цілого суспільства, звичайно, не може бути осторонь цієї системи.

— Словом, Кирила призначив Кремль...

— До таких простих схем усе також не можна зводити. Як і не можна ствер­джувати протилежне — те, що він демократично обраний. Скажімо так: були певні домовленості, переговори, обмін натяками тощо. І все це призвело до того, що митрополит Кирил зумів переконати владу в тому, що саме він їм потрібен. Таким чином, вибір можновладців зупинився саме на ньому.

— А решта кандидатів?

— В очах влади вони, мабуть, виглядали слабкими та непридатними для виконання покладених на них функцій... Можна провести паралель із президентськими виборами в Росії, коли результат відомий завчасно. А інших виборів у Росії просто не буває. Тож у підсумку залишається єдине питання: скільки саме відсотків (трохи більше або трохи менше) набере та особа, яку висувають. Інакше — якби така особа була «непрохідною» — її просто не висували б.

Московський патріархат розраховує на вдячність

— Яку роль у проведенні Помісного собору відіграла українська делегація? Говорили, що «наші» серед делегатів становлять приблизно третину...

— За моїми підрахунками — 27 відсотків. Звичайно, це велика кількість, хоч і не вирішальна. Вирішальною вона могла би бути, якби дві «партії» — «партія» Кирила та «партія» митрополита Климента — були б приблизно рівними за чисельністю.

— Климент — «ідеологічний» опонент Кирила?

— Власне, його не можна назвати опонентом, хоча багато років його використовували як певну противагу чи фактор стримування для Кирила, аби той не мав усе–таки забагато влади.

— Але українські гості підтримали Кирила?

— Голоси української делегації були визначальними в тому, скільки саме процентів набере митрополит Кирил, наскільки вагомою буде його перемога. І я думаю, що це було певною мірою обміном на вирішення тих питань, про які говоритиме українська делегація. Українська православна церква Московського патріархату розраховує на визнання її незалежною і самостійною в управлінні. Наразі таке рішення затверджене тільки архієрейським собором. Тепер же, для його підкріплення, потрібне й визнання Помісного собору як вищої гарантії. І я схиляюсь до думки про те, що обраний патріархом Кирил відповідне рішення через Помісний собор проведе. (Коли інтерв’ю було вже записане, стало відомо, що Євстратій не помилився у прогнозах: Помісний собор проголосував за широку автономію УПЦ МП. — Авт.).

Україна — не Швейцарія, багатство — не вада

— Що можна сказати про нового патріарха? Про що пліткують у кулуарах?

— Митрополит Кирил вважається дуже заможною людиною, його ім’я пов’язують із бізнесовими операціями, пік яких припав на «пізнього Єльцина». Він має впливові зв’язки у вищих ешелонах російської влади, які дозволили йому зібрати досить великі матеріальні статки. Має схильність до багатого способу життя — любить гарні автомобілі, і сам охоче сідає за кермо. Має нерухомість — і в Росії, і в Швейцарії, куди регулярно виїжджає на відпочинок. Любить кататися на гірських лижах — його фізична форма дозволяє йому це робити, хоч йому вже за 60 років... Як адміністратор є дуже активним, дуже добре — на відміну під покійного патріарха Алексія — орієнтується у медійному просторі. Його часто запрошують на російські телеканали, беруть у нього інтерв’ю, він і сам багато років поспіль веде програму «Слово пастиря» на Першому російському каналі. У принципі, Кирил — людина талановита і навіть досить молода, порівняно з іншими ієрархами, які мають понад 70 років віку. Походить він з інтелігентної священицької родини, за відгуками — не був тісно пов’язаний з органами державної безпеки Росії, тобто з ним і за радянських часів можна було говорити вільно, не боячись, що розмова піде до КДБ. Але, коли мене зараз запитують, чи є Кирил лібералом або консерватором, я відповідаю, що він не є ані тим, ані другим. Він є прагматиком, який використовує по черзі то ліберальні, то консервативні гасла — залежно від потреб, які він відчуває.

— А як він ставиться до України та української церкви Київського патріархату?

