Жак Верже. (Фото з сайту lepoint.fr.)
Що об’єднує лідерів червоних кхмерів Пол Пота, президентів Югославії — Слободана Мілошевича та Іраку — Саддама Хусейна, нацистського злочинця Клауса Барб’є, окрім того, що вони були найбільшими злочинцями другої половини ХХ століття? Ще й те, що їхнім адвокатом чи правником–радником була одна і та ж особа — француз Жак Верже.
Жак Верже народився 5 березня 1925 року в місцевості Убон Ратшатані, в Таїланді, у родині французького дипломата і в’єтнамки. Дитячі та юнацькі роки провів на острові Реюньйон, заморському департаменті Франції. 1942 року Раймон Верже відправив сина до англійського Ліверпуля, щоб він там приєднався до Вільних французьких сил під командуванням генерала Шарля де Голля та хоробро воював із нацистами. Після війни брат–близнюк Жака — Поль — потрапив до в’язниці за вбивство політичного противника батька. Бажання захистити брата привело Жака на юридичний факультет Паризького університету.
Жак Верже стверджує, що він та його родина пройшли через тяжкі приниження з боку Французької держави з огляду на не стовідсоткове французьке походження. Факти спростовують це картинне самозбиткування. Батько Жака перебував на добре оплачуваній дипломатичній роботі, сам закінчив один із найкращих університетів, зробив блискучу кар’єру попри постійну відразу до цієї країни.
Тепер Жак мешкає в ІХ кварталі Парижа в розкішних апартаментах та має в цьому районі солідний офіс. Його брат Поль так і не відсидів увесь термін за вбивство людини — був достроково звільнений. Повернувся на Реюньйон, де очолив місцеве відділення Французької компартії. Обирався до Сенату, верхньої палати французького парламенту. Тепер є депутатом Європарламенту.
1949 року під час навчання в університеті Жака було обрано президентом Асоціації колоніальних студентів, в якій він потоваришував із майбутнім комуністичним диктатором Камбоджі Пол Потом. Після 1950 року він розпочав адвокатську практику і майже відразу став відомим — бо брався захищати алжирських терористів, які в рамках боротьби за незалежність Алжиру здійснювали замахи на французьких вояків та держслужбовців. У цей же час він вийшов із компартії та прийняв іслам, змінивши своє ім’я на Мансур.
Загальнофранцузьку «славу» йому приніс 1957 року захист 21–річної алжирської терористки Джамілі Бухіред, яка організувала замах в алжирській кав’ярні, що забрав життя 11 французьких офіцерів. Під час цього процесу Верже вперше застосував «стратегію перелому», яка надалі стала його фірмовим адвокатським знаком. Вона полягала в тому, що на судовому процесі адвокат звинувачував сторону обвинувачення в тому ж, у чому обвинувачували його клієнта. Джаміля була засуджена до смертної кари, але 1962 року, завдяки зусиллям Верже, помилувана президентом Франції і звільнена з ув’язнення.
1965 року красуня–терористка Джаміля Бухіред стала дружиною Жака Верже. У цьому шлюбі народилося двоє дітей. Після закінчення війни в Алжирі Жак Верже сконцентрувався на Ізраїлі. Він вважав цю країну базою неоімперіалізму на Близькому Сході. Коли Фронт визволення Палестини розпочав 1968 року викрадення пасажирських літаків, він захищав на судових процесах палестинських терористів.
Період 1970—1978 років є найбільш таємничим у біографії Жака Верже. Його востаннє бачили 24 лютого 1970 року, після чого він безслідно зник, залишив дружину, родичів та знайомих, які вважали його загиблим. Його найближчі співробітники висувають припущення, що всі ці роки він перебував у Камбоджі у Пол Пота, разом із ним будував комуністичний маоїстський рай у цій країні, брав участь у кривавих репресіях 1975—79 років, під час яких було винищено два мільйони камбоджійців, тобто третину населення країни.
Жак Верже повернувся до Парижа так само несподівано, як і зник. І знову продовжив захист міжнародних злочинців різних мастей. Серед його клієнтів були терорист Жорж Ібрагім Абдаллах — нацистський воєнний злочинець, шеф гестапо французького міста Ліон Клаус Барб’є, тоталітарний уряд африканської країни Того, який судився з правозахисною організацією «Міжнародна амністія», президенти–диктатори трьох інших африканських країн — Чаду, Габону та Конго, які судилися з французьким письменником Франсуа–Ксав’є Вершаве з приводу його викривальної книги «Чорне мовчання». 1997 року Жак Верже захищав Ілліча Раміреса Санчеса та його дружину Магдалену Копп. Санчес більш відомий як «Карлос–шакал». Цього сина венесуельського комуніста, який під час навчання в Москві був завербований КДБ, вважали світовим терористом № 1, доки на горизонті не сплив Осама бен Ладен.
