Вулична демократія українського письменства

02.03.2004
Вулична демократія українського письменства

На з'їзд Спілки письменників під відкритим небом зійшлися й приїхали майже тисяча літераторів. (Фото Анатолія МЕДЗИКА.)

      У суботу, 27 лютого, 943 голосами «за» при одному «проти» й двох «утримався» ІV позачерговий надзвичайний з'їзд Національної спілки письменників України підтвердив повноваження голови Спілки Володимира Яворівського і всіх керівних органів НСПУ, обраних на минулому з'їзді. А проти «законної» голови Наталі Околітенко, легітимність якої двічі «підтверджував» Святошинський районний суд, вуличне зібрання літераторів запропонувало порушити кримінальну справу.

 

      Аналітики з Банкової якось недбало підійшли до операції iз «зачистки» Національної спілки письменників — недооцінили цей підстаркуватий духовний символ, не врахували, що мають справу з перевіреними бійцями часів боротьби за незалежність. Політтехнологам здавалося, ніби справу вирішать телеграми від пані Околітенко про те, що з'їзд не відбудеться, доставлені кожному письменнику «просто в руки», та повідомлення ЗМІ про рішення ректора КПІ Згуровського в останній день відмовити НСПУ в проплаченому приміщенні. Теж мені візантійські інтриги. У відповідь влада отримала тригодинний мітинг під стінами Адміністрації Президента. Українські письменники довели, що купити їх оптом по три копійки за пучок, задобрити актуальними пенсійними привілеями, обійтися звичними для збіднілого електорату методами не вдасться. Стара гвардія. Не той контингент.

      Цей позачерговий з'їзд, що проходив в умовах жорсткого пресингу з боку влади, консолідував вітчизняних літераторів. У Київ приїхали близько 400 письменників із регіонів — і організовано, і поодинці. Понад 500 письменників-киян прийшли і хворі, і здорові, і заклопотані, і до всього байдужі. Мені впав в око у фойє Будинку літераторів дуже старий чоловік, якому поправляли вишиванку і всіляко виказували повагу, — як потім сказали, це був 90-річний письменник Іван Цюпа. Також прикметно, що й молоді та  хронічно критично настроєні письменники, ознакою прогресивності яких слугує подвійне членство — в НСПУ та АУПі, попри цинічно-скептичні зауваження у своїх гуртках, педантично піднімали свої мандати під час голосування, свідомі того, що ця «зачистка» стосується їх-громадян, їх-інтелігенції як класу, їхньої корпоративної гідності. Зрозуміло ж, що ні про яке поліпшення життя письменників, під прапорами якого альтернативна Околітенко перемогла у своїй «зірочці», у цьому протистоянні не йдеться, що ефективність господарчого керівництва справами і долями письменників  будь-кого з літераторів — приблизно однакова, і молодше покоління літераторів давно зрозуміло, що кожен — коваль свого щастя і сам собі режисер. Йдеться передусім про слухняність, політичну лояльність і керованість. «Дайте мені ті гроші, які влада дала пані Околітенко, — сказав на з'їзді Павло Загребельний, — і я зможу зібрати загальні збори українців, на яких ми оберемо нового Президента. Сьогодні ми маємо вибрати між незалежністю і підлабузництвом. Якщо зробимо неправильний вибір, то все життя ходитимемо по судах та адміністраціях».

      Справа, власне, і впирається в небажання голови НСПУ Володимира Яворівського бігати через дорогу — в Адміністрацію. Гуманітарний віце-прем’єр Дмитро Табачник неодноразово натякав, що він не проти стати членом Спілки письменників, а там як член Спілки зможе багато зробити для своїх колег, але сусіди не зрозуміли натяків.

* * *

      Один із головних ньюсмейкерів «Нашої України», голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко сказав в інтерв'ю «УМ»: «Нинішня команда влади діє вперше, напевне, достатньо системно. Тобто є якісь відповідні структури, де треба або замінити керівництво, або перебрати вплив над ними. От Спілка письменників і є такою структурою, і я думаю, коли ми кажемо про приміщення, санаторії — це неповна правда. Головна правда полягає в тому, що Спілка — це достатньо потужний потенціал, знаковий і світоглядний. Напевне, неправильно було б сказати: хто контролює Спілку письменників, той контролює Україну. Але той, хто контролює Спілку, — той контролює вплив на ментальність та  ідеологію цієї країни.

      Я знаю, як працювали й працюють по інших громадських організаціях. Щоб перетиснути історію з журналістами, була ідея створення такого великого третейського журналістського суду, альтернативного, — це не вдалося зробити. Тут ситуація така сама. Я знаю, що це погоджено на рівні Президента. Скажімо, як по медіа є ключовий список того, кого треба знищувати, і спосіб як їх знищувати. Звичайно, Президент цим не займається, але те, що цей список погоджений із керівником держави, — це абсолютно точно. Так само, як серед організацій Спілка письменників є у згаданому списку. А те, що суди Медведчук курирує особисто, — це так само не таємниця».

* * *

      На підході до Банкової, очікуючи побачити «Беркут» при повній амуніції, я трохи розчаровано констатувала двох службістів у даішній формі і першотравнево настроєний натовп «інженерів людських душ» перед Будинком літераторів. Через типовий мітинговий гучномовець письменників закликали зареєструватися й отримати мандати, а в цей час на другому поверсі Спілки засідала координаційна рада. Володимир Яворівський, очевидно навчений парламентським досвідом посилатися на статті й пункти закону, насамперед пропонував подбати про законність зібрання. Юрист Медведчук, який стоїть за альтернативною «головихою» Наталею Околітенко, зрозуміло, буде бити саме на незаконність зібрання, недотримання юридичних процедур, тому рада продумувала нюанси. Домовилися закласти в порядок денний всі три форми проведення зібрання — конференцію, загальні збори — на випадок, якщо не вистачить кворуму для з'їзду, — і з'їзд, якщо збереться половина членів Спілки плюс один. Із 1658 членів НСПУ на з'їзд зібралося 965 письменників, отже — з'їзд.

