Ігор Юхновський: Я був чесним солдатом

05.09.2008

Ігорю Юхновському 1 вересня виповнилось 83 роки. Він каже, що відчуває свій вік і те, що всьому в цьому житті — свій час. Від керівництва Інститутом національної пам’яті Юхновський був би радий повернутися до теоретичної фізики — величезного захоплення та обраної раз і назавжди професії. Іменини зобов’язують: перші запитання все ж не про ІНП і дослідження Голодомору, а про особисте.

 

Майже за заповітом Леніна: вчитись усе життя

—  Ігорю Рафаїловичу, ви народилися в 1925 році в Західній Україні. Проглядаєш вашу біографію й очікуєш прочитати в наступному рядку про те, як ви шістнадцятирічним юнаком вступили до лав ОУН–УПА. Але ви воювали в Радянській армії. А відтак вочевидь якось ладнали з радянською владою — після війни і до 90–х займалися наукою. Бог милував: ви не потрапили ні до в’язниці, ні в суспільний маргінес. Нині ви як директор Інституту національної пам’яті займаєтесь дослідженням національно–визвольного руху в Україні, а колись цей рух вас, судячи з усього, обійшов...

— Я походжу з простої працьовитої родини. Батько був бухгалтером — пам’ятаю, як він приходив вечорами зі своїми бухгалтерськими книгами, з рахівницею і працював майже до ночі вдома. Я перейняв його працьовитість — усе робив по господарству: хата в нас була маленька, метрів двадцять, але був і мініатюрний город... А взагалі моє життя проходило на горищі — там я навчався, там була моя бібліотека. Я дуже наполегливо вчився. Коли у 1939 році прийшла радянська влада, я страшенно радо її вітав. Навчання з польської мови перейшло на українську, і я у моїй колишній польській гімназії став першим математиком... А пішов я на війну тому, що зненавидів німців і всі їх діла. І брат мій пішов, і всі мої друзі. Я був добровольцем і, як мені здається, чесним солдатом.

—  А потім?

— Після війни я відразу вступив до Львівського університету. У мене навіть не було повної середньої освіти — батько дістав мені фіктивну довідку. Не закінчивши школи, я мусив дуже серйозно вчитися, щоб не відставати. Але перший курс я склав на «відмінно». А коли закінчив фізико–математичний факультет, відразу вступив до аспірантури, захистив кандидатську дисертацію, став доцентом, а пізніше — завідувачем кафедри. Фізика мене повністю поглинула. А фізичне товариство у Львові було дуже сильним, я б навіть сказав, що серед українських націоналістів було найбільше фізиків. Але вони відрізнялися від журналістів тим, що вони не кричали зайвого і не наражали себе на неприємності з боку КДБ. Якби Україна не мала своїх національних кадрів у науці, в інженерії, вона не утвердилася б як самостійна держава.

—  У 90–х роках ви пішли в політику, а потім ви та Левко Лук’яненко стали єдиними депутатами, які відмовились від мандатів. Особисто ви подякували «Нашій Україні» перед V скликанням за довіру, але попросили не включати вас у виборчий список. Не шкодуєте? Зараз в політиці дуже гаряче, а значить, і дуже цікаво...

— У 1990–му я міг балотуватися до Верховної Ради Радянського Союзу, але вирішив поступитися місцем своєму другові Ростиславу Братуню. Сам я балотувався до Верховної Ради України, бо вважав її важливішою. Тоді за перемогу на виборах треба було дуже боротися, бо проти мене, скажімо, був перший секретар Львівського міському партії... У Верховній Раді я був протягом чотирьох скликань, доки не відчув, що мій вплив стає все меншим. Крім того, я маю певний вік... Переконаний, що кожному людському віку відведено своє місце в суспільних процесах. Наприклад, керуючи зараз Інститутом, я відчуваю, що є застарим для того, щоб бути його головою. Я маю бути, швидше, в якомусь дорадчому органі того ж таки Інституту... Після депутатства я, власне, повернувся би до науки, бо задачі, які я кинув там, досі залишаються невирішеними. Приміром, щодо критичної точки і фазового переходу рідини в газовий стан. У галузі теоретичної фізики я міг би ще чимало зробити.

«Історію не можна накинути, історію можна тільки зрозуміти»

—  Але при цьому ви все ж залишилися керувати Інститутом...

— Про це мене дуже просив Президент. Я відмовлявся. Але зрештою він сказав: «Україна вас просить», і мені було незручно відмовитись. Я не жалкую, що погодився на керівництво Інститутом, бо на сьогодні логіка створення майбутньої Української Держави ще не оформлена. Немає й підходів до трактувань Української РСР. Зараз ми маємо десь 72 підручники з історії, де панує цілковита неузгодженість. Проте є дуже важливим питання, приміром, про злиття наприкінці 80–х років політичних процесів із діяльністю тодішніх керівних радянських органів.

— Що ви маєте на увазі?

— Те, що усвідомлення необхідності побудувати власну державу пронизувало тоді все українське суспільство. У мене як у народного депутата був повний контакт із головою Компартії України і водночас із керівником парламентської більшості Володимиром Івашком, я бачив у ньому справжнього українського патріота. Ми завжди мали більшовицький терор з однієї сторони і намагання української нації вижити — з іншої. Історію не можна накинути, історію можна тільки зрозуміти.