— До України ставиться скептично, церкву не визнає. Останнім часом він узагалі постійно говорить про Москву — «третій Рим», про єдиний простір історичної Русі, про «триєдину святу Русь» тощо. До кінця не можна зрозуміти, чи це просто риторика, яка покликана відповідати настроям російської влади, чи це його справжні настрої та переконання. Власне, та ситуація з розділенням української православної церкви, яка склалася в Україні зараз, є значною мірою наслідком діяльності митрополита Кирила. Щодо цього він не є лібералом та прихильником України. Але загалом, якщо порівняти патріарха Алексія з Брєжневим, то Кирил є Горбачовим — людиною, що має досить енергії та бажання щось змінити, але при цьому залишається вірною старим ідеологічним принципам.

Москва може спровокувати невдоволення в лавах УПЦ МП

— Чому на посаду патріарха відмовився балотуватися київський митрополит Володимир?

— Думаю, тому, що ймовірність його обрання була дуже малою. І ще тому, що російська влада цього ніколи б не допустила. Його відмова від балотування дозволила йому виграти набагато більше. Окрім того, він і так є предстоятелем великої церкви. Та й зрештою, ще одна причина — у можливості обміняти свій голос на ті рішення, які можуть бути прийняті на Помісному соборі.

— Судячи з тих характеристик, які ви дали Кирилу, ви не розраховуєте на потепління відносин із Москвою?

— З Москвою — ні. Тобто ми не очікуємо значних зрушень у відносинах із Російською православною церквою, а от як будуть розвиватися відносини з Московським патріархатом в Україні — сказати зараз складно. Усе залежить від результатів Помісного собору, від того, як він підійде до українського питання.

— А які можуть бути варіанти?

— Щонайменше їх може бути два. Або Собор затвердить статус незалежності УПЦ МП, і це дасть можливість його керівництву діяти більш вільно, ніж це було досі. Або ж це питання залишиться без розгляду, що підігріє незадоволення Москвою і навіть може призвести до розколу в середині самої УПЦ МП — на українських патріотів та українських шовіністів.

Про користь єгипетських фараонів та єднання церкви довкола Києва

— Цікаво, зустріч патріарха Кирила та митрополита Філарета є зовсім не можливою?

— Абсолютно не реальною. Зараз перед Кирилом буде стояти питання налагодження взаємозв’язків із іншими помісними православними церквами, і в першу чергу — з Константинополем. Тому перші його візити, я думаю, будуть скеровані саме туди.

— Чого ви очікуєте від патріарха Кирила в першу чергу?

— Я думаю, що перші кроки митрополита Кирила як уже патріарха Російської православної церкви дадуть нам змогу чітко зрозуміти, яку лінію поведінки він обирає. Сподіваймося, що його мудрість як церковного керівника підкаже йому, що не варто йти проти історичного процесу. Розпад СРСР стався, і чіплятися за цю політичну химеру немає сенсу. Треба будувати відносини, виходячи з реальності, і відпустити Україну, щоб мати з нею нормальні стосунки, а не відштовхувати нашу дер­жаву, тягнучи її до Москви. Якщо він зможе це зробити — дуже добре. Якщо ж ні, тоді він, можливо, стане тим фараоном, серце якого Господь зробив жорстоким до євреїв, але й завдяки якому вони звільнилися від єгипетського рабства. Тобто якщо Кирил буде жорстоким до України, він лише наблизить українську церкву до відокремлення від Москви та об’єднання довкола Києва.

 

ДОСЬЄ «УМ»:

Зоря Іван Володимирович — єпископ Васильківський, прес–секретар Київської патріархії. Народився у 1977 році в Черкасах. Після закінчення школи вступив до Київської духовної семінарії. Відтак навчався в духовній академії УПЦ КП. У 2001 році захистив дисертацію та отримав ступінь кандидата богослов’я. Того ж року почав викладацьку діяльність у Київській православній богословській академії.

У 2000 році був рукоположений на ієромонаха та призначений штатним священиком Золотоверхого Михайлівського собору. З 2002 року — прес–секретар УПЦ КП. У 2003 році указом патріарха Філарета возведений в сан ігумена, в 2007–му — в сан архімандрита. 13 травня 2008 року Священним синодом обраний на єпископа Васильківського, вікарія Київської єпархії.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>