      На засіданні координаційної ради найпоміркованіший із старшого покоління вітчизняних письменників, Павло Загребельний, закликав вилучити з програми резолюції усі політичні питання, залишити суто спілчанські, — мовляв, доказів причетності до жовтневого путчу в Пущі-Озерній АП у нас усе одно немає. Але ця пропозиція не знайшла підтримки, адже політична підкладка перевороту в Спілці надто очевидна. Розбіжностей у поглядах у координаційної ради практично не було, всі знервовано чекали тільки результатів реєстрації. На півдорозі до трибуни я запитала в Яворівського, як він провів ніч перед з'їздом. «Мушу сказати, що одну ніч я вже провів у парламенті — це вищий рівень, я ночував під трибуною, поклавши собі під ноги свої власні черевики. Я провів дві ночі  у Національній спілці письменників, у цьому прекрасному приміщенні, де колись керували Олесь Гончар, Павло Загребельний. Через те вчорашня ніч була такою, я б сказав, звичною, я скоро вдома себе почуватиму менш комфортно, ніж коли я ночую у Спілці письменників. Ми ночували з Михайлом Косівим — два народні депутати, голова Київської спілки Анатолій Погрібний  і дуже багато письменників», — повідомив голова НСПУ.

      «Я зараз стою перед вами і не знаю: чи я Загребельний, чи я письменник і чи взагалі я існую, бо не відомо, що з цього приводу скаже районний суд Києва і яким буде його вердикт. Адже на сьогодні є висновок цього суду, що Яворівського як голови Спілки не існує», — сказав на з'їзді Павло Загребельний.

      «Ні — тій владі, яка не тільки не дотримується законодавства, а якій не подобається Основний закон України — Конституція України. Я був на одному зібранні, і міністр юстиції Олександр Лавринович сказав приблизно так, що ми в 2001 році завершили роботу щодо демократизації наших судів, привели суди до європейського рівня. Сьогодні Павло Архипович сказав, до чого ми привели суди», — додав своє вагоме народне і нардепівське слово Іван Плющ, делегований на з'їзд від «Нашої України».

      Усі виступи  — і Дмитра Павличка, і Анатолія Дімарова, і Володимира Яворівського, і Юлії Тимошенко, й Івана Плюща, й Олександра Мороза — звучали в унісон. Тисяча перед Будинком літераторів була одностайною. Ця добровільна одностайність нагадувала старий радянський колективний «одобрямс», але цього разу від нього ставало трохи надійніше, світліше і затишніше. Звикла до пошуку традиційних письменницьких аналогій із природою, я навіть помітила, що коли зачитували заяву з'їзду, то на небо, як не смішно, викотилося сонце. Дуже доречне, між іншим, бо більш ніж тригодинне стояння на сирій Банковій при закритому «Енеєві» таки позначалося на настрої. Правда, у Спілці організували підтримку у вигляді кави з чаєм, які наливали з колоритних алюмінієвих чайників, та канапок із салом і ковбасою. Але позаяк у піст не всі можуть споживати «національний наркотик», на третій каві довелося зупинитися.

      На з'їзді вирішили покласти квіти до пам'ятника Шевченку, і Дмитро Павличко згадав, як у 1989 році колона несла квіти до Кобзаря, за нею їхали танки, а біля університету встановили кулемети, а коли керівництву сказали, що попереду йдуть письменники, то віддали наказ «не стріляти». «Я не впевнений, що ця влада не вистрелить по своїх письменниках», — зазначив автор «Двох кольорів».

      Повноваження Володимира Яворівського підтвердили 943 письменники. Чи достатньо цього для української юриспруденції? Питання схоже на риторичне. Але головний іспит вітчизняні літератори склали — іспит на гідніть і на свободу. Далі — відкритий фінал.

 

      Із резолюції IV з'їзду Національної спілки письменників України:

      «...Всеукраїнські позачергові надзвичайні збори (з'їзд) НСПУ, керуючись Конституцією України, чинним законодавством, Законом «Про професійних творчих працівників і творчі спілки», діючим Статутом НСПУ, зареєстрованим у Мін'юсті України, на основі наявних документів і свідчень очевидців, враховуючи підтримку переважної більшості обласних письменницьких організацій,

      УХВАЛЮЮТЬ:

      1. Визнати інспіровані владою 29 жовтня 2003 р. у Пущі-Озерній загальні збори (з'їзд) письменників як позастатутну неправочинну деструктивну акцію, спрямовану на розкол і подальше знищення Національної спілки письменників України, а в цьому зв'язку — не визнати Наталію Околітенко в іпостасі голови НСПУ разом з тим її правлінням, що немає жодних правових і статутних підстав вважатися законним, таким, що представляє інтереси всіх письменників України.

      Осудити дії закулісних політичних сил, які напередодні президентських виборів в Україні розправляються з імовірними опонентами на виборах, роблять «зачистку» в політичному просторі з метою створення їм потрібних, кращих умов для використання «адмінресурсу» під час виборчої кампанії.

      Підтвердити повноваження керівних органів НСПУ, обраних на попередньому, III, з'їзді письменників України.

      («За» — 940, «проти» — 3, «утрималося» — 0).

      Підтвердити повноваження голови НСПУ Яворівського В. О., обраного на попередньому, III, з'їзді письменників України («За» — 943, «проти» — 1, «утрималося» — 2).»

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>