— Ви зараз перерахували, розуміння чого нам бракує останнім часом. Але Інститут національної пам’яті існує вже два роки, й хотілось би думати, що весь цей час був витрачений не тільки на теоретизування... Про які практичні досягнення ви можете сказати?

— По–перше, у нас багато час зайняла тема Голодомору і 75–ті його роковини. Ми фактично відповідальні за ідеологічну частину заходів і за той меморіал, який буде створюватися на вулиці Івана Мазепи. Ми також є ідеологами майбутнього музею і Книги пам’яті, яка складається з республіканської книги пам’яті, з обласних книг, кожна з яких має приблизно півтори тисячі сторінок. Це все величезний матеріал, який ми потроху систематизуємо, щоб довести всім, що Голодомор був саме геноцидом проти української нації. Ми створюємо юридичне підґрунтя для доведення злочинів більшовизму. По–друге, ми досліджуємо споконвічну боротьбу українців за свою незалежність — від початку ХХ століття, від Жовтневої революції в Росії та створення Центральної Ради в Україні. Далі говоримо про терор 1937—1938 років, про Другу світову війну. Що ми маємо в Другій світовій війні? Перший, другий, третій, четвертий українські фронти, які на 60 відсотків складалися з українців. Маємо 300 генералів–українців, 32 двічі Героїв Радянського Союзу, шість мільйонів загиблих на війні солдатів. Жодна інша країна не зробила такий внесок і не понесла таких утрат, протистоячи фашистській Німеччині. Тому Україна має бути проголошена суб’єктом антифашистської коаліції — на рівні з Росією, Англією, Францією та Сполученими Штатами. Це також завдання Інституту. При всьому тому була в нас ОУН–УПА і Карпатська Україна. Це різноманіття має бути збережене, і герої мають бути збережені. Це, я глибоко переконаний, консолідує всю українську націю. І на тлі цієї консолідації будуть визнані й усі борці за її незалежність.

Інститут працює, ЗМІ просто треба навчитись це помічати

— Можна критичне зауваження з позицій пересічного споживача новин? Інформація у ХХІ столітті все ж розповсюджується головним чином завдяки інтернету та телебаченню. Щоб здолати 1,5 тисячі сторінок одного розділу Книги пам’яті, треба про неї спочатку дізнатися. Але на телеекранах представників Інституту побачиш рідко, а пошукові системи інтернету видали мені вчора останні новини річної «свіжості». Можливо, дечого я й не догледіла, але людина, далека від журналістики, знайшла б ще менше...

— Ми працюємо над тим, щоб мати на Першому національному каналі свою годину, це — по–перше. По–друге, зародковий етап Інституту все ж про­йдено успішно. А те, що ми недостатньо популяризовані — це правда. Але суть у тому, що ми взялися за надто велику роботу, аби так швидко відзвітувати про її завершення... Знаєте, складно описати звичайне людське життя, але легко повідомити про резонансне вбивство. Засоби масової інформації представляють наше сьогодення як сукупність сварок, пожеж та надзвичайних подій. Не пригадую натомість опису досягнень у виробництві чи прославлення тієї чи іншої категорії людей, ідей та виробів мистецтва. Це вимагає забагато праці та калорій. Політика гласності в нас не є добре зрежисованою. Тому й виходить так, що є публічність складна, а є тривіальна, через яку Україна постійно виглядає як якась невпорядкована держава.

— Усе це так, але серед новин, які конкурують між собою, виживають ті, що несуть відтінок скандальності. Скажіть, чи порадили б ви (як збирались колись) Вікторові Ющенку залишити ідею примирення ветеранів Радянської армії та вояків ОУН–УПА? І чи справді від такої думки слід відмовитись?

— Штучне примирення не потрібне, потрібне зближення ветеранських організацій, яке зараз справді на часі. Якщо ініціатива Інституту національної пам’яті стосовно визнання України суб’єктом антифашистської коаліції буде підтримана, це дуже посприяє такій задачі. Це й буде базою для примирення, тим паче що більшість колишніх учасників війни є спокійними і поміркованими людьми, а різкі слова, які говорять деякі з них, не можна зводити до протиріччя між ветеранськими організаціями в цілому.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Юхновський Ігор Рафаїлович

Народився в 1925 році в селі Княгинин Рівненської області.

Фізик–теоретик, автор семи монографій та підручників, 500 наукових статей. Доктор фізико–математичних наук, академік НАН України. У 1969 році у Львові Юхновським створено Відділ статистичної теорії конденсованих станів Інституту теоретичної фізики АН УРСР. На його основі в 1990 році засновано Інститут фізики конденсованих систем НАН України. Також Юхновським та його учнями зроблено суттєвий внесок у розвиток теорії рідин і розчинів електролітів, металів і сплавів, невпорядкованих систем, фазових переходів та критичних явищ.

На суспільне поприще Юхновський активно вступає у 1990 році. Тоді його вперше обрано депутатом Верховної Ради України. У парламенті він очолював опозицію як голова Народної Ради. У 1992—1993 роках працював на посаді першого віце–прем’єр–міністра України. У 1994–му вдруге (а в 1998–му — втретє) обраний депутатом Верховної Ради України, належав до фракції Українського народного руху. У 2002 році вчетверте обраний до Верховної Ради України за єдиним списком від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». У червні 2006 року постановою Кабінету Міністрів України Юхновського призначено виконуючим обов’язки голови Українського інституту національної пам’яті.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>