Традиції святкування Великодня: паски, крашанки, писанки, мальованки
Усе це є частиною нашої української культури – тієї культури, яку ворог так ретельно нині намагається знищити, понівечити, сплюндрувати. >>
В’ячеслав Мізін і Олександр Шабуров в оточенні медіа–персонажів.
У Києві «Сині носи» показали 25 своїх відеоробіт. Серед них знамениті «Відео на коліні», «Тяп–ляп», «Секс–арт». «Зараз на класичне мистецтво кажуть, що це г...о, і починають малювати по–модерному, але серед більшості сучасних художників теж все г..о. От подивіться на цей живопис. (Показує на роботу Сергія Кузнєцова). Хороша картина, але вона ні про що не говорить, — роз’яснюють ситуацію «Сині носи». — Добре, що в Україні є Пінчук, який такі пейзажі купує. Через нього половина російських художників перекваліфікувалися на українських».
Олександр Шабуров і В’ячеслав Мізін родом із Новосибірська. До 1999 року, як заведено серед художників, дивилися один на одного вовчими очима. Коли перед Міленіумом світ в один голос почав говорити, що операційні системи комп’ютерів не розраховані на друге тисячоліття, хлопці об’єдналися, закрилися в колишньому бомбосховищі на тиждень і придумали мистецтво, яке переживе комп’ютерний кирдик. У ХХІ століття вони взяли тільки відеокамеру і навчилися знімати короткі абсурдні відеоарти, в яких критикують міфи і технологічне інформаційне суспільство. А чому «Сині носи»? Бо в одному зі своїх відеофільмів вони наліпили на носи сині корки від пляшок з водою. Коли цей ролик побачили в Москві, так відразу пришили сибірським художникам назву «Сині носи».
«Наше мистецтво для піонерів і пенсіонерів. Публічне, зрозуміле і популістське. Ми не пишемо пензликами по полотну. Навколо інша, медіареальність. Тому сучасний художник має працювати з видами і технологіями, які з’явилися у ХХ столітті — фото, відео, акції чи інсталяції. Ми переробляємо те, що пишуть у журналах і газетах, показують по телебаченню, використовуємо різні медійні кліше, газетні заголовки», — роз’яснює Олександр Шабуров.
В «Ательє Карась» вони показували якраз ту серію, де знімали десятисекундні відео на газетні заголовки: «Росія на газовій трубі», «КДБ зриває Росію», «Нафта в обмін на продовольство». Про що ці роботи, художники самі не знають.
Роботи «Синіх носів» виставлялися на Венеціанській бієнале, Московській бієнале і в кращих галереях світу. Одна з найпровокативніших фотосерій, яка зачіпає й українських політичних лідерів, теж була продемонстрована у Києві. Виглядає це так: у звичайній «хрущовці» на дивані перед телевізором сидять звичайні люди в трусах, але замість голів у них паперові маски медіа–героїв, яких вони щодня бачать. Це серія про світову історію політики, як королева вбиває Діану, як Кучма труїть Ющенка діоксином чи Сталін вбиває Леніна і Троцького. «Ми їх всіх прирівнюємо в один відеоряд. Для нас немає різниці між Тимошенко і Гаррі Поттером. Це все медіа–фігури, які живуть поряд із нами в наших квартирах. Тобто ми живемо вже не з рідними, а з персонажами, які настирливо лізуть із телевізорів і живуть із нами на наших диванах», — додає В’ячеслав Мізін.
Усе це є частиною нашої української культури – тієї культури, яку ворог так ретельно нині намагається знищити, понівечити, сплюндрувати. >>
У Києві на станції метро «Звіринецька» в ніч з 1 на 2 травня з колійних стін демонтували стару назву «Дружби народів» та встановили два з чотирьох необхідних комплектів нової назви. >>
У Києві у вівторок, 30 квітня, стартував Фестиваль української писанки. На ньому було зафіксовано світовий рекорд із наймасовішого розпису майстрами з різних регіонів України. >>
МУР — це молодий музичний проєкт, що в своїх треках висвітлює одну з найболючіших трагедій українського народу XX століття — «Розстріляне відродження». >>
Композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які створюють разом сучасні опери, а за одну з них навіть отримали Шевченківську премію, — 10 травня у Києві представлять свій новий твір Gaia-24. >>
Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців відзнаки «Золоті письменники України» під час фестивалю «Книжкова країна». >>