Після арешту іракського лідера Саддама Хусейна Жак Верже визвався бути його адвокатом, але родина Саддама найняла йорданську групу адвокатів, а французу дісталася більш скромна роль радника. Проте в травні 2008 року він уже був захисником на процесі правої руки Саддама Хусейна, особи № 2 в його адміністрації —Таріка Азіза. Верже стверджує, що захищав сербського диктатора Слободана Мілошевича, хоча насправді той сам здійснював свій захист, а Верже був його радником.
У жовтні 2007 року відбулася прем’єра документального фільму французького режисера Барбета Шредера «Адвокат терору», героєм якого є Жак Верже. Зазвичай Верже називають «адвокатом диявола», але оскільки це прізвисько європейська преса інколи також застосовує щодо іншого його ідейного побратима, італійського адвоката Джованні ді Стефано, то режисер вибрав для своєї стрічки назву «Адвокат терору». Жак Верже є наскільки складною, суперечливою та інтригуючою особистістю, що кіно рано чи пізно мало звернутися до цієї персони. Шредер у своїй 132–хвилинній стрічці відмовився від моралізаторства та спокуси робити висновки. Фільм є сумішшю монологів самого Верже, його друзів, клієнтів, запеклих ворогів та архівних, документальних кадрів.
Верже пояснює, що міжнародне право виписане переможцями з метою остаточно принизити та розтоптати переможених: «Наприклад, у Нюрнберзі нацисти були однозначно винними. Я не ставлю це під сумнів. Але хто їх судив? Французи, які використовували невільницьку працю у своїх колоніях. Вони оточували чорних у їхніх селищах і змушували працювати під дулами гвинтівок».
Барбет Шредер номінувався на «Оскара», його фільми здобували високі нагороди Каннського та Венеціанського кінофестивалів. «Адвокат терору» 2008 року відзначений найвищою кінематографічною нагородою Франції «Сезар» для кращого документального повнометражного фільму.
Жак Верже не зміг допомогти уникнути смертної кари більшості своїх клієнтів з огляду на тяжкість скоєних ними злочинів, тому у Франції він має ще одне прізвисько — «мсьє гільйотина». «Творчі невдачі» не зашкодили адвокату написати низку книг та автобіографію під промовистою назвою «Блискучий байстрюк» (у сенсі «Блискучий негідник»). Кращого визначення своєї особи, ніж він сам, не спромоглися вигадати навіть журналісти. Найбільш відомими його книгами є: «Про судову стратегію» (1981), «Краса злочину» (1988), «Я захищав Барб’є» (1988) та «У мене стільки спогадів, ніби я прожив тисячу років» (1999). «Світ правосуддя — це закритий, жорстокий світ. Його двері ущільнені, щоб назовні не було чути криків розпачу, його вікна, немов у кафедральному соборі, служать для того, щоб ззовні не можна було побачити, що відбувається всередині. А всередині йде люта гризня між прокурорами–собаками та адвокатами–вовками. Я завжди на боці вовка, особливо коли він поранений».
І сьогодні він демонструє незмінність поглядів. «Я переконаний, що кожен, що б він не зробив, заслуговує на чесний судовий процес. Публіка любить дуже швидко приклеювати ярлик «монстр». Але монстри не існують, як не існує така річ, як абсолютне зло, — каже Верже в інтерв’ю британській газеті «Індепендент». Мої клієнти є звичайними людськими створіннями, особами з парою очей, парою рук, статевими ознаками та людськими емоціями. Моєю амбіцією є висвітлення того шляху, який привів їх до здійснення таких вчинків. Хороший судовий процес — це, як п’єса Шекспіра, — витвір мистецтва, шедевр».
Сам собі режисер
Імовірно, через побоювання, що світ буде не в змозі самостійно зрозуміти його ідеологію та спадщину, Жак Верже нещодавно вдався до безпрецедентного навіть для нього акту нарцисизму: написав та поставив у паризькому «Театр де Мадлен» п’єсу Serial Plaideur для одного актора про себе і з собою ж у головній ролі. Двогодинна вистава–монолог користується великим успіхом.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
