Було гірше за найпесимістичніші прогнози
Перша письмова згадка про Петрилів, де нині мешкає трохи менше тисячі осіб, датується 1745 роком. Мабуть, його першопоселенців зачарували обширні пасовища лівобережної пойми Дністра з буйними соковитими травами. Власне, і за радянської влади заможний місцевий колгосп імені Шевченка спеціалізувався на тваринництві. Проте сусідство з найпотужнішою річкою Західної України постійно загрожувало підтопленням: дністровська вода часто гостювала на присадибних ділянках петрилівців і два–три рази на півстоліття навідувалася в оселі. Звикання до неминучості таких стихійних циклів відбувалося упродовж кількох поколінь, тому й штормове попередження напередодні 25 липня тут сприйняли без надмірного хвилювання. Мовляв, до повеней нам не звикати. Та останній удар стихії багаторазово перевищив найпесимістичніші прогнози.
Під водою опинилося більше половини житлових будинків Петрилова, а в ближніх хуторах Забичів та Ріпники не лишилося жодного клаптика непідтопленої суші. Вода в Дністрі в критичний момент піднялася на 8 метрів 35 сантиметрів над передпаводковим рівнем. Кілька днів село було повністю відрізане від зовнішнього світу — під водою опинилося майже 10 кілометрів дороги, що зв’язує Петрилів із «великою землею». Життєдіяльність населеного пункту вдавалося підтримувати лише за допомогою гелікоптерів та ПТС — плаваючих транспортних засобів.
Приїзд 3 серпня Віктора Ющенка став для місцевих жителів великим сюрпризом з огляду на моральну, а згодом і матеріальну підтримку.
— Президент побував мало не на кожному підтопленому обійсті і поспілкувався з його власниками, — розповідає голова Тлумацької райдержадміністрації Василь Сенів. — Тоді Віктор Андрійович дав доручення не залишити жодну людину сам на сам з проблемою заміни втраченого житла і жорстко поставив завдання за три–чотири місяці збудувати нові оселі для тих, хто цього бажає. Тепер і я зрозумів, наскільки гуманною була саме така постановка питання, бо мало видати господарям гроші, навіть великі гроші, — літні люди не дадуть собі з ними ради. Зовсім інша справа, коли відбудову передано під особисту відповідальність посадовців районного та обласного масштабів. Відтоді у райдержадміністрації щоденно о 17.00 відбуваються оперативні наради з цього приводу. Ні в кого не виникає сумнівів — новосілля відбудуться вчасно».
Будують авральними темпами — комар носа не підточить
Обсяги робіт, уже виконаних у новому міні–мікрорайоні, розташованому на схід від центру села, на узвишші, куди за найнесприятливіших обставин уже не добереться дністровська вода, переконують: до холодів постраждалі вселяться в нові помешкання, збудовані за кошти держбюджету та спонсорської допомоги. Цього нетерпляче очікують дев’ятнадцятеро із 58 петрилівців, зарахованих до категорії осіб, житло яких не підлягає відновленню. Решта віддали перевагу грошовій компенсації. Людям особливо сподобалася ідея глави держави звести не просто традиційну селянську оселю, а добротні сучасні будинки з усіма зручностями — водою, опаленням та каналізацією. Нова вулиця, де вже виросли стіни восьми одно, дво– та трикімнатних котеджів площею від 42 до 80 квадратних метрів із повним набором інженерних комунікацій, названа на честь Президента Ющенка. Це — одностайне рішення сесії сільської ради.
— Встигнете вчасно здати об’єкти? — запитуємо робітників, котрі готують свіжу порцію цементного розчину.
— Обов’язково, — підтверджує Роман Кумановський. — Працюємо тут лише два тижні, з ранку до вечора, а бачите, які результати. На цьому місці до нашого приходу росли бур’яни мало не до пояса.
Високі темпи робіт жодним чином не позначаться на якості житла, принаймні в цьому переконує виконроб Григорій Марценюк. «Ми будуємо за технологією відомої канадської фірми «Майтек», — каже він. — Збірні конструкції виготовляє івано–франківська фірма «Скол». Якість, довговічність, привабливий зовнішній вигляд гарантуємо. За таким методом у російському Ханти–Мансійську споруджено відомий біатлонний центр, у приміщеннях якого дуже комфортно і взимку, коли температура повітря за вікном нерідко знижується до мінус 40 градусів за Цельсієм».
Струмки і ріки допомоги
У кожного петрилівця — власний набір постповеневих емоцій і своя шкала оцінок справедливості розподілу компенсацій за втрачене майно (про моральні уроки повені поговоримо іншим разом). Проте на вустах — у всіх без винятку — стовідсотково щира подяка владі, рятувальникам, солдатам, усім, хто подав руку підтримки в найважчі хвилини розпачу. Одними з перших допомогу селу надало ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», яке очолює відомий промисловець і політик Володимир Бойко. Приазовці, почувши про страшну біду петрилівців, відразу відрядили сюди та в сусідній Нижнів величезний автофургон з харчами — олією, крупами, борошном, цукром та іншими продуктами харчування на суму понад 60 тисяч гривень.
Після того як у Петрилові побував Президент Віктор Ющенко, шефство над районом взяла Дніпропетровщина. «Тамтешній владі, трудовим колективам й окремим громадянам — наша величезна вдячність і низький уклін, — говорить керівник райдержадміністрації Василь Сенів. — Дніпряни просто молодці. На сьогодні (5 вересня. — Авт.) ми вже отримали від них консолідовану допомогу в обсязі 1 мільйон 40 тисяч гривень. Ось щойно телефонували з Дніпропетровської ОДА, пропонуючи у подарунок два екскаватори для робіт з укріплення берегів Дністра».
У декого й тепер сльози навертаються на очі, коли мова заходить про Кудрявцева — пенсіонера з Дніпродзержинська, котрий власним коштом придбав і прислав тутешнім селянам 50 пар шкарпеток та 50 столових приборів.
У день нашого приїзду на адресу місцевої загальноосвітньої школи надійшли дві посилки від юних донеччан. Учні школи №132 зі столиці Донбасу надіслали ровесникам із заходу держави зошити, альбоми, фломастери, олівці, фарби, куплені на свої скромні кишенькові заощадження.
Не спасувала й влада — від Печерських пагорбів до районної. Спонтанна масова вдячність на адресу чиновників, яких зазвичай не дуже люблять, — явище неординарне, але цього разу — вмотивоване. «Я добре пам’ятаю повінь 1969–го, хоча в той час мені було шість років, — пригадує директор Петрилівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Ганна Кордупель. — Коли в село хлинула вода, тато, уже покійний, негайно відвіз мене на гору, до маминої сестри. Тоді вертольотами нам привозили лише чорний хліб і питну воду. Тепер же влада надала незрівнянно вагомішу допомогу. Особливо велика дяка оперативникам МНС. Якби не вони, то, мабуть, потонув би і мій чоловік Мирон, котрий самотужки не міг вибратися зі стайні, де намагався врятувати свиней. Без допомоги солдат ми не справилися б і з наслідками повені у школі — вода вдарила з такою силою, що на півтора метра підняла у спортзалі підлогу разом із гімнастичними снарядами».
На кінець минулого тижня, як повідомили «УМ» у фінвідділі райдержадміністрації, потерпілим мешканцям Тлумаччини вже виплачено з Держбюджету понад 19 мільйонів гривень.
— Чи отримала я допомогу від влади? — жваво перепитує вже згадувана Катерина Домин. — Ого! Влада надала таку допомогу, що якби хтось сказав, що мало, то я вже й не знаю, яку кару треба придумати тій невдячній людині. У 1969 році нам з державної підтримки дісталися крихти, а нині таки гріх скаржитися...
